Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю. (доповідач),

розглянувши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ,

на ухвалу господарського суду Херсонської області від 10.09.2013

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2013

за скаргою Антимонопольного комітету України

на дії відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні (далі - Відділ), м. Херсон,

зі справи № 9/38-10

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК)

до приватного підприємства "Квант-Юг" (далі - Підприємство), м. Херсон,

фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Херсон,

фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Херсон,

про стягнення 440 000 грн.,

за участю представників:

АМК - Новицького М.З.,

відповідачів - не з'явилися,

Відділу - не з'явився,

АМК звернувся до господарського суду Херсонської області зі скаргою на дії Відділу та просив: визнати неправомірною і скасувати постанову Відділу від 26.06.2013 про повернення виконавчого документа стягувачеві; зобов'язати Відділ виконати наказ господарського суду Херсонської області від 14.01.2011 зі справи № 9/38-10.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 10.09.2013 (суддя Задорожна Н.О.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 (колегія суддів у складі: Пироговський В.Т. - головуючий суддя, судді Лавриненко Л.В., Жеков В.І.), зазначену скаргу залишено без задоволення.

Прийняті судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 11 та пункту 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" мотивовано тим, що в процесі виконання рішення суду "державним виконавцем у повному обсязі використано надані йому права", а також тим, що застосування певних заходів (зокрема, звернення до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України) є правом, а не обов'язком державного виконавця.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просить зазначені ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим і апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника АМК, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Частинами першою та другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що: примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України; примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР) .

За приписами частини першої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

При цьому висновок щодо "неможливості" встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Водночас як місцевим, так і апеляційним господарськими судами:

- залишено поза увагою те, що виконання згаданого рішення суду є обов'язком Відділу;

- не досліджено того, що виконавчий документ повертався стягувачеві неодноразово;

- не встановлено, яких заходів застосовано Відділом для: дослідження питання місцезнаходження боржника за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); з'ясування особи і розшуку керівника боржника та інших його посадових осіб; одержання від посадових осіб Підприємства пояснень щодо причин невиконання рішення суду; примусу керівництва боржника до виконання рішення господарського суду з даної справи;

- не з'ясовано причин незастосування Відділом заходів, безпосередньо зазначених у відповідній заяві АМК (щодо: одержання пояснень; ініціювання заборони виїзду за кордон; притягнення до відповідальності посадових осіб тощо).

Посилання ж попередніх судових інстанцій на те, що застосування певних заходів є виключним правом державного виконавця не лише спростовується наведеним, але й суперечить їх власному висновку щодо використання державним виконавцем наданих йому законом прав "у повному обсязі".

У свою чергу, нез'ясування згаданих фактичних обставин свідчить і про передчасність висновку місцевого та апеляційного господарських судів стосовно відсутності підстав для порушення питання про притягнення посадових осіб боржника до передбаченої законом відповідальності (у тому числі й кримінальної).

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12, 121-2 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Херсонської області від 10.09.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 зі справи № 9/38-10 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.