Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщення від 05.03.2008, із посиланням на те, що вказаний договір є неукладеним та нечинним, оскільки майно не було передано орендарю.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 07.10.2013 (суддя Федоренко Ю.В.) у справі № 927/955/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 (судді Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В., Кропивна Л.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, із посиланням на їх необґрунтованість.

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові акти попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В усних поясненнях на касаційну скаргу, наданих у судовому засіданні 13.02.2014, представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, просить суд залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 05.03.2008 між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ЗАТ КБ "Приватбанк" (орендар), правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", було укладено Договір оренди приміщення зі строком дії з 05.02.2011 до 05.01.2014.

Відповідно до п. 1.1. цього Договору оренди орендодавець ФОП ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання передати орендареві ПАТ КБ "Приватбанк", а останній зобов'язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 1.2. Договору оренди від 05.03.2008 приміщення, яке передається в оренду за Договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 330,6 кв.м., та складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.), і належить орендодавцеві на підставі Договору купівлі-продажу від 29.02.2008.

Як встановлено пунктом 7.1. Договору, цей Договір оренди набуває чинності з 05.02.2011 і діє до 05.01.2014.

Пунктом 2.1. Договору оренди від 05.03.2008 передбачено, що приміщення передається орендодавцем і приймається орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням, після підписання акту здачі-приймання приміщення, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем.

У відповідності до п.3.2. Договору визначено, що орендодавець зобов'язаний надати приміщення орендарю та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення Договору у справному стані, належному для використання його за призначенням, за актом здачі-приймання.

05.03.2008 між сторонами було укладено і інший Договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 330,6 кв.м., та складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.) зі строком дії з 05.03.2008 по 05.02.2011. Судами встановлено, що даним договором передбачено оренду того ж самого приміщення, що й за Договором оренди від 05.03.2008 зі строком з 05.02.2011 по 05.01.2014.

Пунктом 3.2. Договору оренди приміщення від 05.03.2008 зі строком дії з моменту укладення до 05.02.2011р. визначено, що орендодавець ФОП ОСОБА_1 зобов'язана надати приміщення орендарю ПАТ КБ "Приватбанк" та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення Договору у справному стані, належному для використання його за призначенням, за актом приймання-передачі.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ПАТ КБ "Приватбанк" звертався з позовом до відповідача - ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди приміщення від 05.03.2008 (зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014), посилаючись на фіктивність даного договору, невідповідність його діючому законодавству та відсутність у представника Банку, який підписав договір, повноважень на його укладення.

Рішенням господарського суду Чернігівської області у справі № 5028/12/48/2012 від 12.11.2012 у задоволенні позову було відмовлено повністю.

Даним рішенням було встановлено, що у березні 2008 між Банком та ФОП ОСОБА_1 було складено Акт приймання-передачі орендованого приміщення, а саме, нежитлового приміщення загальною площею 330,6 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 5028/12/48/2012 мотивувальну частину рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.12 у справі № 5028/12/48/2012 змінено. Виключено посилання про припинення правовідносин за Договором оренди від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014, які містяться в абзаці 6 на сторінці 6 та в абзацах 1, 2, 3 на сторінці 7 рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 № 5028/12/48/2012. В іншій частині вищезазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 р. у справі № 5028/12/48/2012 рішення господарського суду Чернігівської області від 12.11.2012 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 у справі № 5028/12/48/2012 залишені без змін.

01.07.2009 між сторонами спору було підписано Акт здачі-приймання приміщення до Договору оренди приміщення від 05.03.2008, за яким ПАТ КБ "Приватбанк" (орендар) передав, а ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) прийняла приміщення загальною площею 225,40 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1.

05.02.2011 сторонами було підписано Акт здачі-приймання приміщення до Договору оренди приміщення від 05.03.2008, за яким ПАТ КБ "Приватбанк" (орендар) передав, а ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) прийняла приміщення загальною площею 105,2 кв.м., яке розташоване у АДРЕСА_1.

