Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Запоріжжя звернулася до господарського суду Запорізької області із заявою про визнання Приватного підприємства "Агат-2004", м.Запоріжжя, банкрутом в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) у зв'язку з наявністю заборгованості у підприємства-боржника перед ним у розмірі –2.316,83 грн.

Ухвалою місцевого господарського суду від 14 грудня 2009р. (суддя Ніколаєнко Р.А.) порушено провадження у справі, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначене наступне засідання господарського суду Запорізької області .

Постановою господарського суду Запорізької області від 29.12.2009р. ПП "Агат-2004" визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону про банкрутство та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого - Чулакова П.І.

При винесені постанови суд першої інстанції виходив з того, що наявними є ознаки, які свідчать про відсутність підприємницької та іншої діяльності боржника.

Згідно з ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.03.2010р. затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс підприємства-банкрута, якого суд ліквідував, а провадження у справі припинив.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, кредитор у справі - ДПІ у Ленінському районі міста Запоріжжя оскаржила її в апеляційному порядку, просить ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.03.2010р. скасувати як таку, що винесена при неповному з"ясуванні обставин, що мають суттєве значення для справи.

Свої доводи заявник аргументує тим, що внаслідок ненадання ліквідатором будь-яких документів, пов"язаних з господарською діяльністю підприємства-боржника, унеможливлює проведення фахівцями ДПІ позапланової виїзної перевірки цього підприємства-платника податків, як того вимагає Закон України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) та відповідні відомчі інструкції. А це в свою чергу не дає підстав для ліквідації банкрута.

Заявник апеляційної скарги Заявник апеляційної скарги не скористався наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України правом та не забезпечив явку свого представника, хоча про час та місце судового засідання повідомлений в установленому законом порядку.

В свою чергу достатність матеріалів дає можливість господарському суду апеляційної інстанції переглянути справу за відсутності представника особи, що подала апеляційну скаргу.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ліквідатор заперечив проти апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення ліквідатора, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне .

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно зі статтями 4 та 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у разі всебічного повного та об"єктивного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними,

відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. За правилами статті 52 Закону про банкрутство підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і у разі їх сукупності (постанова Верховного Суду України від 10.02.2004р. № 04/087).

Стаття 52 Закону про банкрутство передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з частиною першою вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

При порушенні провадження у цій справі господарський суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що у боржника перед ініціюючим кредитором існує заборгованість у розмірі - 2.316, 83грн., яка підтверджується документальними доказами, та нездійсненням боржником підприємницької діяльності з 2007року.

Але згідно зі статтею 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно зі статтями 1 та 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до статутних документів виступають від його імені, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1 та 3 статті 18 вищезазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою .

Запорізький апеляційний господарський суд вважає, що до заяви кредитора про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повинні бути надані кредитором відомості з Єдиного державного реєстру про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Тобто факт відсутності боржника - юридичної особи не може підтверджуватися іншими засобами доказування, крім відомостей з Єдиного державного реєстру.

Порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, який здійснюється державним реєстратором, визначений у статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців". Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Ініціюючим кредитором - ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя при поданні заяви про порушення справи про банкрутство та при подальшому розгляді господарським судом першої інстанції цієї справи не надано суду доказів про наявність чи відсутність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) . Проте господарський суд Запорізької області на вказані норми чинного законодавства уваги не звернув і продовжував розглядати цю справу та приймати судові акти. Все вищенаведене свідчить про неповноту дослідження місцевим господарським судом обставин справи та, як наслідок, відсутність підстав вважати, що місцевим господарським судом дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений об'єктивний висновок щодо відсутності підприємницької діяльності боржника.

За таких обставин провадження у справі в цілому та оскаржувану ухвалу господарського суду першої інстанції зокрема, не можна визнавати законними та обґрунтованими, а тому ухвала від 30.03.2010р. підлягає скасуванню, а провадження у справі –припиненню.