Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 5015/4913/12 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" про визнання частково недійсними умов договору

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Товкало П.О. дов. № 2/14 від 01.09.2014 року, - відповідача: Денько М.В. дов. № 11-58/2 від 08.01.2014 року

Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі за текстом - ПАТ "Львівобленерго") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" (далі за текстом - ОСББ "Західні ворота") про визнання частково недійсними умов договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.12.2013 року у справі № 5015/4913/12 у задоволенні позовних вимог ПАТ "Львівобленерго" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "Львівобленерго" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду від 23.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 5015/4913/12 апеляційну скаргу ПАТ "Львівобленерго" задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено: визнано недійсним п. 5 додатку № 9 від 24.12.2008 року до договору про постачання електричної енергії № 50022/01 від 24.12.2008, укладеного між ПАТ "Львівобленерго" та ОСББ "Західні ворота" в частині тарифної групи (другої) таких точок обліку - котельня і насосні..

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСББ "Західні ворота" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 5015/4913/12, а рішення господарського суду Львівської області від 23.12.2013 року залишити без змін, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 203, 215, 256, 257, 264, 267, 629, 638, 651 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.09.2014 року № 03-05/1646 для розгляду касаційної скарги у справі № 5015/4913/12 у зв'язку з виходом з відпустки судді Фролової Г.М. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

11.09.2014 року в судовому засіданні, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 18.09.2014 року, про що повідомлено присутніх представників сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що на час укладення спірного правочину існували прогалини у законодавстві, що регулювало відносини стосовно постачання електричної енергії мешканцям багатоквартирних будинків, якими створено об'єднання співвласників, а тому правомірним було двостороннє визначення Позивачем та Відповідачем умов Договору (№ 50022/01 від 24.12.2008 року).

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що у випадку встановлення судом факту порушення прав Позивача, що зумовлювало б наявність підстав для задоволення позову, необхідним було б застосування позовної давності, однак у даному випадку відсутній факт переривання перебігу позовної давності, оскільки, згідно з нормою ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, таке переривання відбувається лише у випадку вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого обов'язку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та вважає його помилковим з огляд на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2008 року між ПАТ "Львівобленерго" та ОСББ "Західні ворота" укладено договір на постачання електричної енергії № 50022/01, згідно п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а останній - оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору.

Судами досліджено, що предметом вказаного Договору є продаж постачальником електричної енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 9 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього договору (п.1).

Так, п. 5 Додатку № 9 до вищевказаного Договору сторони погодили перелік об'єктів споживача, а саме: житловий будинок по вул. Шевченка, 134 - № приладу обліку 4848625 та 4848595; котельня - № приладу обліку 00086759; технічне приміщення - № приладу обліку 4848626, насосна - № приладу обліку 00086776; насосна - № приладу обліку 00086766.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаним пунктом Договору сторони передбачили окремий облік електричної енергії, зокрема, для котельні та насосної, а саме вказані точки комерційного обліку споживача були віднесені до другої тарифної групи (міське та сільське населення).

Позивач зазначає, що при укладенні договору такі точки комерційного споживання як котельня та насосні, що обладнані окремими обліками електричної енергії, були неправомірно віднесені до другої тарифної групи, всупереч розділу 2 Розрахунку роздрібного тарифу на електроенергію (в редакції постанови НКРЄ № 1246 від 30.10.2008 року (v1246227-08) ).

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що 12.03.2012 року між ПАТ "Львівобленерго" та ОСББ "Західні ворота" було укладено додаткову угоду, згідно умов якої сторони дійшли згоди, що котельня та насосна все ж таки є об'єктами електропостачання першої тарифної групи.

Крім того, судами встановлено, що з березня 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом I, що не заперечувалось ні позивачем, ні відповідачем.

Місцевим господарським судом встановлено, що з березня 2009 року і в подальшому відповідач оплачував виставлені позивачем рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифною групою I, що підтверджується платіжними дорученнями № 50 від 01.04.2009 року на суму 5 000, 00 грн., № 63 від 05.05.2009 року на суму 7 109, 41 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу позовної давності. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, відповідно до ст. 13 якого послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, зокрема, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, відносяться до житлово-комунальних послуг

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку закріплені в Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) .

Згідно ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), регулюються Правилами користування електричною енергією які затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 року (z0417-96) .

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін", "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення), тобто га всіх споживачів без винятку (п. 1.1.).

Згідно ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Пунктом 1.2. Правил користування електричною енергією (z0417-96) закріплено, що населеним пунктом вважається юридична особа - споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), та яка об'єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту; споживачі населеного пункту - це населення, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж населеного пункту та яке розраховується за використану електричну енергію з населеним пунктом.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанцій у разі укладення між ОСББ та енергопостачальною організацією договору про постачання електричної енергії для забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту, ОСББ підпадає під визначення "населений пункт".

Особливості ж постачання електричної енергії для населених пунктів визначені розділом 12 Правилами користування електричною енергією (z0417-96) .

Положеннями п. 12.3. Правил користування електричною енергією (z0417-96) передбачено, що населений пункт на підставі договору про постачання електричної енергії здійснює закупівлю електричної енергії у постачальника електричної енергії з метою її подальшого використання споживачами населеного пункту для задоволення комунально-побутових потреб споживачів населеного пункту, для технічних цілей та інших потреб населеного пункту. За обсяг закупленої електричної енергії з постачальником електричної енергії розраховується населений пункт відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 12.4. Правил користування електричною енергією (z0417-96) закупівля електричної енергії у постачальника за рахунок коштів споживачів населеного пункту, умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів населеного пункту, утримання та обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту регулюються установчими документами населеного пункту та/або укладеними у встановленому законодавством порядку договорами між споживачами населеного пункту та населеним пунктом щодо обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту.

