розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року у складі судді Д'якова В.І. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів Карпушової О.В., Губської Л.В., Кобаля М.І. у справі № 825/2147/18 за позовом Головного управління ДФС у Чернігівській області до Приватного підприємства "Серпуш" про накладення арешту на кошти та інші цінності,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2018 року Головне управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства "Серпуш" (далі - Підприємство, платник податків, відповідач у справі) про накладення арешту на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банках, на суму 1068417,07 грн, мотивуючи позов тим, що за відповідачем рахується податковий борг в сумі 1068417,07 грн, а також відсутнє нерухоме майно, транспортні засоби, техніка, які можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

03 липня 2018 року рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 липня 2017 № 632 та не наданні податковим органом доказів прийняття відповідачем рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

У жовтні 2018 року податковим органом подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу, справа № 825/2147/18 витребувана з Чернігівського окружного адміністративного суду.

31 жовтня 2018 року справа № 825/2147/18 надійшла до Верховного Суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судових рішень та вирішення справи по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство знаходиться на податковому обліку у позивача та має податковий борг на загальну суму 1068417,07 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 825/1921/16, яка набрала законної сили 03 січня 2017 року, з Приватного підприємства "Серпуш" стягнуто вказану суму податкового боргу.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про зареєстровані права власності за відповідачем на нерухоме майно відсутні.

Згідно з листом Територіального сервісного центру № 7441 Регіонального сервісного центру в Чернігівській області від 04 травня 2018 року № 31/25/13-1363 за Підприємством транспортні засоби не зареєстровані, згідно з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 05 травня 2018 року № 01-13-24/3041 за Підприємством техніка не зареєстрована.

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, і не є спірними між сторонами.

Здійснюючи касаційний перегляд справи, Суд зазначає наступне.

При вирішенні спору Суд застосовує положення Податкового кодексу України (2755-17) , Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 липня 2017 № 632, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2017 року за № 948/30816 (z0948-17) (далі - Порядок № 632), є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню судом як джерело права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Аналогічні положення утримує пункт 2.3. розділу ІІ Порядку № 632.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

На користь такого висновку також свідчить пункт 7.3. розділу VII Порядку № 632, який встановлює, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відтак, системний аналіз норм Податкового кодексу України (2755-17) та Порядку № 632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.

До повноважень податкового органу законодавець відніс право цього суб'єкта владних повноважень звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (підпункт 20.1.33 пункт 20.1 статті 20 Податкового кодексу України).

Правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Звертаючись до суду з позовом, податковий орган доводить наявність у Підприємства податкового боргу та відсутність майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. При цьому, податковим органом не дотримані положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом.

Податковий орган стягнувши податковий борг в межах судових процедур не завершивши виконання судового рішення, а саме постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 825/1921/16, яка набрала законної сили 03 січня 2017 року, звернувся із цим позовом до суду при цьому не надав доказів наявності відповідної суми коштів на рахунках відповідача та вичерпних дій щодо виконання зазначеного судового рішення. По суті звернення із цим позовом до суду є зміною (встановлення) способу виконання судового рішення.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року у справі № 825/2147/18 залишити без змін.