розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року у справі № 8/5027/383/2011 за позовом малого приватного підприємства фірми "Атлас" до Чернівецької міської ради, треті особи: ОСОБА_4, мале приватне підприємство "Континенталь", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, мале науково-виробниче підприємство "Время", колективне виробничо-комерційне підприємство "Буковина", про визнання частково недійсним договору оренди землі та визнання недійсним окремого договору,

У квітні 2011 року позивач звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсними п. 7.4.1 договору оренди земельної ділянки від 20.09.2010 року, за яким орендар зобов'язався сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою з 29.11.2007 року відповідно до рішення 46 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 26.11.2009 року № 1121, та договору від 29.09.2010 року № 8 за умовами якого землекористувач зобов'язався здійснити оплату за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене його нерухоме майно за період з 29.11.2007 року до дати проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2011 року в справі № 6/78 п. 21.4.1 рішення 46 сесії V скликання Чернівецької міської ради від 26.11.2009 року № 1121, за яким позивач має сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою з 29.11.2007 року та на підставі якого було укладено спірні умови угод, визнано незаконними. Спірні умови договору оренди землі та договір від 29.09.2010 року № 8 суперечать закону, оскільки обов'язок щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.08.2013 року (суддя Желік Б.Є.) позов задоволено та визнано недійсними п. 7.4.1 договору оренди земельної ділянки від 20.09.2010 року № 6760 укладеного між сторонами та договір від 29.09.2010 року № 8 укладений між сторонами.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року (судді Мельник Г.І., Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що оскаржені судові рішення грунтуються на законі, і тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У відзивах на касаційну скаргу треті особи МПП "Континенталь", ОСОБА_6, ОСОБА_5 вважають, що оскаржені судові рішення є законними, і тому просять залишити їх без змін.

Відзиви на касаційну скаргу від інших третіх осіб до суду не надходили.

У судовому засіданні оголошувалася перерва на 13.03.2014 року та на 20.03.2014 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна від 20.09.2010 року № 6760, за п. 7.4.1 якого орендар зобов'язаний укласти з Чернівецькою міською радою договір за зразком, визначеним рішенням 40 сесії ІV скликання від 22.12.2005 року № 922 та сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою на вул. Ю.Гагаріна, 13-15, площею 0,1620 га з 29.11.2007 року відповідно рішення 46 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 26.11.2009 року № 1121, та договір від 29.09.2010 року № 8 за умовами якого землекористувач зобов'язався здійснити оплату за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розміщене його нерухоме майно, з 29.11.2007 року до дати проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Позивач набув право власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці площею 0,1620 га в м. Чернівці по вул. Гагаріна, 13-15 за договорами від 17.04.2003 року та від 07.02.2004 року.

Предметом даного судового розгляду є вимоги орендаря земельної ділянки про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна в частині умови про його зобов'язання сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою з 29.11.2007 року та договору про оплату за фактичне користування земельною ділянкою у зв'язку з суперечністю вимогам закону, оскільки була відсутня державна реєстрація договору оренди земельної ділянки.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки в частині умови про зобов'язання орендаря укласти договір за встановленим зразком і сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою з 29.11.2007 року та договору про оплату за фактичне користування земельною ділянкою мотивовано їх суперечністю вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, судом не було враховано вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 04.07.2013 року про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У той же час, дійшовши висновку про суперечність законодавству спірної умови договору оренди землі, якою встановлено обов'язок орендаря сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою з 29.11.2007 року, та спірного договору від 29.09.2010 року № 8, яким передбачено обов'язок землекористувача здійснити оплату за фактичне користування земельною ділянкою на якій розмішене його нерухоме майно з 29.11.2007 року до дати проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, суди обох інстанцій в прийнятих рішеннях не зазначили в чому ж полягає така суперечність, і не навели обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних угод недійсними, та яким нормам законодавства вони суперечать.

До того ж, застосувавши до спірних правовідносин ст. 125 ЗК України, ч. 5 ст. 126 ЗК України, ст. 18 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 13 та 15 Закону України "Про плату за землю" суди обох інстанцій не обгрунтували суперечності змісту спірної умови договору оренди земельної ділянки та спірного договору від 29.09.2010 року № 8 цим нормам законодавства.

Водночас, дійшовши висновку про те, що обов'язок з внесення орендної плати за користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, суди не зазначили яким чином суперечать законодавству встановлені сторонами в спірних договорах умови щодо обов'язку орендаря з оплати орендної плати та внесення плати за землю за період фактичного користування земельною ділянкою, на якій розміщене його нерухоме майно, до дати проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, судам слід було мати на увазі вимоги ч. 1 ст. 627 ЦК України згідно якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та ч. 3 ст. 631 ЦК України за якою сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Частиною другою ст. 377 ЦК України (який набрав чинності з 01.01.2004 року) передбачено, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, враховуючи вимоги зазначених норм матеріального права та обставини виникнення у позивача права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, розміщене на такій земельній ділянці, судам попередніх інстанцій необхідно було навести правову оцінку спірній умові договору оренди земельної ділянки та спірному договору від 29.09.2010 року № 8 на предмет їх відповідності законодавству, чинному на час укладення цих договорів.