Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача Букоємського Р.В. дов. від 13.05.2014 року відповідача Закаблукова А.С. дов. від 30.09.2014 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову від 11.06.2014 року Харківського апеляційного господарського судуу справі № 922/712/14 господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Борівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 54132,32 грн.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення інфляційних втрат у сумі 730,27 грн., 3% річних у сумі 7632,61 грн., пені у сумі 14101,26 грн., 31668,18 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року (головуючий суддя Сіверін В.І., судді Медуниця О.Є., Терещенко О.І.), позовні вимоги задоволені частково.

З Борівського комунального підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто пеню у розмірі 1027,07 грн., 7% штрафу у розмірі 3166,82 грн., 3% річних у розмірі 7632,61 грн., інфляційних втрат у сумі 458,61 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 1688,55 грн. Відстрочено виконання рішення суду до 01.11.2014 року.

В частині стягнення пені у розмірі 13074,19 грн. та інфляційних втрат у розмірі 271,66 грн. відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.6.2014 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення пені у сумі 13074,19 грн. та 7% штрафу у сумі 28501,36 грн. та надання відстрочки виконання рішення суду до 01.11.2014 року і прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Скаржник вважає, що судові рішення в частині відмови у позові прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статті 233 Господарського кодексу України, статей 549- 552 Цивільного кодексу України, статей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

На думку заявника, суди неправомірно самостійно визначили розмір пені та штрафу, а також не надали оцінку фінансовому стану обох сторін по справі: як боржника так і стягувача за судовим рішенням, чим порушили пункт 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) надати

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Борівським комунальним підприємством теплових мереж (покупець) був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 30/09-01, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати і оплачувати природний газ на умовах цього договору (а.с.10 т.1).

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що продавець передає покупцю в період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року газ в обсязі до 1451 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 6.1 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу (п.7.2 договору).

На виконання умов договору позивачем з жовтня 2011 року по грудень 2012 року було передано відповідачу природний газ на загальну суму 2042272,15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2011 року, від 30.11.2011 року, від 31.12.2011 року, від 31.01.2012 року, від 29.11.2012 року, від 31.03.2012 року, від 30.04.2012 року, від 31.10.2012 року, від 30.11.2012 року, від 18.03.2013 року.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.22-31).

Відповідач, в порушення пункту 4.1 договору, несвоєчасно здійснив оплату поставленого природного газу.

Стягнення заборгованості за природний газ, поставлений з жовтня 2011 року по квітень 2012 року, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих до 08.10.2012 року було предметом розгляду господарського суду Харківської області по справі № 5023/5213/12.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, зокрема, пені в розмірі 2144,68 грн. за період з 14.02.2013 року по 26.04.2013 року за зобов'язаннями листопада 2012 року, 11956,58 грн. пені за період з 14.02.2013 року по 31.05.2013 року за зобов'язаннями грудня 2012 року, а також штраф у розмірі 5087,66 грн. за зобов'язаннями листопада 2012 року та 26580,52 грн. штрафу за зобов'язаннями грудня 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2 договору № 30/09-01 від 30.09.2011 року сторони передбачили, що у разі порушення покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

В зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 2144,68 грн. за період з 14.02.2013 року по 26.04.2013 року за зобов'язаннями листопада 2012 року, 11956,58 грн. пені за період з 14.02.2013 року по 31.05.2013 року за зобов'язаннями грудня 2012 року, а також штраф у розмірі 5087,66 грн. за зобов'язаннями листопада 2012 року, та 26580,52 грн. штрафу за зобов'язаннями грудня 2012 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності до вимоги щодо стягнення пені та штрафу.

Положенням пункту 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до пункту 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судами було перевірено розрахунок пені та штрафу і встановлено, що вимоги про стягнення 3830,53 грн. пені пред'явлені із пропущенням позовної давності, в зв'язку з чим дійшли висновку, що стягненню підлягає пеня в розмірі 10720,73 грн., а в частині стягнення пені у розмірі 3830,53 грн. слід відмовити. В частині стягнення 7% штрафу у розмірі 31668,18 грн. позовні вимоги слід задовольнити, оскільки позовна давність відносно нарахованого позивачем штрафу не пропущена.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 90% та стягнув з відповідача пеню в розмірі 1027,07 грн. та штраф в розмірі 3166,82 грн.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши рівень виконання відповідачем свого зобов'язання, в тому числі і те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в повному обсязі розрахувався за одержаний природний газ дійшли висновку про можливість зменшення розміру штрафу та пені.

