Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: скаржника Гамар В.І. - довіреність від 25.12.2013 р. Сажина С. - директор, протокол № 2 від 13.10.2005 р. прокуратури Кузнецова Ю.В. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивача Бондаренко І.О. - довіреність від 18.11.2013 р. відповідачів Старенкова О.П. - довіреність від 02.07.2013 р.; ОСОБА_9 - довіреність від 02.09.2013 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Заступника прокурора Одеської області; 2) Приватного підприємства "Ніка-2" на постанову від 22.05.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/2414/13 господарського суду Одеської області за позовом Заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до 1) Білгород- Дністровської районної ради; 2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_10 про визнання незаконним та скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди землі

У вересні 2013 р. до господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Заступника Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора № 16-7450-13вих від 29.07.2013 р. в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород- Дністровської районної ради та ФОП ОСОБА_10 про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району Одеської області, для забудови та обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", укладеного 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ФОП ОСОБА_10;

- визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_10 для забудови та обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Позовні вимоги, з посиланням на статті 11, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), статтю 48 Цивільного кодексу УРСР, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , обґрунтовані незаконністю оспорюваного рішення Білгород-Дністровської районної ради, яким ФОП ОСОБА_10 було передано в оренду земельну ділянку, повноваження щодо розпорядження якою належить Одеській обласній раді, що свідчить також і про незаконність договору оренди землі, укладеного між відповідачами.

Прокурор також посилаючись на приписи статті 267 Цивільного кодексу України просив поновити строк на подання позовної заяви вказуючи на те, що про порушення райрадою норм законодавства прокуратурі стало відомо 29.07.2013 р., за результатами перевірки отриманих документів та надання їм правової оцінки, що свідчить про поважність цих обставин для поновлення строку подачі позовної заяви.

У відзиві на позовну заяву Білгород - Дністровська районна рада просила відмовити у її задоволенні вказуючи на правомірність дій райради, у відповідності до статей 8, 11 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норм Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

Крім того, відповідач вказував на необхідності застосування наслідків пропуску строку позовної давності, вказуючи на те, що в даному випадку оскаржуване рішення районної ради, відповідно до положень Регламенту Білгород - Дністровської районної ради, затвердженого рішенням райради № 23ХХІІІ від 30.07.1998 р., було направлено у визначені Регламентом строки до Одеської обласної ради і та Білгород - Дністровської міжрайонної прокуратури, що свідчить про безпідставність посилань прокурора на наявність підстав для поновлення строку подання позову до суду.

Одеська обласна рада подала до суду клопотання про припинення провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України вважаючи, що даний спір не підвідомчий господарським судам, виник внаслідок прийняття рішення райрадою як суб'єктом владних повноважень та підлягає розгляду в адміністративних судах.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. (суддя Петров В.С.) позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_10 для забудови та обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1"; визнано недійсним договір оренди, укладений 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 щодо земельної ділянки площею 0,9872 га, яка розташована на землях Будацької коси біля селища Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та надана для забудови і обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, встановивши перевищення Білгород - Дністровською районною радою своїх повноважень при розпорядженні спірної земельної ділянки шляхом прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди землі від 07.11.2001 р. з ФОП ОСОБА_10

При цьому, суд першої інстанції щодо пропуску прокурором позовної давності посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011 стосовно того, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності, дійшовши висновку, що оскільки прокуратура, яка звернулась до суду з цим позовом, сама по собі не могла знати про порушення права держави і узнала про це лише в 2013 році, строк пред'явлення позову пропущено прокуратурою з поважних причин.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав встановлення порушеного права у зв'язку з перевищенням райрадою повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, при цьому, дійшовши висновку про відсутність підстав для поновлення строків на внесення позовної заяви.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2014 р. постанова Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з посиланням, зокрема, на передчасність висновків суду апеляційної інстанції стосовно застосування позовної давності, які були зроблені без належної оцінки всіх доводів та доказів сторін у їх сукупності, а посилання суду на те, що позивачем - Одеською обласною радою не був підтриманий висновок суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску прокурором строку на подання позовної заяви в інтересах держави, що як зазначив суд апеляційної інстанції стало підставою для прийняття місцевим судом незаконного рішення про задоволення позовних вимог, судом касаційної інстанції було визнано помилковим, та таким, що зроблений без врахування приписів законодавства, без з'ясування всіх необхідних для вирішення спору обставин та за відсутності у постанові апеляційного суду обгрунтованого спростування висновків суду першої інстанції, який виходив, у тому числі, і із правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011.

