головуючого Губенко Н.М. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" на постанову від Дніпропетровського апеляційного господарського суду 25.02.2013 у справі № 40/5005/6734/2012 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 18 871,17 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився;- відповідача повідомлений, але не з'явився; Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Кота О.В. від 22.04.2013 № 02-05/424 розгляд справи № 40/5005/6734/2012 господарського суду Дніпропетровської області здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

07.08.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 3 631, 50 грн., пені у розмірі 631, 88 грн., 3% річних у розмірі 25, 97 грн. та збитків у розмірі 15 211, 30 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог - т. 1 а. с. 39-41).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2012 у справі № 40/5005/6734/2012 (суддя Красота О.І.) стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" 3 631, 50 грн. боргу, 631, 88 грн. пені, 25, 90 грн. 3% річних та 15 211, 30 грн. збитків; в іншій частині у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі № 40/5005/6734/2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дмитренко А.К., судді Прокопенко А.Є., Крутовських В.І.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2012 у справі № 40/5005/6734/2012 скасовано частково, та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" 1210, 50 грн. основного боргу, 43, 66 грн. пені, 8, 76 грн. 3% річних і 1609, 50 грн. судового збору, видавши наказ. В решті позову відмовити".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2013 у справі № 40/5005/6734/2012, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського суду, встановивши, що позивач просить стягнути заборгованість за договором оренди від 15.11.2011 за травень-червень 2012 року; відповідно до п. 3.3 договору оплата орендної плати здійснюється за безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі виставлених орендодавцем рахунків не пізніше 10 банківських днів після їх отримання; рахунок від 28.04.2012 № 0000049 за травень 2012 року на суму 2 451, 66 грн. одержаний відповідачем 28.04.2012, та сплачений ним 11.05.2012 частково в сумі 1241, 16 грн.; позивачем не надано доказів надсилання відповідачу рахунку про сплату орендної плати за червень 2012 року відповідно до п. 3.3 договору; згідно з п. 3.5 договору за несвоєчасне здійснення орендних платежів орендар виплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день такого прострочення, включаючи день оплати; здійснивши обґрунтований перерахунок пені та 3% річних відповідно до встановленої судом апеляційної інстанції суми основного боргу; дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1210, 50 грн. заборгованості по орендній платі за травень 2012 року, 43, 66 грн. пені та 8, 76 грн. 3% річних.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з викладеного, Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ" повинно довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, а також розмір відшкодування.

Апеляційний господарський суд надавши правову оцінку поданим позивачем доказам, встановивши, що в акті прийому-передачі майна в оренду від 01.12.2011 не відображений технічний стан приміщення на момент його передачі в оренду; акт огляду приміщення від 02.07.2012, в якому зазначено, що спірне приміщення неможливо експлуатувати без відновлювального ремонту та необхідно виконати його капітальний ремонт, складений представниками позивача в односторонньому порядку; дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, що позивач не довів, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як збитки.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоШЄМ", викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.