Головуючого судді: Запорощенка М. -доповідач, суддів: Акулової Н., Алєєвої І. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.10.12 р.на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012ру справі №44/209-б-50/118-б господарського суду міста Києва за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" про банкрутство за участю представників сторін: від боржника: Саєнко В.В., за довіреністю від кредиторів: Ткачук Н.Ф., за довіреністю (АКБ "Східно-Європейський банк") Коновал О.В., за довіреністю (НБУ) від прокуратури: Суходольський С.М. ( Генеральна прокуратура України)

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.12р. у справі №44/209-б-50/118-б (головуючий суддя Омельченко Л.В., судді: Мандичев Д.В., Митрохіна А.В.) визнано Національний банк України кредитором товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" на суму 43384854,91грн.(перша черга). Зобов'язано ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Національного банку України у розмірі 43384854,91.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012р ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.12р. у справі №44/209-б-50/118-б залишено без змін, апеляційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" Сухенко Нінель Григорівни залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.12р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012р у справі №44/209-б-50/118-б, товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" в особі ліквідатора звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових актів, з вимогою прийняти нове рішення, яким відмовити Національному банку України у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр".

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що на порушенням судами першої та апеляційної інстанцій приписів ст.ст. 14, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та норм процесуального права, а саме ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.10р. порушено провадження у справі № 44/209-б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" з урахуванням особливостей застосування процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, передбачених ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду міста Києва від 06.04.10р. у справі №44/209-б ТОВ "Стайєр" визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, задоволено клопотання заявника та призначено ліквідатором у справі № 44/209-б голову ліквідаційної комісії Сухенко Н.Г., яку зобов'язано у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом подати до офіційних друкованих органів оголошення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, провести ліквідаційну процедуру та надати суду свій звіт та ліквідаційний баланс банкрута.

У газеті "Голос України" від 08.04.10р. №62 (4812) здійснено публікацію оголошення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.10р. у справі № 44/209-б було визнано кредиторами боржника рід підприємств, установ та фізичних осіб, затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 7619250,27грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.10р. у справі № 44/209-б було затверджено мирову угоду та припинено провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.08.10р. у справі № 44/209-б було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, а також ліквідовано банкрута -товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр", як юридичну особу у зв'язку з банкрутством.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.11р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.04.11р., ухвали місцевого господарського суду від 01.06.10р., 29.06.10р. та 02.08.10р. у даній справі було скасовано, а справу № 44/209-б передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи, Національним банком України в особі Головного управління по м.Києву та Київській області було подано до суду заяву № 06-110/4242 від 14.03.11р. про визнання Банку кредитором ТОВ "Стайєр" на суму 43384854,90р., обґрунтовуючи дану вимогу наявністю між сторонами правовідносин, що виникли з договору іпотеки від 01.03.09р. № 525, укладеного на забезпечення виконання Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейський банк" грошових зобов'язань за кредитним договором № 08/09/01 від 16.03.09р. Також, вимоги НБУ до ТОВ " Стайєр" мотивовані тим, що позичальник кредитних коштів свої зобов'язання за кредитним договором не виконав та знаходиться в процедурі ліквідації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.12р. у справі №44/209-б-50/118-б, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012р, визнано Національний банк України кредитором товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" на суму 43384854,91грн.(перша черга). Зобов'язано ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Національного банку України у розмірі 43384854,91.

Означені судові рішення мотивовані тим, що вимоги Національного банку України до боржника є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими з оглядом на наступне.

Провадження у справах про банкрутство регулюється ГПК (1798-12) у випадках, коли його норми безпосередньо визначають правила даного провадження (статті 2, 41, 12 та 15) або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового процесу, або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V, VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом особливостей.

Згідно зі ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

За приписами ст. 5 вказаного Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема із заробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Виходячи зі змісту ст. 14 Закону кредитор, подаючи до господарського суду відповідну заяву самостійно визначає розмір таких вимог, підтверджує їх відповідними документами. До обов'язків суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги.

Тобто, у справі про банкрутство завдання господарського суду полягає в перевірці заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на предмет їх відповідності чинному законодавству.

Господарський суд не зв'язаний висновками боржника і розпорядника майна за результатами розгляду кредиторських вимог та вправі перевіряти законність та обґрунтованість заявлених до боржника вимоги в повному обсязі.

Під конкурсними кредиторами згідно із абзацом шостим ст. 1 Закону про банкрутство слід розуміти кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, або тих, що визнані як конкурсні згідно з цим Законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника.

Тож, незважаючи на визнання боржником грошових вимог кредитора, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

В силу ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують.

Відтак, грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.

При цьому, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду в даному випадку є грошові вимоги Національного банку України у сумі 43384854,91грн. Як встановлено судами попередніх інстанцій, вимоги Банку базуються на договорі іпотеки від 16.03.09р., посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярником В.М. за реєстровим №771, укладеного між Національним банком України та товариством з обмеженою відповідальністю "Стайєр" у забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 08/09/10 від 16.03.09р., укладеного між іпотекодержателем, ТОВ "Стайєр", і позичальником, АКБ "Східно-Європейський банк" . Предметом іпотечного договору визначено належне на праві власності ТОВ "Стайєр" майно, а саме: офісно-складський комплекс літери "А" загальною площею 6390,00кв.м., розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с.Петрівське, вул.Київська, 43, ринкова вартісь якого за договором іпотеки встановлена сторонами в розмірі 93772718,00грн.

За приписами ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до положень ч. 1, ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Положеннями ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи приписи Цивільного кодексу України (435-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) , що регулюють вищеозначені правовідносини, а також документи надані Національним банком України у підтвердження заявлених грошових вимог до боржника, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку щодо доведеності та обґрунтованості заявлених Банком вимог.

Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, хоч і не належить ні до конкурсних, ні до поточних кредиторів, але його вимоги включаються до реєстру вимог кредиторів боржника, а тому він є повноправним учасником у справі про банкрутство нарівні з іншими кредиторами. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимог кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відповідно до ч.6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, підлягають обов'язковому внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо, як і вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян (згідно із заявами кредиторів, а за їх відсутності - за даними обліку боржника).

Отже, законодавством про банкрутство вимоги заставних кредиторів віднесені до привілейованих, обов'язок включення їх до реєстру вимог кредиторів покладено на розпорядника майна незалежно від того чи звертався заставний кредитор із заявою про визнання його грошових вимог, оскільки такі вимоги випливають з встановлення обставин наявності у боржника заставного майна. Відтак, Національний банк України в даному випадку та з урахуванням наданих документів є заставним кредитором, його вимоги є першочерговими, незалежно від настання у нього права вимоги невиконаних зобов'язань.

У відповідності до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийняті у справі судові акти відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та містять заперечення, які були предметом дослідження господарськими судами і яким дана належна правова оцінка при постановленні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх скасування .