Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддів Владимиренко С.В., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 у справі № 910/12136/15 господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, до 1) ОСОБА_6, 2) приватного акціонерного товариства "Плодоовоч" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 548 від 27.01.2012 за участю представників сторін:

від позивача-1: ОСОБА_7, дов. від 07.08.2015

від позивача-2: не з'явилися

від відповідача-1: не з'явилися

від відповідача-2: не з'явилися

У травні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до господарського суду з позовом до ОСОБА_6 та приватного акціонерного товариства "Плодоовоч" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Громовою О.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 548, укладеного між відповідачами у справі.

В обґрунтування вимог позивачі зазначали, що спірний договір укладено з порушенням норм законодавства України особою, яка не мала повноважень на його підписання за відсутності рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Плодоовоч" про вчинення спірного договору, як значного правочину; відчуження нежитлової будівлі за спірним договором було здійснено за заниженою ціною, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України тягне недійсність вказаного договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2015 (суддя: Сівакова В.В.) в позові відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив з того, що повноваження голови правління ПАТ "Плодоовоч", який підписав спірний договір, відповідно до статуту товариства не були обмежені вчиненням певних правочинів, ціна договору не перевищувала на дату його укладення 50 % активів ПАТ "Плодоовоч", а відтак, рішення акціонерів товариства про укладення спірного договору не було необхідним, докази заниження ціни продажу майна відсутні в матеріалах справи, а згідно з п. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Крім того, за висновком суду, позивачі не довели порушення їх прав укладенням спірного договору, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, а не через пропуск стоку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем-2.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 (склад колегії суддів: Зеленін В.О. - головуючий, Зубець Л.П., Шевченко Е.О.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 27.01.2012 між приватним акціонерним товариством "Плодоовоч" (продавець, відповідач-2) в особі голови правління ОСОБА_11 та ОСОБА_6 (покупець, відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (далі за текстом - договір, спірний договір)., відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати (продати), а покупець зобов'язався прийняти (купити) майно - нежитлову будівлю, а саме: будівлю холодильника літера "А" площею 10 775,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у власність покупця і сплатити за нього оговорену грошову суму.

Згідно з п. 2.1. договору продаж нежитлової будівлі за домовленістю сторін вчиняється за 2 319 700,00 грн, які на момент підписання цього договору повністю сплачені покупцем і отримані продавцем особисто до підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.4. договору вартість нежитлових будівель, що відчужуються, складає 2 319 700,00 грн згідно висновку про вартість об'єкту оцінки, зробленого 17.11.2011 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 (свідоцтво ФДМ України про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 1190 від 12.06.2002).

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Громовою О.П. та зареєстровано в реєстрі за № 548 Право власності на підставі договору зареєстроване у Державному реєстрі прав, що підтверджується витягом від 15.02.2012.

27.01.2012 на виконання умов договору відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв по акту прийому-передачі нежилих будівель від 27.01.2012 зазначену у договорі будівлю холодильника.

Не погоджуючись з укладенням вказаного договору, позивачі звернулись до господарського суду з позовом у даній справі про визнання його недійсним, посилаючись на те, що спірний договір є значним правочином, який підписаний від імені позивача головою правління без відповідних на те повноважень, рішення загальних зборів акціонерів та рішення правління товариства про відчуження майна товариства за спірним договором, не приймалось, а майно за договором було продано за заниженою ціною, чим були порушені норми Закону України "Про акціонерні товариства" (514-17) .

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог ст. 16 ЦК України, ст. 1 ГПК України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасником (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

З огляду на викладене, акціонер (учасник) господарського товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 911/2089/14 та від 01.07.2015 у справі № 911/2435/14.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачі у справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають частки акцій приватного акціонерного товариства "Плодоовоч", які становлять 8,2706% та 2,9571% відповідно, у статутному капіталі товариства, що підтверджується виписками ТОВ "Фінансова компанія "Фаворит" (депозитарна установа) про стан рахунку в цінних паперах станом на 28.04.2015 та станом на 26.05.2015.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивачі послались на те, що відповідачі внаслідок вчинення спірного правочину порушили їх права акціонерів, визначені Статутом ПАТ "Плодоовоч", щодо участі в управлінні товариством через участь та голосування на загальних зборах та щодо вимагання обов'язкового викупу товариством акцій у випадку вчинення значного правочину. При цьому, позивачі послались на те, що спірний договір суперечить вимогам чинного законодавства та положенням Статуту ПАТ "Плодоовоч".

