головуючий суддя: судді: Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Мирошниченко С.В. за участю представників: від позивача: Гончар Н.Б., дов. № 22 від 26.12.2013 р.; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі господарського суду № 911/4862/13 Київської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" про стягнення 1 464 664,60 доларів США

Рішенням господарського суду Київської області від 04.09.2014 р. (складене 09.09.2014 р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 911/4862/13, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Богуслав" 1 203 380,30 доларів США основної заборгованості, що станом на 27.12.2013 р. становить 9 618 618,74 грн., 261 284,30 доларів США заборгованості за нарахованими процентами, що станом на 27.12.2013 р. становить 2 088 445,41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції, а справу направити до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2014 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 09.12.2014 р. № 02-05/536 у зв'язку з виходом з відпустки судді Прокопанич Г.К., для розгляду справи № 911/4862/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Мирошниченко С.В.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.12.2014 р. представник позивача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 21.02.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Банк Богуслав", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Богуслав" (банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" (позичальник) оформлено кредитний договір № 15/01-КР-8/2007 про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії в іноземній валюті, відповідно до умов якого банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 1 142 000,00 доларів США, в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти для ведення статутної діяльності зі сплатою 14% річних за користування сумою кредиту на строк з 21.02.2007 р. по 20.02.2009 р.

Пунктом 1.4 вищезазначеного договору визначено, що термін погашення кредиту - 20.02.2009 р. або термін, встановлений у відповідності з п. п. 2.8, 2.9 цього договору.

В подальшому, у період з 27.02.2007 р. по 30.06.2010 р., між цими ж сторонами було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, якими змінювалися розмір процентів річних за користування кредитом, ліміт кредитної лінії, а також продовжувався строк кредитування.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в межах суми ліміту, визначеної договором на підставі письмових заяв про надання кредиту, проте відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту виконав частково внаслідок чого у останнього наявна основна заборгованість у розмірі 1 203 380,30 доларів США та 261284,30 доларів США - відсотків за користування кредитом.

Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії від 14.07.2011р. № 130/10, 13, 14, 15, від 06.11.2013 р. № 213/07 з вимогою сплати заборгованість за кредитним договором, проте зазначені вимоги залишені без реагування.

Господарські суди попередніх інстанцій з посиланнями на приписи ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526, 530, 599, 1048- 1050, 1054 ЦК України дійшли до висновку щодо наявності правих підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В процесі судового розгляду справи відповідачем на підставі приписів ст. 257 ЦК України подана заява щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, розглянувши вищезазначену заяву зазначив, що строк позовної давності не сплинув, при цьому посилався, зокрема, на приписи ч. 1 ст. 264 ЦК України.

Проте, судова колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1 та 7 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пп. 4.4.1. п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: - визнання пред'явленої претензії; - підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; - письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Проте, судами в оскаржуваних рішеннях не визначено початку перебігу позовної давності, а лише вказано, що строк позовної давності не сплинув. До таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли без дослідження у повному обсязі всіх фактичних обставин спірних правовідносин.

При цьому без урахування фактичних обставин щодо початку перебігу строку позовної давності, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, неможливо дійти обґрунтованого висновку про правомірність задоволення позовних вимог.

Крім того, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив, що починаючи з 01.08.2009 р. відповідач не сплачував проценти, апеляційна інстанція у своїй постанові зазначила, що відповідачем 10.09.2012 р. сплачено позивачу, зокрема, проценти за період з серпня 2009 р. по 17.02.2011 р. у сумі 374 049,30 грн.

Проте, заявник касаційної скарги наголошує, що він за серпень 2009 р. та інші місяці проценти не сплачував.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 р. (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111-7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Бленд" - задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 04.09.2014 р. (складене 09.09.2014 р.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. у справі № 911/4862/13 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.