Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач за участю представників: позивача Левченко В.В., дов. від 12.12.2013 р. відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Одеса" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 року у справі № 5011-73/7679-2012 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Антарекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Одеса" про стягнення 76299,70 грн.

12.06.2012 року Приватне підприємство "Антарекс" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-Одеса" 76299,70 грн. помилково перерахованих коштів, посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електро-Одеса" відхилило позовні вимоги, вказавши на одержання спірних коштів в оплату відпущеного позивачу за його замовленням товару, тобто, з визначених законодавством підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 року (суддя Баранов Д.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 76299,70 грн. заборгованості та 1641 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 (судді: Ільєнок Т.В. - головуючий, Михальська Ю.Б., Шаптала Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Електро-Одеса" подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення в даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неповне з'ясування та недоведеність істотних обставин справи, які суди визнали встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: не враховано, що відповідач отримав спірні кошти як оплату за товар, який отримано представником позивача, що вбачається з довіреності, оформленої відповідно до статей 243, 244, 246 Цивільного кодексу України; апеляційним судом не враховано факт направлення матеріалів справи для перевірки до органів внутрішніх справ, відсутність встановленого факту невинуватості посадових осіб позивача під час перерахування коштів з рахунку, а судовою експертизою не встановлено факт невідповідності підписів директора та бухгалтера позивача; з відповідача стягнуто в тому числі суму податку на додану вартість, сплачену ним до державного бюджету України.

Відповідач не скористався правом на участь представника у судовому засіданні, надіславши телеграму про відкладення розгляду касаційної скарги в зв'язку з хворобою єдиного представника; судова колегія відхилила клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, оскільки в ньому не викладено доводів щодо неможливості судового розгляду за наведених підстав відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.04.2012 року позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 76299,70 грн. за платіжним дорученням № 1605; 16.05.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих. № 05/19) про повернення сплачених 76299,70 грн.

21.05.2012 року на адресу позивача надійшов лист відповідача (вих. № 21/05), яким в поверненні грошових коштів відмовлено з огляду на існування між сторонами цивільно-договірних відносин, зокрема, на суму 76299,70 грн. відповідач відвантажив товарно-матеріальні цінності за видатковою накладною від 06.04.2012 року № ЕО-400008 представнику позивача, чиї повноваження підтверджено довіреністю від 06.04.2012 року № 101, а саме комерційному директору - Тюмінцову С.Ю.

Разом з тим за змістом довідки позивача від 05.06.2012 року вих. № 06/02 Тюмінцов С.Ю. ніколи не перебував і не перебуває в трудових відносинах з позивачем, будь-яких повноважень на укладення господарських договорів чи отримання товарно-матеріальних цінностей дана особа не має.

Відповідно до висновку проведеної комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 28.02.2013 року № 10174/10175/12-33/10176/12-32 відтиск печатки від імені Приватного підприємства "Антарекс" у довіреності від 06.04.2012 року № 101 нанесений не печаткою підприємства; згідно з висновком за результатами проведення додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 19.06.2013 року № 3016/13-32 підписи в довіреності від 06.04.2012 року № 101 від імені директора Приватного підприємства "Антарекс" Онищенка А.В. та головного бухгалтера Михайлика О.Г. виконані не ними.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з встановлених ними обставин справи щодо відсутності між сторонами правочину, укладеного в письмовій формі, зазначивши, що договірні відносини щодо виконання робіт/надання послуг не можуть існувати на підставі рахунків та видаткових накладних, та, відтак, недоведеності наявності таких відносин між сторонами, неналежності визначення відповідача у платіжному дорученні як отримувача коштів, що зумовлює його обов'язок повернути кошти відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані доводити обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі, однак, за приписами статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом; стороні правочину, щодо якого не додержано письмову форму, надається право заперечувати факт вчинення правочину з підтвердженням таких обставин письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, рішення суду в такому випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (стаття 218 Цивільного кодексу України).

Судами встановлено, а позивач не заперечує, що ним вчинено оплату виставленого відповідачем рахунку, що є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; разом з тим позивачем не наведено обставин та доказів, з яких вбачається, що така дія була помилковою та не ґрунтувалася на дійсному волевиявленні позивача оплатити саме зазначений рахунок, виставлений саме відповідачем та за наведеними у ньому реквізитами, а висновки господарських судів щодо помилковості здійсненої оплати не ґрунтуються на жодних доказах, крім тверджень та письмових пояснень позивача.

Однак, слід зазначити, що помилкові висновки господарських судів щодо недоведеності існування між сторонами договірних відносин не вплинули на наслідки вирішення спору.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття та збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються, в тому числі, до вимог про повернення виконаного у зобов'язанні, позаяк у випадку дострокового припинення договору (до його повного виконання) належне виконання зобов'язання однією зі сторін правочину втрачає правову підставу. Разом з тим, у випадках, коли обов'язок повернути отримане на виконання зобов'язання у зв'язку з достроковим припиненням зустрічного зобов'язання за правочином передбачено положеннями законодавства про окремі види зобов'язань, повернення отриманого регулюється нормами інституту, що поширюється на відповідні зобов'язальні правовідносини. Невірне визначення позивачем норм законодавства, якими мотивовано позов, не звільняє суд від обов'язку, вирішуючи спір, перевірити, чи здійснюється регулювання встановлених ним дійсних правовідносин сторін наведеними позивачем нормами права та самостійно застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини, незалежно від посилання на них учасників судового процесу, за винятком випадків, коли це змінює підстави позову (факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків спірного матеріального правовідношення).

Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано, що позивач не отримав еквівалента перерахованих коштів у вигляді матеріальних цінностей та звернувся з вимогою до відповідача повернути перераховані кошти; з одержаної від відповідача відповіді на вимогу позивача повернути кошти не вбачається наміру здійснити належне виконання зобов'язання з передачі товарно-матеріальних цінностей.

За статтею 665 Цивільного кодексу України у разі відмови покупця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а за частинами 1 та 3 статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга особа має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, внаслідок чого умови зобов'язання відповідно змінюються або воно припиняється, що зумовлює настання наслідків, передбачених статтею 1212 Цивільного кодексу України, щодо виконаного стороною, яка відмовилась від зобов'язання.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, обґрунтовано застосували приписи глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) та дійшли вірних висновків за наслідками розгляду спору; помилкові висновки судів щодо змісту зобов'язальних правовідносин сторін не вплинули на результати вирішення спору.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи щодо відпуску відповідачем товарно-матеріальних цінностей особі, що не представляла позивача та діяла на підставі фальсифікованих документів, відповідачем не враховано, що виконання, вчинене ним такій особі, не доводить вчинення його належним чином на користь позивача. Інші доводи касаційної скарги про допущені судами порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального справа не знайшли підтвердження в ході касаційного розгляду справи, підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі не вбачається.