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут (ч. 1 ст. 154 ЦК України).

Статтею 4 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до преамбули спірного договору він з боку приватного акціонерного товариства "Плодоовоч" укладений в особі голови правління ОСОБА_11

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 161 та ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.(ч. 2 ст. 47 Закону України "Про господарські товариства").

Відповідно до ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 184 ЦК України та ч. 2 ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" установчі документи (статут) повинні містити відомості, зокрема про склад та компетенцію органів управління товариства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій пунктом 7.1. Статуту приватного акціонерного товариства "Плодоовоч", в редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів згідно з протоколом № 15 від 30.03.2010, органами управління товариства є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, правління та ревізійна комісія.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України "Про господарські товариства" голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.

Відповідно до п.п. 7.16., 7.20. Статуту правління є виконавчим органом товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю. Роботою правління керує голова правління, який, крім іншого, має право без довіреності представляти інтереси товариства та вчиняти від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної Статутом, розпоряджатися коштами та майном товариства в межах, визначених Статутом, рішеннями загальних зборів та наглядової ради, підписувати договори від імені товариства, рішення про укладення яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень цього Статуту.

Відповідно до абз. 3 п. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Як встановлено судами, відповідно до фінансової звітності відповідача (а.с. 22) балансова вартість активів ПАТ "Плодоовоч" за 2011 рік становить 24 709 000,00 грн. Однак, ціна продажу нежитлової будівлі в розмірі 2 319 700,00 грн, погоджена сторонами в спірному договорі, не перевищувала 50 відсотків активів відповідача.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спірний договір не належить до значних правочинів, рішення на вчинення яких приймається загальними зборами акціонерів, а відтак, відповідно до положень Статуту голова правління товариства не був обмежений в своїх повноваженнях на укладення спірного договору, чим спростовуються твердження позивачів про зворотне.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Договірна ціна продажу нежитлової будівлі за спірним договором склала відповідно до п.п. 2.1., 2.4. договору - 2 319 700,00 грн, що дорівнює оціночній вартості відчужуваного майна, визначеній у висновку про вартість об'єкту оцінки від 17.11.2011 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 згідно свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 11920 від 12.06.2002, виданого ФДМУ.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. (ч. 4 ст. 179 ГК України)

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. (ч. 1 ст. 632 ЦК України)

При цьому, докази заниження ціни спірного договору в матеріалах справи відсутні, про що вірно вказали суди попередніх інстанцій.

Колегія суддів не бере до уваги посилання позивача-1 на непрофесійність оцінщика ФОП ОСОБА_12, необ'єктивність і заниження оцінки майна за спірним договором, оскільки станом на дату проведення оцінки та дату укладення спірного правочину ФОП ОСОБА_12 мав чинні кваліфікаційні документи, що надавало йому право здійснювати практичну оціночну діяльність в межах спеціалізації, в т.ч. оцінку нерухомого майна. Обставини порушення оцінювачем ОСОБА_12 нормативно-правових актів з оцінки майна за спірним договором при складанні звіту від 17.11.2011 не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Натомість рішення засідання екзаменаційної комісії про позбавлення оцінювача ОСОБА_12 кваліфікаційного документа, оформлене протоколом № 69 від 19.07.2012, на яке послались позивачі, не стосується вказаного звіту про вартість об'єкту оцінки від 17.11.2011; предметом розгляду комісії були інші звіти незалежної оцінки вартості об'єктів нерухомості, виконані оцінювачем ОСОБА_12

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Громовою О.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 548, недійсним. При цьому, суди дійшли вірного висновку про недоведеність позивачами належними засобами доказування порушення їх прав відповідачами внаслідок укладення спірного договору.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання скаржника на їх порушення при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.