головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" на рішення та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 904/9996/13 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агро-Союз" до 1. Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірто-Сервіс" про визнання договору поруки припиненим та додаткових угод до нього недійсними за участю представників сторін:

ПАТ "ВТБ БАНК": Селепей Ю.І., дов. від 24.06.2014;

ТОВ "Компанія Агро-Союз": Тиховліс В.Р., дов. від 11.07.2014;

ТОВ "Вітро-Сервіс": повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2014 у справі № 904/9996/13 (суддя Коваленко О.О.) в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, а зустрічні позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Іванов О.Г., судді - Березіна О.В., Дармін М.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2014 у справі № 904/9996/13 скасовано в частині визнання недійсними додаткових угод від 24.03.2009 № 1, від 31.07.2009 № 2, від 13.09.2010 № 3 до договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1, укладену між ПАТ "ВТБ Банк", ТОВ "Компанія "Агро-Союз" та ТОВ "Вірто-Сервіс" та в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2014 у справі № 904/9996/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "ВТБ БАНК" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ТОВ "Компанія "Агро-Союз" надало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Від ТОВ "Вірто-Сервіс" відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Представником ТОВ "Компанія "Агро-Союз" 16.07.2014 подано клопотання про оголошення перерви в засіданні суду 16.07.2014 з підстав наявності переговорного процесу між товариством та ПАТ "ВТБ БАНК" з приводу врегулювання спору щодо заборгованості ТОВ "Вірто-Сервіс", яке за результатами його обговорення, відхилено судовою колегією Вищого господарського суду України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "ВТБ БАНК" (Банк) та ТОВ "Вірто-Сервіс" (Позичальник) 23.07.2008 укладений кредитний договір № 27/08В, за умовами якого Банк на умовах цього договору зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії в сумі 6 000 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути Банку кредит, не пізніше 22.07.2009, а також сплатити плату за кредит у вигляді процентів за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та у строки/терміни, визначені даним договором.

Позичальник зобов'язався сплачувати Банку плату за кредит в розмірі та в порядку, передбачених цим договором (п. 4.2 договору).

З метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань Позичальника по кредитному договору, 23.07.2008 між Банком та ТОВ "Компанія "Агро-Союз" (Поручитель) укладений договір поруки № 27/08В-П-1, за умовами якого Поручитель поручився перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором від 23.07.2008 № 27/08В та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов'язання).

Пунктом 2 договору поруки визначено, що згідно кредитного договору банк надав Позичальнику кредитні кошти у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на умовах: сума кредитної лінії 6 000 000,00 доларів США, строк користуванні - до 22.07.2009.

У разі виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором, Позичальник зобов'язаний негайно повідомити про це Поручителя (п. 9 договору).

Цей договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 11 договору).

Судами встановлено, що ПАТ "ВТБ БАНК" належним чином виконав умови кредитного договору, надавши ТОВ "Вірто-Сервіс" грошові кошти в сумі 6 000 000,00 доларів США (меморіальний ордер від 24.07.2008).

В подальшому, між Банком та Позичальником було укладено кілька додаткових угод до кредитного договору. Зокрема, від 20.03.2009 № 1 (внесено зміни щодо строку користування кредитом - до 31.12.2009), від 31.07.2009 № 2 (строк користування кредитом - 31.12.2010), від 13.09.2010 № 5 (строк повернення кредиту - не пізніше 27.12.2011), від 29.12.2011 № 6 (надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 6 025 977,78 доларів США, строк повернення кредиту - не пізніше 26.11.2014), від 26.12.2012 № 7 (кредит надано в межах ліміту кредитування в сумі 6 025 977,78 доларів США, строк повернення кредиту - 26.11.2014).

Таким чином, як встановили суди попередніх інстанцій, додатковими угодами від 29.12.2011 № 6 та від 26.12.2012 № 7 до кредитного договору № 27/08В збільшено ліміт кредитування з 6 000 000,00 до 6 025 977,78 доларів США, а також внесено зміни щодо строку користування кредитом - до 26.11.2014.

В свою чергу, між Банком та Поручителем укладено ряд додаткових угод до договору поруки № 27/08В-П-1, а саме: від 24.03.2009 № 1 (п. 2 договору поруки змінено та визначено строк користування кредитними коштами - до 31.12.2009), від 31.07.2009 № 2 (строк користування кредитом - до 31.12.2010), від 13.09.2010 № 3 (строк користування кредитом - до 27.12.2011), від 29.12.2011 № 4 (збільшено суму кредиту - 6 025 977,78 доларів США, строк користування кредитом - по 26.11.2014), від 26.12.2012 № 5 (кредит надано в межах ліміту кредитування в сумі 6 025 977,78 доларів США, строк повернення кредиту - 26.11.2014).

