Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М. розглянувши матеріали касаційної скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову та на рішення Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року у справі господарського суду Луганської області за позовом публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до комунального підприємства "Креміннатеплокомуненерго" про стягнення 228963,88 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача: Гринько О.А., - відповідача: не з"явився,

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до комунального підприємства "Креміннатеплокомуненерго" (далі - КП "Креміннатеплокомуненерго", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 154588,76 грн., інфляційних втрат у сумі 5969,19 грн. за період 14.12.2012 року - 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 17.03.2014 року, 3% річних у сумі 17438,65 грн. за період 14.12.2012 року - 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 17.03.2014 року, пені у розмірі 50967,28 грн. за період 14.12.2012 року - 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року - 14.07.2013 року за договором купівлі-продажу природного газу від 28.08.2012 року № 12/631-ТЕ-20.

Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу за договором купівлі - продажу природного газу № 12/631-ТЕ-20 28.08.2012 року.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року (суддя Шеліхіна Р.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Креміннатеплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пеню у розмірі - 25483,64 грн., інфляційних нарахувань - 5969,19 грн., 3% річних у розмірі - 17438,65 грн., витрати на судовий збір 1586,26 грн. Припинено провадження у справі в частині вимог на суму 4937,76 грн. В решті вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року рішення місцевого господарського суду від 16.06.2014 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішення, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року та рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2014 року скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 25 483,64 грн. і прийняти нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.08.2012 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Креміннатеплокомуненерго" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 12/631- ТЕ-20 відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 договору № 12/631- ТЕ-20 газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійним організаціями.

Згідно з п.6.1 договору № 12/631- ТЕ-20 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 договору № 12/631- ТЕ-20, в разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором (з урахуванням додаткових угод), а саме передав відповідачу газ протягом жовтня-грудня 2012 року на суму 859438,76 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.

Відповідач, в порушення умов договору, свої грошові зобов'язання виконав частково в сумі 854 501,00 грн. Проте, після звернення позивача до суду з позовною заявою відповідачем сплачено боргу в сумі 4937,76 грн. згідно платіжного доручення від 07.05.2014 року № 312. Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач при зверненні з позовом не врахував проведення відповідачем оплати в сумі 149651,00 грн. згідно платіжного доручення № 2 від 24.04.2014 року. Таким чином, сума боргу, заявлена до стягнення сплачена у повному обсязі на користь позивача по справі і судові рішення в цій частині позивачем не оскаржуються, а тому підлягають залишенню без змін.

Враховуючи порушення відповідачем строків сплати за газ, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні витрати в сумі 5969,19 грн. за період 14.12.2012 року по 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року по 17.03.2014 року, а також 3% річних у сумі 17438,65 грн. за період 14.12.2012 року по 06.06.2013 року за зобов'язаннями за листопад 2012 року та за зобов'язаннями за грудень 2012 року за період 14.01.2013 року по 17.03.2014 року. Скаржник не оскаржує судові акти в частині правомірності чи неправомірності стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а тому в цій частині вони не перевіряються судом касаційної інстанції.

Касаційна скарга стосується лише правомірності зменшення судами попередніх інстанції розміру пені, згідно із ст. 83 ГПК України. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що при розгляді даної справи суд дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу, також, в поданій касаційній скарзі заявник вказує, що в оскаржуваній постанові жодним чином не вмотивовано, не наведено та необґрунтовано в чому саме полягає винятковість обставин у даній справі.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача та несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних для нього причин: важкий фінансовий стан, що підтверджується фінансовими звітами підприємства станом на 31.12.2013 року та станом на 31.03.2014 року і даними з бухгалтерського балансу, з яких вбачається, що до активів підприємства зарахована дебіторська заборгованість, а економічний прибуток відсутній. При цьому, за результатами своєї діяльності у період 2013 - 2014 років відповідач не отримував фінансування з місцевого бюджету і має збиток при веденні своєї господарської діяльності майже 4000000,00 грн.; основним джерелом формування майнових активів є доходи від реалізації продукції (робіт та послуг), тобто, доходи за поставлену споживачам теплову енергію і гарячу воду, та фінансування з місцевого бюджету; відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також несвоєчасна оплата населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%.

Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судами, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому висновки є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.