головуючого судді: Ходаківської І.П. суддів Сибіги О.М., Фролової Г.М. (доповідача) за участю представників: Генеральної прокуратури України Савицька О.В., посв. № 015589 відповідачів не зявились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Сумської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.15 у справі № 920/1802/14 господарського суду Сумської області за позовом Прокурора міста Суми в інтересах держави до 1.Сумської міської ради, 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфортстрой-Суми" про визнання недійсними договорів

Прокурор м. Суми в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Комфортстрой-Суми; визнати недійсним договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_5. Позов мотивовано тим, що спірні договори були укладені з порушення норм чинного законодавства, зокрема, приписів статей 98, 99, 100, 116, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, статей 203, 401 Цивільного кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.12.2014 у справі № 920/1802/14 (суддя Левченко П.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 (судді: Слободін М.М. головуючий, Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що позивачем не доведено, що спірні правочини укладено з порушенням приписів чинного законодавства; спірні договори, укладені на підставі Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 982 від 26.08.2009 року (982-2009-п) Про затвердження Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Заступник прокурора Сумської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права. Заявник, зокрема, зазначає, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено матеріали справи, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Як зазначає заявник, сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками (користувачами) земельних ділянок з метою усунення недоліків своєї ділянки задля задоволення своїх потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сумська міська рада надала відзив на касаційну скаргу та просить рішення та постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника Генеральної прокуратури України, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17.03.2011 року Виконавчим комітетом Сумської міської ради прийнято рішення № 179 Про надання дозволів на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Суми, відповідно до пункту 3 якого відповідачів - ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Комфортстрой-Суми", згідно з додатком в термін, що не перевищує 15 днів з дати прийняття цього рішення, зобовязано звернутися до Управління архітектури містобудування Сумської міської ради для укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми.

Як зазначено судами, 01.06.2011 між Сумською міською радою та ТОВ Комфортстрой-Суми укладено договір № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, за умовами якого відповідач-1 (розпорядник території) та відповідач-3 3 (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою на території прибережної захисної смуги р. Псел, відповідно до проектної документації, загальною площею 225,00 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Також, як зазначено судами, 01.06.2011 між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_5 укладено договір № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди у м. Суми, за умовами якого відповідач-1 (розпорядник території) та відповідач-2 (сервітуарій) погодили встановлення особистого строкового сервітуту за тимчасовою спорудою, відповідно до проектної документації, загальною площею 84,42 кв.м. для провадження підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1.5 договорів сторони встановили, що оспорювані договори не є договорами оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою. Пунктом 1.1 спірних договорів визначено, що предметом цього договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності тимчасова споруда. Згідно з пунктом 1.2 договорів, об'єктом особистого строкового сервітуту за цим договором є територія (об'єкт благоустрою) у м. Суми (територія прибережної смуги). Особистий строковий сервітут встановлено на умовах, зазначених цим договором (пункт 1.3 договорів).

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Прокурора м. Суми в інтересах держави про визнання недійсним договору № 038/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Комфортстрой-Суми; та визнання недійсним договору № 037/11 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, укладений 01.06.2011 року між Сумською міською радою та ФОП ОСОБА_5.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що прокурором не доведено, яким чином права та/або інтереси держави порушуються спірними правочинами; не доведено прокурором і те, що спірні правочини укладено з порушенням приписів чинного законодавства. Крім того, як зазначено судами, предметом спірних договорів сторони визначили особистий строковий сервітут на користування місцем для розташування тимчасової споруди в м. Суми, який встановлює право користування обєктом благоустрою, а не право користування земельною ділянкою.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій визнаються колегією суддів передчасними, з огляду на наступне.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Відповідно до статті 105 Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, серед іншого, підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Право земельного сервітуту унормовано Главою 16 Земельного Кодексу України (2768-14) . Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не надали оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених норм.

Зокрема, господарські суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті судових рішень не дослідили доводи прокурора про те, що за договорами було фактично передано земельні ділянки площею 225,00 кв. м. та 84,42 кв. м.; об'єктом особистого строкового сервітуту є територія прибережної смуги.

Порядок встановлення земельних сервітутів унормований статтею 100 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірних договорів). Так, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічні вимоги визначені і у статті 402 Цивільного кодексу України.

Однак, не зважаючи на те, що у позовній заяві та упродовж розгляду справи прокурор наголошував на відсутності державної реєстрації спірних договорів, зазначені обставини справи судами не досліджувались, доводи та заперечення прокурора судами залишені поза увагою, чим порушено приписи статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

Відтак, доводи касаційної скарги частково підтвердженні матеріалами справи. Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.