Суди попередніх інстанцій встановили, що вищезазначені Акти приймання-передачі приміщення стосуються Договору оренди від 05.03.2008 (зі строком дії з 05.03.2008 по 05.02.2011), оскільки станом на березень 2008 Договір від 05.03.2008 зі строком дії з 05.02.2011 по 05.01.2014 ще не вступив в силу.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.12.2011 у справі №7/60 за позовом ФОП ОСОБА_1 до відповідачів - ФОП ОСОБА_4, ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання Договору від 29.06.2009 припиненим, визнання права передавати приміщення у оренду, зобов'язання прийняти в оренду приміщення за Договором від 05.03.2008 та підписати акти приймання - здачі приміщення, стягнення 573 557,94 грн. збитків (неотриманого прибутку), позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" на користь ФОП ОСОБА_1 520 199,10 грн. збитків (неотриманого прибутку) та судові витрати. В решті позову до ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" та до ФОП ОСОБА_4 відмовлено. Зазначене Рішення від 21.12.2011 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2012.

Рішенням у справі №7/60 встановлено, що листом від 04.02.2011 ФОП ОСОБА_1 повідомила ПАТ КБ "Приватбанк" про готовність приміщень для передачі у оренду та запропонувала направити представників для здійснення приймання-передачі. ФОП ОСОБА_1 було підготовлено Акт приймання-передачі приміщення за Договором оренди приміщень від 05.03.2008.

Листом ПАТ КБ "Приватбанк" повідомив ФОП ОСОБА_1 про відсутність підстав для прийняття в оренду приміщень 1-го, 2-го та 3-го поверхів по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим просив Договір оренди приміщення від 05.03.2008 строком з 05.02.2011 по 05.01.2014 вважати неукладеним.

Предметом спору у даній справи є визнання недійсним договору оренди від 05.03.2008 (зі строком дії з 05.02.2011 до 05.01.2014), у зв'язку із тим, що останній є неукладеним та нечинним, так як майно не було передано орендарю.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як унормовано у ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Єдиною підставою для визнання договору недійсним позивач вважає його неукладеність.

Проте, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Зазначена правова позиція підтверджується у п. 2.6 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) .

За наведених обставин, при вирішенні спору про визнання правочину недійсним суду необхідно встановити, чи є такий правочин вчинений та з якого моменту.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України (435-15) і ГК України (436-15) не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Незалежно від форми власності об'єкта оренди господарські суди мають виходити з того, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (п. 2.6 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (v0012600-13) ).

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами було досягнуто і погоджено усі істотні умови оспорюваного договору, а саме: склад (предмет договору) і вартість майна з урахуванням її індексації у Розділі 1 Договору, орендна плата з урахуванням її індексації -Розділ 2, строк його дії - Розділ 7, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення - п.7.6,3.2,4.2,5 Договору.

Сторони Договору оренди приміщень від 05.03.2008 також домовились, що до його положень не застосовуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , та Постанови КМ України "Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна" (923-93-п) (п.7.5 Договору).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до мотивованого висновку про те, що договір оренди приміщень від 05.03.2008 із строком дії з 05.02.2011 до 05.01.2014 є укладеним, а підстави для визнанні оспорюваного правочину недійсним -відсутні.

Посилання скаржника на те, що даний договір є неукладеним в силу ч. 2 ст. 640 ЦК України, а саме, за відсутності акту приймання-передачі орендованого майна, підставно відхилено судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як унормовано ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір оренди залежно від способу завершення укладення, за погодженням сторін, може бути як консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору), так і як реальним (для якого недостатнім є лише досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, так як такий договір вважається укладеним з моменту вчинення фактичної дії, спрямованої на виконання стороною свого договірного обов'язку).

Сторонами спору укладено саме консенсуальний договір оренди, який набирає чинності з 05.02.2011, за яким орендодавець зобов'язався передати майно орендарю. Консенсуальний договір надає стороні право вимагати від іншої сторони обумовленої домовленістю дій.

При цьому, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 07.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 у справі № 927/955/13 залишити без змін.