Суд першої інстанції встановив належне виконання ПАТ "ВТБ БАНК" своїх зобов'язань за кредитним договором в частині перерахування ТОВ "Вірто-Сервіс" кредиту в сумі 6 025 977,78 доларів США, тоді як товариством свій обов'язок по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом належним чином не виконано, в зв'язку з чим, ПАТ "ВТБ БАНК" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Поручителя - ТОВ "Компанія "Агро-Союз" строкової заборгованості по кредиту в сумі 1980000,00 доларів США (в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), простроченої заборгованості по кредиту в сумі 3920000,00 доларів США (в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), процентів за користування кредитом за період з 25.01.2014 по 17.02.2014 в сумі 47200,00 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), простроченої заборгованості по сплаті процентів в сумі 420866,68 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 01.08.2013 до 17.02.2014 в сумі 16229,37 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 01.06.2013 до 17.02.2014 в сумі 165797,25 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 01.06.2013 до 17.02.2014 в сумі 41878,36 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014), 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 01.08.2013 до 17.02.2014 в сумі 3740,78 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 18.02.2014).

ТОВ "Компанія "Агро-Союз" в порядку ст. 60 ГПК України звернулось до суду із зустрічним позовом до ПАТ "ВТБ БАНК" та ТОВ "Вірто-Сервіс" про визнання договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1 припиненим та додаткових угод до нього недійсними. Обґрунтовуючи позовні вимоги, товариство зазначило, що укладаючи спірні додаткові угоди до договору поруки, ТОВ "Компанія "Агро-Союз" було введено в оману, оскільки, при наявності інформації про заборгованість ТОВ "Вірто-Сервіс" перед ПАТ "ВТБ БАНК", ТОВ "Компанія "Агро-Союз" не уклало б додаткові угоди, якими збільшено суму кредитної лінії.

Стосовно визнання договору поруки № 27/08В-П-1 припиненим, то така вимога, на переконання позивача, підлягає задоволенню на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки ПАТ "ВТБ БАНК" надіслано вимогу лише 26.11.2013, тоді як право на вимогу виникло з 01.02.2009.

Приймаючи рішення у справі щодо позовних вимог ПАТ "ВТБ БАНК", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з обґрунтованості позову та його доведеності матеріалами справи, однак дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог, оскільки зустрічні позовні вимоги ТОВ "Компанія "Агро-Союз" підлягали задоволенню в повному обсязі на підставі ст.ст. 230, 251, 252, 546, 547, 553, 554, 559 ЦК України.

Розглядаючи позов ТОВ "Компанія "Агро-Союз" суд зазначив, що при укладенні додаткових угод від 24.03.2009 № 1, від 31.07.2009 № 2, від 13.09.2010 № 3, від 29.12.2011 № 4, від 26.12.2012 № 5 до договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1, товариство не знало про існування заборгованості ТОВ "Вірто-Сервіс" по кредитному договору від 23.07.2008 № 27/08В. ТОВ "Вірто-Сервіс", як зазначає суд, вчиняло винні, навмисні дії з метою приховання від ТОВ "Агро-Союз" неналежне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором з метою уникнення відповідальності, а тому ТОВ "Компанія "Агро-Союз" було введено в оману щодо дійсних обставин.

Відносно визнання договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1 припиненим, місцевий господарський суд виходив з того, що право на пред'явлення позову до ТОВ "Компанія "Агро-Союз", у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України, виникло з дня укладення договору поруки - з 23.07.2008, а вимогу ПАТ "ВТБ БАНК" надіслано лише 26.11.2013, тому порука підлягає припиненню.

Водночас, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, суд, зважаючи на положення ст.ст. 549, 610, 611, 612, 625, 626, 1049 ЦК України, ст.ст. 230, 231, 232 ГК України погодився з судом першої інстанції щодо основного позову. Однак, керуючись ст.ст. 215, 251, 252, 546, 553, 554, 559 ЦК України, дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод від 24.03.2009 № 1, від 31.07.2009 № 2, від 13.09.2010 № 3 до договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1 задоволенню не підлягають. В іншій частині розгляду зустрічного позову, суд апеляційної інстанції погодився з доводами місцевого господарського суду.

