Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.06.2011 року у справі № 02/2133 (суддя Пащенко А.Д.) скаргу публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Дніпровської філії ПАТ "Укрінбанк" від 24.05.2011 року задоволено повністю. Визнано недійсною та скасовано постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Фесенко Я.М. від 15.04.2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 26402010. Зобов’язано Центральний відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції відкрити виконавче провадження по примусовому виконанню рішення суду у справі № 02/2133 на підставі наказу, виданого господарським судом Черкаської області 13.11.2009 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2011 року у справі № 02/2133 (судді Чорна Л.В., Рєпіна Л.О., Баранець О.М.) ухвалу господарського суду Черкаської області від 09.06.2011 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Центральний відділ ДВС Черкаського МУЮ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до приписів статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Згідно положень статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом (606-14) , іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону (606-14) та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону (606-14) підлягають примусовому виконанню.

В пункті 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що відповідно до цього Закону (606-14) підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема накази господарських судів.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов‘язок чи право стягнення є солідарним.

Відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення державного мита надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що виданий на примусове виконання рішення господарського суду наказ від 13.11.2009 року відповідає вимогам статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" та відповідає вимогам статті 18 Закону.

Згідно положень ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Як вірно зазначив суд попередньої інстанції, слід відрізняти подання позову до кількох відповідачів, які солідарно відповідають за зобов‘язанням, коли до всіх відповідачів пред‘являється одна вимога, від об‘єднання позовів, коли до кожного з відповідачів пред‘являється самостійно. В такому випадку видається один наказ.

Судова колегія зазначає, що видача декілька наказів не є можливою. Вона суперечила б приписові частини четвертої статті 116 Господарського процесуального кодексу України, за яою, зокрема, якщо судове рішення прийнято проти декількох відповідачів, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом. Водночас якщо кілька відповідачів, до яких було пред‘явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов‘язанням, господарським судом може бути видано один наказ на стягнення всієї суми, але саме один, а не декілька.

Статтею 20 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Згідно статті 26 зазначеного Закону (в ред., чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред‘явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом (606-14) ;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред‘явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз‘яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону (п. 3 ст. 26).

Господарські суди встановили, що вказаних дій державним виконавцем не було виконано, чим порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (606-14) .

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що скарга публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Дніпровської філії ПАТ "Укрінбанк" від 24.05.2011 року підлягає задоволенню.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.