Пунктом 12.16. Правил користування електричною енергією (z0417-96) передбачено, що до населення та населених пунктів у частині використання електричної енергії на комунально-побутові потреби не застосовується нарахування підвищеної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною обсягу електричної енергії та між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Порядок застосування тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 року № 309 (z0151-99) (чинна на момент укладення Договору), встановлює тарифи на відпуск електроенергії населенню для різних індивідуальних побутових потреб у жилих будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів та човнів. До комунально-побутових потреб населення належать індивідуальні витрати електроенергії на побутове освітлення, опалення, приготування їжі, не пов'язану з отриманням доходів роботу електричних побутових пристроїв (пральних машин, холодильників тощо), приватної комп'ютерної та оргтехніки, санітарно-гігієнічні та культурні потреби.

Судом апеляційної інстанції вірно вказано, що оплачувати електроенергію відповідно до положень Порядку, мають право споживачі, які розраховуються за загальним розрахунковим лічильником та забезпечують споживання електроенергії безпосередньо населенням в окремих жилих будинках, квартирах, гуртожитках, а також безпосередньо задовольняють потребу населення в комфортному користуванні житловим фондом, тобто використовують електроенергію на технічні цілі житлових будинків для підтримки нормального функціонування систем їх електротехнічного обладнання.

У випадку, коли для централізованого постачання води та тепла споживачам, в тому числі і виключно населенню (тобто для задоволення комунально-побутових потреб), використовується цілісний майновий комплекс інженерного обладнання або окремо збудовані технічні споруди, які забезпечують технологічний процес надання послуг з тепло- або водопостачання, електрична енергія не є спожитою на технічні цілі населених пунктів, вона є ресурсом, що використовується у господарській діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно додатків до Договору на постачання електричної енергії № 50022/01 котельня і насосна не використовуються ОСББ "Західні ворота" на технічні цілі, а використовуються у господарській діяльності відповідача.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 06.05.1998 № 564 (v0564227-98) затверджена Тимчасова методика розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, якою визначено, що усі споживачі електричної енергії об'єднані у дві групи: 1 група -суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи - підприємці, 2 група - міське та сільське населення.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" від 23.11.2011 року № 1059/2011 (1059/2011) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. НКРЕ є органом державного регулювання діяльності в енергетиці.

Судами досліджувались листи Національної комісії регулювання електроенергетики України, які адресовані ОСББ "Західні ворота", в яких зазначено,що оплата електричної енергії, спожитої на потреби господарської діяльності, яка використовується для роботи котельні і насосних, здійснюється, виходячи із рівня роздрібного тарифу на електричну енергію. Дані листи оцінюються судом апеляційної інстанції як докази, подані стороною.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо обґрунтованості доводів позивача про необхідність нарахування плати за електропостачання котельні та насосу по тарифу, який визначений для першої групи споживачів з огляду на те, що така використовується для провадження господарської діяльності, однак вказане не було враховано місцевим господарським судом, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що 24.03.2012 року сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до договору про постачання електричної енергії № 50022/01, в якій дійшли згоди про те, що котельня та насосна є об'єктами електропостачання першої тарифної групи. Так, в додатку до договору № 9 сторони узгодили, що термін "тарифна група" є погодження скороченого викладення визначення щодо об'єднання споживачів електричної енергії на групи, і відповідно до цього сформовано було позовну вимогу, а тому, протилежний висновок місцевого господарського суду щодо предмету позову є неправомірним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Отже, як встановлено судами, на момент звернення до суду з позовом у даній справі, сторони дійшли згоди про внесення змін до договору, тобто привели правочин у відповідність до вимог законодавства. Дана обставина є ознакою визнання відповідачем правомірності позиції позивача в даному питанні.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що необхідність застосування роздрібного тарифу на електричну енергію, яка використовується як ресурс в тому числі у господарській (некомерційній) діяльності, випливало з Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.07.2002 року № 758 (z0626-02) , оскільки діяльність позивача щодо використання котельні та насосної не була споживанням електричної енергії на технічні цілі населеного пункту чи населення, а споживалась як ресурс, що використовується в господарській діяльності, яка не є підприємницькою.

Львівським апеляційним господарським судом вірно зазначено про те, що позивач у позовній заяві не посилався як на підставу обґрунтування позову на розпорядження Національної комісії регулювання електроенергетики України від 28.11.2011 року № 2015-р (2015-2010-р) , а тому висновок місцевого господарського суду щодо не поширення цього розпорядження на спірні правовідносини, враховуючи дату його видачі, не може визнаватись як належна аргументація судового рішення про відмову у позові.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Правила переривання перебігу позовної давності згідно положень ст. 264 Цивільного кодексу України застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Досліджуючи обставини, пов'язані із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, за умовами ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Згідно п. 28 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року (v0009700-09) перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, судами встановлено, що з березня 2009 року позивач направляв відповідачу рахунки за активну енергію по об'єктах котельня та насосні з врахуванням оплати за тарифом I (за термінологією договору № 50022/01), які оплачувались відповідачем, що не заперечувалось ні позивачем, ні відповідачем.

Крім того, 12.03.2012 року сторонами підписано зміни до додатку № 9 до Договору, згідно яких котельня та насосна повинні відноситися до першої тарифної групи. Даний додаток укладено в межах трьохрічного строку позовної давності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що вданому випадку мала місце зміна договору, що у відповідності з нормами ст. 264 Цивільного кодексу України свідчить про переривання строків позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у межах строків позовної давності.

Касаційна інстанція, в силу приписів ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку апеляційним господарським судом.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарським судом вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі судового акту.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Західні ворота" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 5015/4913/12 залишити без задоволення.