Приватний підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства фірми "Юлія" про стягнення 21 249,62 грн. заборгованості (з них: 16 073,00 грн. суборендної плати, 5 176,62 грн. комунальних платежів), яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди приміщення №1 від 14.09.2012.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.09.2013 у справі № 914/2744/13 (суддя Запотічняк О.Д.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 (судді Марко Р.І., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 5 176,70 грн. основного боргу, 419,14 грн. судового збору.

Приватний підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 розгляд касаційної скарги було призначено на 20.02.2014.

20.02.2014 розгляд касаційної скарги не відбувся, у зв'язку із неможливістю проведення судового засідання.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.02.2014 розгляд касаційної скарги призначено на 27.02.2014. З метою додаткового інформування сторін про день та час судового засідання, 24.02.2014 на адреси сторін направлені телеграми.

25.02.2014 на адресу суду надійшло повідомлення відділення зв'язку про те, що приватному підприємцю ОСОБА_1 телеграма не доставлена, у зв'язку із тим, що квартира була зачинена.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 1 жовтня 2011 року між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 103,9 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.п. е п.2.2 договору оренди, Орендар має право здавати в суборенду без дозволу Орендодавця приміщення як в цілому так і частково.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 01.10.2013 (п. 4.1).

Після закінчення терміну, зазначеного в п. 4.1, дія договору може бути продовжена за згодою сторін (п. 4.2).

14 вересня 2012 між ФОП ОСОБА_1 (орендар) та Приватним підприємством "Юлія" (суборендар) було укладено договір суборенди приміщення № 1, за умовами якого орендар зобов'язався передати суборендарю в строкове платне володіння і користування приміщення загальною площею 103,9 м.кв., розташоване на 1-му поверсі багатоквартирної будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на строк з 14.09.2012 р. по 10.10.2013 р.

Майно передано в суборенду відповідно до Акту приймання-передачі від 09.10.2012.

Відповідно до положень п. 3.1 договору суборенди, відповідач зобов'язався сплачувати позивачу щомісячно, в порядку попередньої оплати, не пізніше 10-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, за який здійснюється оплата, суборендну плату в розмірі: 8300,00 грн. за період з 10.10.2012 р. по 10.02.2013 р. та 10400,00 грн. за період з 10.02.2013 р. по 10.10.2013 р.

Крім того, відповідач зобов'язався сплачувати вартість комунальних послуг (водо-, газо- електропостачання, телефон, охорона, комунальні платежі) за фактом їх споживання на підставі відповідних рахунків орендаря щомісячно протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання суборендарем відповідних документів на оплату (п. 3.2).

Пунктом 6.1 договору суборенди передбачено виключний перелік випадків, за яких договір суборенди може бути розірваним на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до п. 6.4. Договору суборенди, у випадку розірвання Договору за ініціативою однієї зі сторін, остання зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про це за один місяць до розірвання.

Листом-повідомленням від 21.11.2012 № 382 відповідач повідомив позивача про розірвання договору суборенди з 20.12.2012, у зв'язку із закриттям магазину в орендованому приміщенні та просив не нараховувати орендну плату з 20.12.2012.

Посилаючись на те, що суборендоване приміщення було звільнено відповідачем лише 13.02.2013, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 16 073,00 грн. заборгованості із суборендної плати за період з грудня 2012 по лютий 2013 та 5 176,62 грн. комунальних платежів.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як унормовано у ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Встановивши, що суборендоване приміщення було повернуто позивачу згідно Акту приймання-передачі 21.12.2012, який підписаний сторонами спору у факсовому режимі із проставлянням відтисків печаток, відповідно, договір суборенди припинив свою дію 21.12.2012, суд першої інстанцій дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача суборендної плати за період з січня 2013 по лютий 2013 та стягнув з відповідача заборгованість із суборедної плати за грудень 2012 у сумі 0,08 грн. У загальному обсязі у резолютивній частині рішення судом першої інстанції було стягнуто з відповідача 5176,70 грн. боргу, яка включає суму - 5 176,62 грн. комунальних платежів та 0,08 грн. заборгованість із суборендної плати (що спростовує твердження касатора про відсутність у резолютивній частині рішення суми 0,08грн.). При цьому, проти задоволення позову в частині стягнення 5 176,62 грн. комунальних платежів відповідач не заперечував.

У касаційній скарзі касатор посилається на підробку Акту приймання-передачі 21.12.2012 проте, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідач не звертався до суду першої інстанції або апеляційної інстанції із клопотанням щодо призначення у справі судової експертизи, а лише у апеляційній скарзі вперше послався на підробку зазначеного акту.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що за ініціативою суборендаря договір суборенди було розірвано у відповідності до п. 6.4 договору та останній припинив свою дію 21.12.2012. При цьому, підписання сторонами Акту приймання-передачі 21.12.2012 залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції помилковим, з огляду на наступне.

Так, апеляційним судом не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами договору суборенди розірвання договору за ініціативою однієї із сторін ставиться у залежність від настання певних обставин, перелік яких відповідно до п. 6.2 є виключним.

А у п. 6.4 договору передбачено порядок такого розірвання за ініціативою однієї сторін, а саме, шляхом письмового повідомлення іншої сторони за один місяць до розірвання.

Тобто, лише у випадку настання однієї із обставин, які наведені у п. 6.2 договору, такий договір може бути розірваним на вимогу однієї із сторін. Закриття магазину у орендованому приміщенні через низьку реалізацію продукцію не визначено у п. 6.2 договору, як підставу для розірвання договору на вимогу суборендаря.

У той же час, загальний порядок для розірвання договору передбачений у п. 6.3 договору, а саме, за взаємною згодою сторін, якої, у даному випадку, не було.

Проте, оскільки помилковий висновок суду апеляційної інстанції не призвів до скасування чи зміни законного рішення суду першої інстанції, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 12.09.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 зі справи № 914/2744/13 залишити без змін.