24 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приват-Альянс" (далі - Товариство, платник податків, позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - податковий орган, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 09 жовтня 2015 року №0000692200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 222 086 грн, з яких за основним платежем - 814 724 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 407 362 грн та №0000702200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10 306 грн 50 коп., з яких за основним платежем - 6 871 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 435 грн 50 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

13 липня 2016 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, позов задоволено у повному обсязі, з мотивів протиправності спірних податкових повідомлень-рішень.

05 грудня 2016 року відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме положень підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пункту 141.1 статті 141, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, статей 1, 2, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV (996-14) ), підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року № 168/704 (z0168-95) (далі - Положення № 88).

Податковий орган доводить правомірність своїх дій, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності складів правопорушень, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга також містить вимоги щодо зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

05 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Полтавського окружного адміністративного суду справу № 816/375/16 (суддя Бухтіярова І. О.). Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень, з мотивів його необґрунтованості.

11 квітня 2017 року позивачем подано до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких він спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

19 квітня 2017 року справа № 816/375/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 лютого 2018 року справу № 816/375/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.

01 листопада 2018 року відповідачем подано клопотання про здійснення розгляду справи у відкритому судовому засіданні, яке не підлягає задоволенню з огляду на положення частини п'ятої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у серпні - вересні 2015 року посадовими особами податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання, зокрема, вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року за наслідками якої складено акт від 23 вересня 2015 року №37/22/33563737 (далі - акт перевірки).

09 жовтня 2015 року посадовою особою податкового органу на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням №0000692200 за порушення вимог підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 222 086 грн, з яких за основним платежем - 814 724 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 407 362 грн.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000702200 за порушення вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 10 306 грн 50 коп., з яких за основним платежем - 6 871 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 435 грн 50 коп.

Заниження податку на прибуток на загальну суму 814 724 грн доводиться податковим органом висновком про завищення платником податків у 2013-2014 роках фінансових витрат на загальну суму 4 732 794 грн у зв'язку з їх непов'язаністю із господарською діяльністю Товариства.

Завищення податкового кредиту на загальну суму 6 871 грн за січень, квітень, червень, липень 2013 року та вересень 2014 року доводиться податковим органом внаслідок визнання господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агроцентр" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" нереальними.

Касаційна скарга підлягає перегляду в межах доводів та вимог відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо формування витрат (податкове повідомлення-рішення №0000692200)

Згідно з підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), на який посилається податковий орган як на підставу прийняття податкового повідомлення-рішення №0000692200, встановлено, що до складу інших витрат фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до пункту третього Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006 року № 415 (z0610-06) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 року за N 610/12484 (z0610-06) фінансові витрати це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Згідно з пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2008 року між Товариством та Публічним акціонерним товариством "ПриватБанк" укладено кредитний договір № П 203Г/С про надання позичальнику кредиту в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 54 500 000,00 грн для поповнення обігових коштів. Згідно з пунктом А.7. Договору за користування кредитом позичальник сплачує банку проценти у розмірі 14% річних.

Протягом 2013-2014 років платником податків сплачено Публічному акціонерному товариству "ПриватБанк" суму по нарахованих відсотках у розмірі 4 732 794 грн.

Обставини використання платником податків у власній господарській діяльності коштів у сумі 54 500 000 грн, отриманих за умовами кредитного договору № П 203Г/С від 22 грудня 2008 року були предметом судового розгляду у справі №816/2604/14, в якій судами визнано правомірним віднесення витрат по нарахованим процентам за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № П 203 Г/С до фінансових витрат. Крім того, під час судового розгляду справи позивачем на вимогу суду надано докази на підтвердження факту використання підприємством грошових коштів, отриманих за кредитним договором від 22 грудня 2008 року № П203Г/С, не лише для погашення відсотків за цим договором та іншими кредитними договорами, а й у господарській діяльності підприємства. Дана обставина також не заперечувалась представником відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій обґрунтовано висновувалися з того, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами фактів використання коштів, сплачених як сума відсотків за користування кредитним договором, не у господарській діяльності Товариства, факт збитковості діяльності платника податків, на що посилається податковий орган не виключає здійснення платником податків господарської діяльності з використанням запозичених коштів. Висновки акта перевірки ж ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу, що не може бути покладено в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 09 жовтня 2015 року №0000692200, а відтак застосування штрафних (фінансових) санкцій, визначених ним, є протиправним.

Щодо завищення податкового кредиту (податкове повідомлення-рішення № 0000702200)

Завищення податкового кредиту за п'ять звітних податкових місяців 2013-2014 років доводиться податковим органом виключно на підставі твердження про нереальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агроцент" та Публічним акціонерним товариством "Приват-банк" з надання консультаційних послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, на яку посилається податковий орган як на підставу прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000702200, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 січня 2011 року між Товариством як замовником та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приват-банк" укладено договори № Г.26.0.0.0.0/15-68 №Г.26.0.0.0.1/15-140 з надання консультаційних послуг (моніторинг виконання затвердженого бюджету (у розрізі статей) фінансових потоків Замовника та моніторинг виконання бюджету по інвестиційним проектам, затвердженим Замовником; аналізу наданої замовником інформації та документів, проведення тендера конкуруючого відбору по заявці Замовника постачальника товарів, робіт, послуг, тощо).

01 квітня 2014 року між платником податків як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват-Агроцентр" як виконавцем укладено договір про надання консультаційних послуг № 5-ИК14 (надання консультацій щодо виробничої діяльності замовника, а також: консультаційні послуги стосовно виконання Замовником своїх зобов'язань за кредитними договорами, укладених з фінансовими та банківськими установами, додержанням останнім умов кредитних договорів, належним використанням кредитних матеріальних та фінансових ресурсів, правильним застосуванням виробничих технологій, пов'язаних із виробничою діяльністю Замовника, тощо).

Верховний Суд визнає, що витрати для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій досліджено та оцінено первинні документи податкового та бухгалтерського обліку з точки зору їх відповідності вимогам частини першої та другої статті 9 Закону № 996 - ХІV та статті 201 Податкового кодексу України, Положення № 88 як належні та допустимі докази.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Непов'язаність витрат, підтверджених наданими та дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, із господарською діяльністю Товариства податковим органом не доводиться.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою судів попередніх інстанцій встановлених обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Жодних доводів щодо порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм Податкового кодексу України (2755-17) , на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення або неправильне застосування їх судами, неправильного тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, відповідачем у касаційній скарзі не наведено.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Карлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у справі № 816/375/16 залишити без змін