розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018 (суддя - Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді: Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі №826/11468/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03.05.2017 №44812-1305.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018, в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вказує, що він зареєстрований у встановленому порядку платником єдиного податку, є власником нежилого приміщення, які здаються в оренду, а тому звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

У поданих запереченнях відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку третьої групи від 01.01.2012), одним із видів господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно з Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.12.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф., позивачу належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1, про що зроблено реєстраційний запис №2806-П від 18.12.2003.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві 03.05.2017 прийнято податкове повідомлення - рішення № 44812-1305, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 9632,90 грн. за 2017 рік.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про правомірність здійсненого Контролюючим органом донарахування з земельного податку, оскільки позивач є власником нежилого приміщення, що знаходилось в багатоквартирному будинку та є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташоване належне йому на праві власності приміщення, яке використовувалося у його власній господарській діяльності, на відміну від земельної ділянки на якій воно розташоване.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Податковим кодексом України (2755-17) (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), що регулює відносини, котрі виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з цим, відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

За приписами статей 125 і 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

У межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), зважаючи на відсутність оформлення платником податків права власності або користування та земельну ділянку на якій знаходиться нерухоме майно належне платнику податків на праві власності.

Умовами несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Відтак, наявність зазначених умов надання пільги та наявність у позивача статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не було надано належну оцінку доказам та обставинам щодо використання земельної ділянки позивачем як фізичною особою-підприємцем, для здійснення господарської діяльності, та не перевірено чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить позивачу на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру.

За наведених обставин, передчасним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність здійсненого контролюючим органом донарахування з земельного податку.

Частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд касаційної інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи, що судами залишились невстановленими обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 - скасувати, а справу №826/11468/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.