головуючого - судді Дерепи В.І. суддів: Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.12.14 у справі № 924/886/13 господарського суду Хмельницької області

за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" про стягнення суми скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області за участю представників від: позивача Конопліцький І.В. (дов. від 14.01.15) відповідача Стороженко Ю.В. (дов. від 04.01.15)

Міське комунальне підприємство "Хмельницьктеплокомуненерго" звернулося до господарського суду Хмельницької області зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області в частині стягнення з нього 719273,47 грн. виконавчого збору.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 04.11.14 (суддя Танасюк О.Є.) скаргу Відповідача на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області задоволено, визнано недійсною постанову органу виконання від 17.09.14 про стягнення з відповідача 719273,47 грн. виконавчого збору. При цьому суд виходив з того, що судове рішення виконане відповідачем самостійно, примусове стягнення не здійснювалося.

За результатом апеляційного перегляду Рівненський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Василишина А.Р., суддів: Саврія В.А.,

Мамченко Ю.А.) 29.12.14 прийняв постанову, якою ухвалу господарського суду Хмельницької області скасував, в задоволенні скарги відмовив. постанова обґрунтована тим, що боржником здійснено часткове погашення боргу вже після закінчення строку для добровільного виконання наказу суду.

Не погоджуючись із постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, ухвалу залишити без змін. Скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом невірно застосована ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.13 у даній справі з відповідача на користь позивача стягнуто 6511410,37 грн. основного боргу, 394520,52 грн. пені, 34256,85 грн. 7 % штрафу, 157808,21 грн. 3 % річних, 26085,26 грн. інфляційних втрат. Також, даним судовим рішенням покладено на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 68653,51 грн.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 18.03.14 ВП № 42563937 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду.

12.02.14 між позивачем, відповідачем, ГУ ДКСУ у Хмельницькій області та Департаментом фінансів Хмельницької облдержадміністрації укладено договір про організацію взаєморозрахунків № 95/30, за умовами якого відповідач зобов'язався перерахувати позивачу 6470411,48 грн. на погашення заборгованості за отриманий природний газ згідно договору № 14/2320/11 від 30.09.11. На виконання умов договору відповідачем 31.03.14 здійснене перерахування вказаної суми заборгованості, а саме 6470411,48 грн.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 17.09.14 (тобто вже після добровільної сплати 6470411,48 грн. відповідачем) винесено постанову ВП № 42563937 (а.с. 8) про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 719273,47 грн.

Місцевий суд визнав стягнення виконавчого збору неправомірним. Втім, з таким висновком не погодився апеляційний суд, який відмовив у задоволенні скарги на дії ДВС з посиланням на правомірність стягнення виконавчого збору, оскільки добровільне виконання відбулося після закінчення строку на добровільне виконання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Судами не досліджувався факт вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання рішення. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до п.12.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.12 № 512/5 (z0489-12) , органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. А відповідно до п.12.2 цієї Інструкції, розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.

Питання фактичного стягнення державним виконавцем грошових коштів із відповідача не було предметом дослідження у судах як першої, так і апеляційної інстанцій.

В даному випадку, в матеріалах оскарження ухвали у справі № 924/886/13, які надійшли на адресу суду касаційної інстанції відсутні як докази добровільного часткового виконання рішення (договір від 12.02.14 № 95/30 та платіжне доручення від 31.03.14 на перерахування 6470411,48 грн.), так і докази стягнення державним виконавцем (або добровільної сплати відповідачем) решти сум на виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.13 у даній справі (якою стягнуто не 6470411,48 грн., а 6511410,37 грн. основного боргу, крім того, 394520,52 грн. пені, 34256,85 грн. 7 % штрафу, 157808,21 грн. 3 % річних, 26085,26 грн. інфляційних втрат та 68653,51 грн. судового збору). Судами взагалі не досліджувався факт повноти виконання цього рішення.

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" задовольнити частково, ухвалу господарського суду Хмельницької області від 04.11.14 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.12.14 у справі № 924/886/13 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.