розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту населення (далі - відділення Фонду) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року (суддя Алєксєєва Н.Ю.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року (судді Макаренко Я.М., Мінаєва О.М., Шевцова Н.В.) у справі за позовом відділення Фонду до товариства з обмеженою відповідальністю "Телекомунікаційна компанія "ЛІНК" (далі - ТОВ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

10 травня 2017 року відділення Фонду звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 8783 грн 34 коп. та пені в сумі 77 грн 22 коп.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 01 червня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач здійснив усі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування визначених Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII (875-12) "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XII (875-12) ) органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надавав можливість виконання органами, зазначеними в указаному Законі, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Відділення Фонду не погодилося із цими рішеннями і звернулося з касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Висловлені в касаційній скарзі доводи позивача, аналогічні наведеним ним в апеляційній скарзі, зводяться до його незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з огляду на порушення, на його думку, судами норм матеріального права та неправильної оцінки фактичних обставин справи.

Верховний Суд переглянув судові рішення в межах касаційної скарги, перевірив повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права і дійшов висновку про таке.

Суди у цій справі встановили, що ТОВ подало до відділення Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма № 10-ПІ).

Згідно з відомостями, зазначеними у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2016 році становила 12 осіб. При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII становить 1 особа. Працюючі інваліди штатні працівники, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2016 році відсутні.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 8 783 грн 34 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 77 грн 22 коп. (за 22 дні - з 19 квітня по 10 травня 2017 року).

Поряд із цим встановлено, що відповідач до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості протягом 2016 року надав звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів.

Так, згідно з листами Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 19 квітня та 22 травня 2017 року №№ 988, 1234 відповідно ТОВ подавалися відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування інвалідів.

Суди також встановили відсутність відмов підприємства у працевлаштуванні інвалідів, які перебували на обліку у центрі зайнятості попри те, що Кременчуцький міськрайонний центр зайнятості протягом 2016 року направив 2 особи з обмеженими можливостями на подані підприємством вакансії, які відмовилися від працевлаштування. Свідченням цього є лист Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості від 22 травня 2017 року № 12346.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13) з посиланням на норми Закону № 875-ХІІ (875-12) дійшов висновку про те, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Оцінюючи висновки рішень судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті доводів касаційної скарги, слід зазначити, що суди правильно встановили обсяг та зміст фактичних обставин справи, та не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів, а тому правового значення не мають та правильності висновків судів не спростовують.

Верховний Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту населення залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року - без змін.