головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення та постанову Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 915/1437/13 господарського суду Миколаївської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма "Житлобуд-Ніко" до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 06.10.2014 № 02-05/447 для розгляду касаційної скарги у справі № 915/1437/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 08.10.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 у справі № 915/1437/13 (суддя Васильєва Л.І.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мишкіна М.А., судді - Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.09.2013 у справі № 915/1437/13 скасовано, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Капацин Н.В., судді - Бернацька Ж.О., Кривда Д.С.) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 915/1437/13 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 02.09.2014 постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2014 у справі № 915/1437/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Позивачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Відповідачем, в порядку ст. 121-1 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання постанови апеляційного господарського суду у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 06.12.2007 між відповідачем (Банк) та позивачем (Позичальник) укладений кредитний договір № 10/01-02/07-094, який передбачає відкриття позичальникові невідновлювальної кредитної лінії на суму 15000000,00 грн. з оплатою 13,5% річних і терміном повернення до 05.12.2008.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між відповідачем (Іпотекодержатель) і позивачем (Іпотекодавець) 10.12.2007 укладений договір іпотеки, за умовами Іпотекодавець передав в іпотеку майнові права на незакінчені будівництвом промтоварний магазин загальною площею 843,1 кв. м, продовольчий магазин загальною площею 898,9 кв. м, нежитлові приміщення загальною площею 162,22 кв. м і квартири, які будуються за адресою: м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, номер об'єкта будівництва - буд. 13-Ж, а також незавершені будівництвом квартири, які будуються за адресою: м.Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, номер об'єкта будівництва - буд. 13-3.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки від 10.12.2007 з підстав його невідповідності ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору).

Приймаючи рішення у справі про відмову в позові, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору) дійшов висновку, що договір іпотеки від 10.12.2007 суперечить положенням зазначеного законодавства, а тому позовні вимоги є підставними.

Проте, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності і суд, розглянувши її та проаналізувавши матеріали справи відмовив в позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, погодився з судом першої інстанції, що спірний договір укладений з порушенням ст.ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору), однак дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а тому суд задовольнив позовні вимоги.

Статтею 11128 цього Кодексу передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Касаційна інстанція згідно з вимогами ст. 111-7 ГПК України перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Перевірка здійснюється на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції, виходячи із встановлених господарськими судами обставин справи, а також прийнятої Верховним Судом України постанови, зазначає наступне.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу ст. 2 Закону України "Про іпотеку" законодавство України про іпотеку базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) , Земельного кодексу України (2768-14) , цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору іпотеки від 10.12.2007, якими внесено певні зміни до зазначеного договору. Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (абз. 1 п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідачем заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До позовних вимог позивача про визнання недійсним укладеного 10.12.2007 договору іпотеки, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил ст. 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Висновок апеляційного господарського суду, що позивач дізнався про порушення свого права після ухвалення Верховним Судом України постанови від 17.04.2013 в цивільній справі № 6-8цс13 щодо іншого спору з викладенням правової позиції про неможливість передачі в іпотеку майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва, а тому перебіг позовної давності обчислюється саме з цієї дати, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Порушення сторонами вимог статей 5, 18 Закону України "Про іпотеку" було допущено саме в момент укладення спірного договору іпотеки, і саме в цей момент позивач повинен був знати про те, що в силу положень зазначеного Закону майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

Під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) .

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.