Під час нового розгляду, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 р. (судді: Поліщук Л.В., Лавриненко Л.В., Туренко В.Б.) рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. у даній справі, за результатами перегляду в апеляційному порядку, скасовано, у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку з апрпуском позовної давності.

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 71, 76, частини 2 статті 80 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.) та статей 43, 111-12, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на залишення судом апеляційної інстанції поза увагою правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011, про що зазначалось у постанові суду касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд, що свідчить про невиконання вказівок суду касаційної інстанції.

Прокурор наголошує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній до 15.01.2012 р., позовна давність не поширювалась на вимоги щодо скасування рішень органів влади, якими порушено право, і згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку судочинства" вказана норма втратила чинність, однак відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015 р., можуть бути заявлені вимоги про визнання незаконним правового акта органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право, що не було взято до уваги судоми апеляційної інстанції.

До Вищого господарського суду України, в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України, також звернулось ПП "Ніка-2" з касаційною скаргою, в якій просить залучити підприємство до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2014 р. у даній справі, а рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2013 р. залишити в силі, посилаючись на порушення оскаржуваною постановою права скаржника, як суміжного землекористувача.

При цьому, скаржником зазначено, що відповідачами та Одеською обласною радою не надано жодного письмового доказу стосовно обізнаності позивача та органів прокуратури про оскаржуване рішення райради від 07.09.2001 р., а висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на поясненнях представника Одеської обласної ради, які нічим не підтверджені.

У відзиві на касаційні скарги Одеська обласна рада просила відмовити у їх задоволенні, вказуючи на те, що судом апеляційної інстанції правомірно взято до уваги відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) та постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. (v0010600-13)

Крім того, Одеська обласна рада зазначає, що касаційна скарга ПП "Ніка-2" не містить обґрунтувань чи посилань на норми матеріального права, які були порушені або неправильно застосовані апеляційним судом, як й не містить доводів яким чином постанова апеляційного суду впливає чи порушує права заявника касаційної скарги.

ФОП ОСОБА_10 у відзиві на касаційну скаргу заступника прокурора просила відмовити у її задоволенні, вказуючи на пропуск прокурором позовної давності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга заступника прокурора Одеської області підлягає задоволенню, а касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ПП "Ніка -2", підлягає припиненню з наступних підстав.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були встановлені наступні обставини:

- відповідно до рішення Білгород-Дністровської районної ради від 17.03.2000 р. № 219-ХХІІІ у зв'язку з необхідністю вибору та узгодження розміщення земельних ділянок для будівництва об'єктів, їх обслуговування було створено постійну діючу комісію по вибору земельних ділянок на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі смт. Затока;

- рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000 р. № 277-ХХІІІ "Про затвердження статуту земель Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено 3 зони використання земель Будацької коси в прибрежно - захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - земна зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури;

- рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 417-ХХІІІ від 27.04.2001 р. "Про дачу згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду приватному підприємцю ОСОБА_10 для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на Будацькій косі біля смт. Затока" надано згоду приватному підприємцю ОСОБА_10 на розробку проекту відведення земельної ділянки у землевпорядній організації пл. 1, 0 га, розташованої на землях запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля смт. Затока між базами відпочинку "Комунальник" та "Акерман", строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку;

- рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_10 для забудови та обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" затверджений розроблений земельно-кадастровим бюро при Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів проект відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_10 в тимчасове дострокове користування на умовах оренди строком на 49 років для будівництва та обслуговування закладу відпочинку на території Білгород-Дністровської районної ради, за якими встановлено площу земельної ділянки в розмірі 0,9872 га;