При цьому, судами встановлено про сплату відповідачем залишку основного боргу свідчать, зокрема: договір № 68/517 про організацію взаєморозрахунків від 02.08.2012 року, за яким відповідачем сплачено 187304,90 грн. (платіжне доручення № 84 від 23.11.2012 року а.с.98-100,т.1); договір № 1074/517з про організацію взаєморозрахунків від 14.12.2012 року, відповідно до якого відповідачем сплачено позивачу 424137,70 грн. (платіжне доручення № 7 від 27.12.2012 року а.с.101-103 т.1); спільне протокольне рішення № 787 про організацію взаєморозрахунків від 21.03.2013 року, за яким відповідач сплатив 400000 грн. (платіжне доручення 40 від 24.04.2013 року (а.с.104-106 т.1); спільне протокольне рішення №1002 про організацію взаєморозрахунків від 19.04.2013 року, відповідно до якого відповідач сплатив позивачу 52402,55 грн., (платіжне доручення № 41 від 13.05.2013 року а.с.108-109, 104 т.1).

Також суди встановили, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є задоволення потреб населення у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання.

Основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, заборгованість яких станом на 20.03.2014 року складає 4204000 грн. (а.с.133 т.1).

Крім того, судами встановлено, що причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є те, що підприємство відповідача несе збитки у зв'язку з тим, що тарифи, які затверджені постановами НКРЕ не покривають затрат підприємства на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, про що свідчать звіти про фінансові результати за 2011-2013 рр., розрахунки обсягів заборгованості із різниці в тарифах та розрахунок обсягів різниці цін (а.с.95, 96, 134-155 т.1).

Відповідно до листа № 05-13/330 Департаменту житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури від 05.02.2014 року, у 2013 році не надходило субвенцій з Державного бюджету України відповідно до Постанови КМУ від 20.03.2013 року № 167 (167-2013-п) на погашення заборгованості з різниці в тарифах, яка виникла у Борівського комунального підприємства теплових мереж через невідповідність тарифів на послуги теплопостачання для населення (а.с 97 т.1).

Обсяг заборгованості з різниці цін на газ по Борівському КПТМ за 2010-2013 рік складає 1695,7 тис. грн., що підтверджується відповідним розрахунком (а.с.96 т.1).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних для нього причин: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання їх собівартості; відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також несвоєчасна оплата населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання.

Крім того, суди зазначили, що сплата неустойки в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення та бюджетних організацій, зокрема, можливість постачання їм теплової енергії, а відтак у даному випадку судами дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені та штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 7632,61 грн. суди виходили із наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання (що у даному випадку підтверджено наданими позивачем матеріалами, в тому числі договором та розрахунком 3% річних) суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 7632,61 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 730,27 грн. суди попередніх інстанцій виходили із того, що сума боргу з урахуванням середньомісячного індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню в сумі 458,61 грн, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100% (у листопаді 2012 року та лютому 2013 року на рівні 99,9%).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити або відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача та відстрочив виконання рішення строком на 1 рік до 01.11.2014 року.

Судами встановлено, що у даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв'язку з тяжким економічним становищем відповідача, яке виникло через невідповідність тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням платників за поставлене тепло своїх зобов'язань перед відповідачем.

За таких обставин, та враховуючи, що предметом стягнення є не заборгованість, а лише фінансові нарахування на неї (пеня, річні та інфляційні) надання відстрочки не суперечить вимогам статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено всіх матеріалів справи та не взято до уваги обставини справи, є необґрунтованими.

Посилання позивача на судову практику щодо стягнення заборгованості ДК "Газ України" та НАК "Нафтогаз України" без зменшення пені є безпідставними, оскільки відповідно статті 83 Господарського процесуального кодексу України це право суду, яким останній скористався на підставі об'єктивного та всебічного аналізу всіх поданих сторонами доказів.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року у справі № 922/712/14 господарського суду Харківської області залишити без змін.