головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представника відповідача Пахолової О.А., та прокурора Генеральної прокуратури України Савицької О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року у справі № 912/3212/14 Господарського суду міста Києва за позовом Світловодського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Кіровоградській області до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" про стягнення 208 006,30 грн,

У вересні 2014 року Світловодський міжрайонний прокурор (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Кіровоградській області (надалі - ДЕІ у Кіровоградській області, позивач) з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" (надалі - ПАТ "Укртрансгаз", відповідач) збитків, завданих державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (самовільного водокористування за період з 24.12.2013 року по 28.05.2014 року), в розмірі 208006,30 грн.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що його вина у неодержанні дозволу на спеціальне водокористування відсутня, оскільки ним було вжито всіх необхідних та можливих заходів передбачених чинним законодавством для отримання цього дозволу, і самостійно сплачувався збір за спеціальне водокористування, а тому відсутні обставини самовільного водокористування та заподіяння шкоди державі з боку відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Ільєнок Т.В. (головуючий), Корсакова Г.В., Яковлєв М.Л.), позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь держави в особі ДЕІ у Кіровоградській області 208006, 30 грн збитків, заподіяних навколишньому природному середовищу, зарахувавши кошти до спеціального фонду Державного бюджету України, спеціальних фондів місцевих бюджетів Кіровоградської обласної ради та Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши згідно ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з актом № 07-105 від 28.05.2014 року, складеним за результатами перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в діяльності Кременчуцького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів (надалі - Кременчуцьке ЛВУМГ) філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", проведеної ДЕІ у Кіровоградській області встановлено, що підприємство здійснює централізоване водопостачання без дозволу на спеціальне водокористування. Строк дії дозволу на спеціальне водокористування № 10020 А/Кір, виданого 03.02.2011 року закінчився 23.12.2013 року.

За наслідками перевірки ДЕІ у Кіровоградській області відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року N 389 (z0767-09) (надалі - Методика), здійснила розрахунок збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на водокористування за період з 24.12.2013 року по 28.05.2014 року, розмір яких становить 208006,30 грн.

Відмова ПАТ "Укртрансгаз" відшкодувати державі заподіяні збитки у добровільному порядку стала підставою для звернення прокурора з такими вимогами до господарського суду.

Частиною 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до положень ст.ст. 46, 48 Водного кодексу України (надалі -ВК України) водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України).

Відповідно до ч. 1, п. 6 ч. 3 ст. 110 ВК України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Статтею 111 цього Кодексу передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Зокрема, розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається відповідно до п. 9.1 Методики.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 48, 49, 110, 111 ВК України, ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та п.п. 1.2, 1.7, 9.1 Методики, зважаючи на те, що долучені до матеріалів справи докази свідчать про використання відповідачем водних ресурсів для потреб централізованого водопостачання при відсутності дозволу на спеціальне водокористування, і розрахунок збитків здійснено відповідно до вимог закону, дійшов висновку про обґрунтованість позову та його задоволення в повному обсязі.

При цьому, суд апеляційної інстанції, розглядаючи доводи відповідача про відсутність його вини у неотриманні дозволу та сплату збору за спеціальне водокористування, зазначив, що позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, спростовуючи дане зауваження наголошував на тому, що відповідач не був позбавлений права на оскарження "протиправної бездіяльності" вказаного органу. Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що дії відповідача з використання вод після закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування без його продовження, хоч і за відсутності рішення компетентного органу про припинення спеціального водокористування, вважаються самовільним водокористуванням, що є підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, і згідно з ч. 2 ст. 111 ВК України сплата відповідачем збору за спеціальне водокористування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушення водного законодавства.

Вищий господарський суд України не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 27.06.2001 р. N 02-5/744 (v_744800-01) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами і доповненнями) роз'яснив, що розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Суди, вирішуючи спір, встановили факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства, що ним не заперечується, але не перевіряли його заперечення щодо відсутності вини в заподіянні шкоди. В порушення вимог ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України суд першої інстанції взагалі не дав належної оцінки доказам відповідача, які за його твердженням, підтверджують, що він вжив всіх залежних від нього заходів для своєчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування, і в рішенні не навів переконливих мотивів, чому суд їх не бере до уваги. Суд апеляційної інстанції, допустив ті ж самі порушення. Розглядаючи доводи відповідача щодо відсутності його вини, послався лише на позицію позивача з цього питання, викладеної у відзиві на апеляційну скаргу, проте власної правової кваліфікації таким доводам не надав. В постанові апеляційного суду відсутній висновок з відповідним нормативно-правовим обґрунтуванням про те, що відповідач не довів, що шкоду завдано не з його вини.

У своїй постанові Київський апеляційний господарський суд послався на те, що у постанові Верховного Суду України від 03.09.2013 року у справі № N 13/333-38/463-2012(3-26гс13) наведена позиція, відповідно до якої факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування законодавством визначається самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Вищий господарський суд України вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на цю постанову є безпідставним, оскільки обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин справи, яка переглядалася Верховним Судом України. У справі N 13/333-38/463-2012 Верховний Суд України вирішував, чи є обов'язковою передумовою для застосування Методики наявність факту забруднення підземних вод у випадку самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозволу на спеціальне водокористування. Розглянувши справу N 13/333-38/463-2012, суд дійшов висновку, що чинним законодавством встановлено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування. Обставини доведеності водокористувачем відсутності вини у вчиненому правопорушенні при розгляді справи N 13/333-38/463-2012, які є суттєвими для правильного вирішення спору у цій справі, Верховний Суд України не розглядав.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа згідно п. 3 ст. 111-9 ГПК України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки допущені порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, перевірити доводи заперечення щодо відсутності його вини в заподіянні шкоди, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне, обґрунтоване та достатньо мотивоване судове рішення.