Рішенням господарського суду Рівненської області від 23квітня 2013 року у справі №918/259/13-г (суддя Трускавецький В.П.) частково задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" та Приватного підприємства "СД" про стягнення солідарно 121590 грн. 57 коп. збитків. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "СД" на користь Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" 121590 грн. 57 коп. збитків та 1 215 грн. 91 коп. судового збору. В частині вимог до Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" - в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року (судді Грязнов В.В., Мельник О.В., Савченко Г.І.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" на користь Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів" 121590 грн. 57 коп. збитків та 1 215 грн. 91 коп. витрат зі сплати судового збору. В частині позовних вимог до Приватного підприємства "СД" - в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Закрите акціонерне товариство "Рівненський ливарний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 червня 2013 року скасувати, а рішення господарського суду Рівненської області від 23 квітня 2013 року у справі №918/259/13-г залишити без змін.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 16 травня 1994 року №714 про створення ВАТ "РЗТА" на базі Державного підприємства "Рівненський завод тракторних агрегатів" та від 16 травня 1994 року № 716 про затвердження акту інвентаризації майна і акту оцінки цілісного майнового комплексу підприємства "Рівненський завод тракторних агрегатів", а також листа Міністерства промислової політики України від 25 жовтня 2001 року №10/3-3-280 про підтвердження права власності ВАТ "РЗТА" на майно згідно акту інвентаризації, набуте внаслідок корпоратизації державного підприємства.(арк.справи 162-171).

З Відомості відновної вартості основних засобів по Державному підприємству "РЗТА" станом на 01 квітня 1994 року вбачається, що п'ятисекційна градирня інв.№ 10088, дата введення в експлуатацію - грудень 1980 року, залишковою вартістю 55155023 карбованці була набута Позивачем в процесі корпоратизації і належить Позивачу на праві власності.(арк. справи 160).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 вересня 2011 року ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів"- орендодавець та ЗАТ "Рівненський ливарний завод"- орендар уклали договір оренди нежитлового приміщення будівлі Градирня ВАТ "РЗТА" інв.№20085 за №О-РЗТА-РЛЗ-7 та Додаткову угоду до цього договору №1 від 22 лютого 2012 року, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування майно: нежитлове приміщення будівлі Градирня (інв.№110088) та нежитлове приміщення будівлі Градирня (інв.№ 120085), що розташовані за адресою: Рівненська область, с.Городок вул. Барона Штейнгеля, 4-А і є власністю ВАТ "РЗТА".

Майно передається в оренду з метою використання для господарських потреб орендаря (п.1.2 Договору оренди). Орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов Договору. Орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню, псуванню, тримати в порядку, передбаченому санітарним нормам та правилам пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.(п.п.5.1, 5.3 Договору оренди).

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за Договором.

Договір укладено на 2 роки 10 місяців.(п.10.1 Договору оренди).

Договір оренди та Додаток від ВАТ "РЗТА" підписано в. о. голови правління та керуючим санацією, а від Ливарного заводу - в. о. генерального директора, скріплено відбитками печаток сторін. (арк. справи 8-10-зворот).

За актом приймання-передачі від 22 лютого 2012 року керуючий санацією ВАТ "РЗТА" від імені орендодавця передав, а в.о.генерального директора Ливарного заводу - прийняв будівлю Градирні (інв.№110088), у задовільному технічному стані. Даний акт підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками сторін.(арк. справи 17).

Ливарний завод - замовник та Приватне підприємство "СД" - підрядник уклали 12 березня 2012 року договір будівельного підряду №5, за умовами якого п.п.1.1, 4.1 підрядник зобов'язався своїми силами провести демонтаж 100 тон обладнання та металоконструкцій очисних споруд на суму 33000 грн., що згідно Специфікації №1 виконання робіт за Договором включає теплотрасу інв.№130049, теплові мережі інв.№130043 і споруду градирні інв.№120084.

Договір та Специфікацію №1 підписано керівниками Ливарного заводу та Підприємства, скріплено відбитками печаток сторін.(арк. справи 147-149).

04 травня 2012 року Ливарний завод - замовник і Приватне підприємство "СД" - підрядник уклали Додаткову угоду №1 до Договору підряду, за умовами якого п.1 якої передбачено виконання підрядником додаткового обсягу робіт провести демонтаж 43 тон обладнання та металоконструкцій очисних споруд на суму 14190 грн.

Додаткову угоду №1 підписано керівниками Ливарного заводу та Підприємства, скріплено відбитками печаток сторін.(арк. справи 148-зворот).

Судом апеляційної інстанції встановлено факт виконання Відповідачем-2 умов Договору підряду, що вбачається з актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) №7 від 02 квітня 2012 року, №8 від 17 квітня 2012 року, №9 від 08 травня 2012 року Відповідач -1 прийняв і частково оплатив виконані роботи 05 квітня 2012 року в сумі 16500 грн. та 17 травня 2012 року - в сумі 16500 грн., що стверджується банківськими виписками по рахунку.(арк. справи 150-151, 151 - зворот, 152).