Скасовуючи частково рішення суду,Дніпропетровський апеляційний господарський суд, обгрунтовував тим, що оскільки в додаткових угодах від 24.03.2009 № 1, від 31.07.2009 № 2, від 13.09.2010 № 3 до договору поруки від 23.07.2008 № 27/08В-П-1 були зазначені змінені періоди погашення заборгованості та максимально припустима заборгованість після погашення, що свідчить про поінформованість Поручителя про розмір заборгованості Позичальника, суд вважав, що Поручитель під час підписання зазначених угод, був обізнаним про несвоєчасне погашення Позичальником тіла кредиту, а тому не можна вважати, що ТОВ "Компанія "Агро-Союз" було введено в оману щодо дійсних обставин.

Втім, суд погодився з доводами місцевого господарського суду, що під час укладання договорів (додаткових угод) від 29.12.2011 № 4 та від 26.12.2012 № 5 про внесення змін до договору поруки ТОВ "Компанія "Агро-Союз" було введено в оману щодо дійсних обставин справи.

У відповідності до п. 1.1 кредитного договору, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії в сумі 6 000 000,00 доларів США, а вже згідно п. 1.1 кредитного договору в редакції договору від 29.12.2011 № 6 про внесення змін до кредитного договору № 27/08В, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит в сумі 6 025 977,78 доларів США.

Судами встановлено, що Банк на виконання кредитного договору № 27/08В надав Позичальнику грошові кошти у сумі 6 000 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 24.07.2008.

Проте, як дослідив апеляційний господарський суд, на виконання кредитного договору № 27/08В в редакції договору від 29.12.2011 № 6, яким збільшено ліміт кредитування на 25 977,78 доларів США, Банк надав Позичальнику значно більшу суму грошових коштів, а саме 525 977,78 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером від 29.12.2011.

Таким чином, як з'ясував суд апеляційної інстанції, загальний обсяг кредитування Банком Позичальника в рамках даного договору склав 6 525 977,78 доларів США, чим не було дотримано умов кредитного договору про невідновлювальність кредитної лінії та на 500 000,00 доларів США перевищено загальний обсяг кредитування Позичальника.

При цьому, загальний обсяг кредитування Банком Позичальника в сумі 6 525 977,78 доларів США підтверджено також ПАТ "ВТБ БАНК" в додатку № 3 до розрахунку заборгованості за кредитним договором, про що встановлено судом другої інстанції.

Беручи до уваги вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що замовчення ПАТ "ВТБ БАНК" під час укладання договорів від 29.12.2011 № 4, від 26.12.2012 № 5 про внесення змін до договору поруки факту подальшого отримання Позичальником грошових коштів, які у загальній сумі на 500 000,00 доларів США перевищують ліміт кредитування, свідчить про навмисне введення Банком Поручителя в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо прав та обов'язків сторін, оскільки перевищення на 500 000,00 доларів США загального обсягу кредитування Позичальника, збільшує зобов'язання Поручителя як щодо повернення кредитних коштів, так і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків.

Втім, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

У відповідності до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір за зустрічними позовними вимогами про визнання недійсними всіх додаткових угод до договору поруки від 23.07.2008, не звернули уваги та не дали належної оцінки умовам п. 1 договору поруки № 27/08В-П-1, яким визначено, що Поручитель поручився перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором від 23.07.2008 № 27/08В та будь-якими додатковими угодами до нього (в т.ч. збільшуючими основне зобов'язання). Даний пункт договору не змінювався шляхом укладення спірних додаткових угод.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що зазначена умова п. 1 договору поруки є результатом домовленості сторін, які вільні у визначенні зобов'язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Що стосується зустрічної позовної вимоги про визнання договору поруки припиненим (з урахуванням вимоги Банку від 26.11.2013), то вирішення цього питання ставиться в залежність від результату розгляду вимог про визнання недійсними додаткових угод до договору поруки, адже ч. 4 ст. 559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки і в разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При новому розгляді судам необхідно врахувати, що умовами кредитного договору (з урахуванням змін і доповнень до нього), а також умовами договору поруки (з урахуванням змін і доповнень до нього), сторони визначили остаточну суму кредиту - 6 025 977,78 доларів США, а не 6 525 977,78 доларів США (незважаючи на додаткове до 6 000 000,00 доларів США перерахування ПАТ "ВТБ БАНК" коштів в сумі 525 977,78 доларів США за меморіальним ордером від 29.12.2011).

Однак, суди здійснюючи розгляд позову ПАТ "ВТБ БАНК" про стягнення заборгованості за кредитним договором, не перевірили розрахунки до позовних вимог (а.с.77-83, т.с. 1), зроблені та надані позивачем та не звернули увагу, що обчислюючи суму позову, позивач виходив з 6 525 977,78 доларів США, тоді як з матеріалів справи вбачається, що сума кредиту за кредитним договором № 27/08В становить 6 025 977,78 доларів США.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.