- 07.11.2001 р., на виконання пункту 3 вказаного рішення Білгород-Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ, між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_10 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого районна рада надала ПП ОСОБА_10 в тимчасове дострокове користування на умовах оренди на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради загальною площею 0,9872 га, розташовану на землях Будацької коси біля селища Затока для забудови та обслуговування закладу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташованої між базами відпочинку "Комунальник" і "Акерман" згідно з планом землекористування, який є невід'ємною частиною договору. В п. 1.1 договору зазначено, що земельна ділянка, що надається в оренду, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) і третій (дозволено розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради.

Предметом спору у даній справі є вимога заступника Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ та визнання недійсним договору оренди земельної, укладеного 07.11.2001 р. між Білгород-Дністровською районною радою Одеської області та ФОП ОСОБА_10, з посиланням на статті 11, 19 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), статтю 48 Цивільного кодексу УРСР, норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , з огляду на перевищення Білгород-Дністровською районною радою своїх повноважень при розпорядженні спірною земельною ділянкою, право на розпорядження якої належить до повноважень обласної ради.

Статтею 8 Земельного кодексу України (1990 р. в редакції, чинній на момент прийняття райрадою оскаржуваного рішення та укладення спірного договору) встановлено, що орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років.

Компетенція районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин передбачена статтею 11 цього Кодексу, якою унормовано, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 19 Земельного кодексу України (1990 р.) районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

Частиною 4 вказаної норми передбачено, що обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Здійснюючи судовий розгляд справи судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, було встановлено, що оскільки станом на 2001 р. спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній Раді народних депутатів, і в цій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, не оскаржуються.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з положень частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011, дійшов висновку, що прокуратура, яка звернулась до суду з цим позовом, сама по собі не могла знати про порушення права держави і дізналась про це лише в 2013 році під час проведення перевірки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що звертаючись у вересні 2013 року до суду заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора просив поновити строк позовної давності, оскільки про порушення норм законодавства та перевищення райрадою повноважень при прийнятті оспорюваного рішення та укладення договору, прокуратурі стало відомо лише 29.07.2013 р. за результатами проведення перевірки щодо законності розпорядження земельними ділянками на узбережжі Чорного моря (том 1 а.с.14-21, 25-26).

Таким чином, оскільки прокурор про обставини, які стали підставою для звернення до суду дізнався лише 29.07.2013 р. за результатами проведення перевірки щодо законності розпорядження земельними ділянками на узбережжі Чорного моря, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних рішення та правочину, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у Білгород- Дністровської районної ради необхідного обсягу дієздатності, про що правомірно було зазначено судом першої інстанції та не спростовано судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 28.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011, на що зверталась увага суду апеляційної інстанції у постанові Вищого господарського суду України від 11.03.2014 р при направленні справи на новий розгляд та у постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 р. у справі № 5011-32/13806-2012

За приписами частини 1 статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до статті 11128 вказаного Кодексу, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Проте, судом апеляційної інстанції вказані норми права були залишені поза увагою та безпідставно визнано помилковим посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України та висновок суду про початок обчислення позовної давності з моменту встановлення прокуратурою факту відсутності у Білгород- Дністровської районної ради необхідного обсягу дієздатності на передачу земельної ділянки державної власності в оренду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 15.01.2012 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , пунктом 2 якого внесені зміни до Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема, виключено пункт 4 частини 2 статті 268 цього Кодексу, якою передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

При цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Враховуючи викладене, виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин стосовно того, що оскільки станом на 2001 рік спірну земельну ділянку віднесено до земель рекреаційного призначення, повноваження щодо розпорядження якою в силу приписів чинного на той час законодавства, належали обласній Раді народних депутатів, Білгород-Дністровська районна рада, надавши в строкове платне користування спірну земельну ділянку рекреаційного призначення, розпорядилась нею поза межами наданих чинним на той час земельним законодавством повноважень.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції було встановлено, що витребовуючи інвентаризаційну справу на базу відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" у 2009 році, міжрайонна прокуратура проводила перевірку законності здійснення забудовником містобудівної діяльності та відповідності нерухомих об'єктів технічним та нормативно-правовим нормам, не досліджуючи при цьому питання щодо законності користування земельною ділянкою, оскільки чинним законодавством не передбачено накопичення в інвентаризаційній справі правовстановлюючого документа на земельну ділянку, рішення, на підставі якого укладено договір оренди земельної ділянки, документації із землеустрою, що свідчить про відсутність підстав вважати, що прокуратура в процесі огляду інвентаризаційної справи у 2009 році знала чи могла знати про порушення оскаржуваними рішенням та договором прав та інтересів держави, а відтак про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення та укладанням спірного договору, прокуратура дізналася лише в процесі перевірки 29.07.2013 р., у зв'язку з чим, з огляду на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 р. у справі № 6/17-4949-2011, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В той же час, в порушення приписів статей 43, 101, 105, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, постанова суду апеляційної інстанції не містить обґрунтованих доводів, з посиланням на приписи законодавства, на спростування встановлених судом першої інстанції обставин, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як таке, що прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, виходячи із встановлених обставин, з наданням оцінки всім доводам та доказам у справі.

Стосовно касаційної скарги ПП "Ніка -2", колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно зі статтями 1119, 11110 цього Кодексу касаційна інстанція має право скасувати рішення у справі, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як прийняття рішення, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зі змісту наведених вище норм випливає, що обов'язковою умовою задоволення касаційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі шляхом скасування рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення прийнятим рішенням прав та обов'язків такої особи.

Рішення, оскаржуване такою особою повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення можна вважати таким, що прийнято про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо: в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб; у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі була вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля селища Затока в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_10 для забудови та обслуговування бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" та визнання недійсним укладеного між відповідачами у даній справі на його підставі договору оренди землі.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що звертаючись до суду касаційної інстанції, ПП "Ніка-2" вказує на те, що внаслідок прийняття постанови Одеським апеляційним судом суттєво порушується права скаржника, як суміжного землекористувача, якому на момент винесення райрадою оспорюваного рішення та укладення спірного договору, за договором оренди від 07.09.2001 р., власником майна бази відпочинку "Комунальник" було передано нерухоме майно бази відпочинку, земельна ділянка якої складала 3,00 га та частина якої спірним рішенням була передана в оренду особі, яка не мала жодного відношення до власності бази відпочинку.

Проте, колегія суддів вважає, що ПП "Ніка-2" не доведено на підставі належних та допустимих доказів, обставин стосовно наявність правових підстав вважати, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки вказаної особи, виходячи з приписів чинного законодавства та матеріалів справи, про що було вказано і судом першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні клопотання ПП "Ніка-2" про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Про вказані обставини судом касаційної інстанції вказувалось у постанові від 11.03.2014 р. у даній справі при направленні справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, як наголошувалось і на тому, що рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2013 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 р. у справі № 916/1734/13, відмовлено у задоволенні позову ПП "Ніка -2" до Білгород - Дністровської районної ради, за участі третьої особи - ФОП ОСОБА_10 про визнання незаконним та скасування рішення Білгород - Дністровської районної ради від 07.09.2001 р. № 479-ХХІІІ з посиланням на те, що вказане рішення райради жодним чином не порушувало права та інтереси ПП "Ніка-2". Рішенням господарського суду Одеської області від 26.07.2013 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2014 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Ніка-2" до Білгород - Дністровської районної ради та ФОП ОСОБА_10 про визнання недійсним договору оренди землі від 07.11.2001 р., з огляду на встановлення обставин щодо недоведеності ПП "Ніка-2" наявності законного інтересу стосовно земельної ділянки, переданої за оскаржуваним підприємством договором.

Таким чином, з огляду на підстави звернення ПП "Ніка-2" до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на приписи чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне припинити касаційне провадження у справі, порушене за касаційною скаргою ПП "Ніка-2".