Орендоване майно Ливарним заводом орендодавцеві не поверталось, Договір оренди достроково не розірвано, не визнано недійсним, його умовами сторони керуються дотепер. Також, згідно поданої Позивачем довідки №139/04 від 23 квітня 2013 року, за даними бухгалтерського обліку - первісна балансова вартість п'ятисекційної градирні інв.№110088 становила 321859 грн. 55 коп., а станом на 01 квітня 2013 року залишкова вартість складає - 121590 грн. 57 коп.(арк.справи 155).

За наслідками обстеження технічного стану п'ятисекційної градирні інв.№110088 від 08 лютого 2013р. - комісією ВАТ "РЗТА" складено акт, з якого вбачається, що п'ятисекційна градирня, інв.№110088 не експлуатується, термін використання градирні вичерпано, знаходиться в непридатному до подальшого використання технічному стані. Всі металоконструкції демонтовано, а саме: вентиляційні шахти та осьові вентилятори, системи трубопроводів подачі теплової та відводу холодної води, водорозподілювачі, зрошувачі, жалюзі, каплеуловлювачі у всіх п'яти секціях. (арк.справи 11, 12).

Позивач визначає суму збитків, завданих демонтажем металоконструкцій, вентиляційного обладнання та трубопроводів в сумі 121590 грн. 57 коп., що становить залишкову балансову вартість п'ятисекційної градирні інв.№110088, яку вже неможливо використовувати за призначенням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача 1 обґрунтована і підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В провадженні господарського суду Рівненської області перебуває справа №9/83 про визнання банкрутом ВАТ "РЗТА", ухвалою від 12 жовтня 2012 року затверджено план санації ВАТ "РЗТА", керуючим санацією призначено Гонтар Н.Б.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30 грудня 2011 року порушено провадження у справі №5019/2862/11 про банкрутство Ливарного заводу, якого постановою від 17 січня 2013 року визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимоги Позивача до Відповідача-1 виникли вже після порушення провадження у справі про банкрутство Ливарного заводу.

Згідно частини 3 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягають опублікуванню ліквідатором в офіційному друкованому органі. З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації), зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів. Вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу. Дотримання такої практики поділяє Вищий господарський суд України, що знайшло відображення у п.11.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04 червня 2004 року № 04-5/1193 (v1193600-04) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Враховуючи вищенаведене та керуючись положеннями норм п.7 ч.1 ст. 12, ч.9 ст. 16 ГПК України, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача до Відповідача-1 повинні розглядатись господарським судом в позовному провадженні.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України (435-15) ) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавcтва, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Такі ж положення містить ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

У цьому випадку позивач вимагає від відповідачів відшкодувати йому завдані збитки у повному обсязі.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також за шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи, визначено в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 6 від 27 березня 1992 року (v0006700-92) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) та в роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01 квітня 1994 року (v_215800-94) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдача шкоди.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 ГК України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення:

1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина правопорушника.

У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною поведінкою, як елементом правопорушення, є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Протиправна поведінка відповідача 2 полягала у пошкодженні (демонтажу) відповідачем 2 обладнання та металоконструкцій майна, яке було передане відповідачу 1 в оренду. Дозволу на проведення таких робіт позивач відповідачам не надавав.

Шкідливим результатом протиправної поведінки відповідача 2 при вчиненні дій з демонтажу, є пошкодження майна та неможливість його використання у майбутньому у зв'язку з його пошкодженням.

Причинний зв'язок, як інший елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка відповідача 2 - демонтаж обладнання та металоконструкцій, передувала в часі тому шкідливому результату для позивача, який настав у зв'язку із неможливістю подальшого використання цього майна (градирні) за призначенням у зв'язку з його пошкодженням.

При цьому, шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки відповідача 2, оскільки, як вбачається із матеріалів справи пошкодження майна відбулось внаслідок здійснення відповідачем 2 демонтажу обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні.

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності та останнім з елементів цивільного правопорушення є вина. Стаття 614 Цивільного кодексу України визначає, що вина може виявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити.

Відповідачем 2 не подано суду належних та допустимих доказів, що спростовували б їх вину у заподіянні збитків. Натомість, вина відповідача 2 доводиться порушенням ним установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (ст. 224 ГК України), тобто, вчинення дій - демонтаж обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні (інв. № 1100088), яка належить на праві власності ВАТ "РЗТА", без жодних правових підстав.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дыйшов висновку про доведення позивачем наявності за обставин, що мали місце, усіх елементів, котрі утворюють склад цивільного правопорушення та тягнуть за собою настання для відповідача 2 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди шляхом відшкодування позивачеві збитків, завданих порушенням установлених вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

Крім того, враховуючи вищенаведене, а також те, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір будівельного підряду щодо демонтажу обладнання та металоконструкцій очисних споруд, а саме: теплотраси інв. № 130049, теплових мереж інв. № 130043 та споруди градирні інв. № 120084, що є власністю ЗАТ "РЛЗ", вбачається, що вини відповідача 1 у порушенні відповідачем установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, а саме: завдання шкоди позивачу шляхом пошкодження його майна немає, так як відповідач 1 не уповноважував (не укладав договорів) відповідача 2 на здійснення демонтажу обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні інв. № 110088, що є власністю позивача.

Також, позивачем не подано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач 1 вчиняв дії, які призвели до пошкодження майна позивача - завдання шкоди.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірної оцінки юридичних обставин справи.

У відповідності зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В силу вищенаведених порушень судові рішення попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають. Згідно з ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.