3/76 Про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії - 29.06.2011 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 3 085 358, 52 грн. за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2011 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" 2 515 000, 00 грн. основного боргу, 566 758, 52 грн. відсотків за користування кредитом, 3 600, 00 грн. комерційної винагороди, 25 500, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою № 01-05 від 17.05.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції справа була розглянута за відсутності відповідача, що призвело до порушення принципів змагальності та рівності.

Також, відповідач звертає увагу на те, що судом не було враховано, що договірні відносини між позивачем та третьою особою за своєю правовою природою є відносинами факторингу, а тому позивач повинен мати статус фінансової установи.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Максімус" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2011 у справі № 3/76, вказану скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 29.06.2011 за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача через відділ документального забезпечення подав відзив б/н від 25.06.2011, в якому заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, направленою копією ухвали суду.

Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України (1798-12) .

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк/третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (позивальник/відповідач) був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006 (а.с. 17-19).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику фінансовий кредит, далі кредит або кредитна лінія, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 3 000 000, 00 грн., на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 2.3. кредитного договору всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід'ємними частинами цього договору.

05.07.2007 сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006, згідно якого сторони досягли згоди про те, що банк надає позичальнику кредит у сумі, яка не може перевищувати 3 125 000, 00 грн. (а.с. 20).

Пунктом 2.2. кредитного договору встановлено, що відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18% річних.

Нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з відповідного рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт" виходячи із фактичної кількості днів у місяця та у році. Відсотки за користування кредитом нараховуються банком у передостанній робочий день звітного місяця за період попередній даті нарахування та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У день остаточного погашення кредиту відсотки нараховуються банком в день погашення кредиту за період, попередній даті нарахування та сплачуються позичальником у день нарахування. У грудні відсотки нараховуються банком 29 грудня (або в останній день до 29 грудня) за період попередній даті нарахування по 31 грудня включно та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця.

Сторонами двічі було внесено зміни до п. 2.2. кредитного договору, зокрема 22.01.2008 встановлено відсоткову ставку в розмірі 15% річних, 27.11.2008 - 16% річних (а.с. 21-22).

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору в редакції договору від 04.09.2008 у випадку порушення позичальником встановленого п. 1.2 цього договору стоку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із відсоткової ставки у розмірі 16% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.2.2 цього договору.

Пунктом 2.7 кредитного договору передбачено, що забезпеченням кредиту є застава майна та майнових прав.

Судовою колегією було встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24.10.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (заставодавець/відповідач) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (заставодержатель/третя особа) був укладений договір застави майна № 15-94/17-7368/06 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін від № 1 від 05.02.2007, № 2 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (далі - договір застави-1).

Предметом застави відповідно до договору застави -1 з урахуванням договорів про внесення змін до нього є: бетонозмішувачі Volvo FM, кількістю 4 одиниці, що будуть придбані заставодавцем за рахунок кредитних коштів згідно договору купівлі-продажу № UKR 90/0906S від 12.10.2006 з ТОВ з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" (далі - предмет застави 1);

Відповідно до п. 1.2. договору застави-1 після набуття прав власності на майно, воно стає предметом застави без внесення змін до договору застави-1.

Згідно з п. 1.3. договору застави-1 сторони оцінили предмет застави на суму 2 398 977, 78 грн.

Також, 05.02.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (заставодавець/відповідач) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (заставодержатель/третя особа) укладено договір застави майна № 15-94/17-825/07 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін № 1 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (далі - договір застави-2).

Предметом застави відповідно до договору застави-2 з урахуванням договорів про внесення змін до нього є: автомобіль Ford Tourneo Connect SWB Plus, що буде придбаний заставодавцем за рахунок кредитних коштів згідно договору купівлі-продажу № 61SL-087 від 30.01.2007 з TOB "Віннер Автомотів" (далі - предмет застави-2).

Відповідно до п. 1.2. договору застави-2 після набуття прав власності на майно, воно стає предметом застави без внесення змін до договору застави-2.

Згідно з п. 1.3. договору застави-2 сторони оцінили предмет застави на суму 101 252, 00 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов кредитного договору не було у повному обсязі сплачено ліміт кредиту, нараховані за користування ним проценти, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за кредитом у сумі 2 515 000, 00 грн., за відсотками у сумі 566 758,52 грн., а також за комісійною винагородою - 3 600, 00 грн.

30.03.2010 між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (первісний кредитор, ПАТ Промінвестбанк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" (новий кредитор, позивач) був укладений договір відступлення права вимоги № 20-0533/2-1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006 (з урахуванням договорів про внесення змін), укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" (а.с. 40-41).

Пунктом 1.4 договору відступлення права вимоги передбачено, що до TOB "КУА "ІЗІ ЛАЙФ" переходять всі без винятку права та обов'язки ПАТ Промінвестбанк за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/17-8978/06 від 24.10.2006.

Пунктом 1.8. договору відступлення права вимоги встановлено, що в день укладення цього договору здійснюється відступлення прав за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відступлення прав вимоги за вказаними договорами забезпечення здійснюється шляхом укладення окремих договорів відступлення права вимоги. До нового кредитора переходять в повному обсязі всі права за договором застави-1 та договором застави-2.

На виконання пункту 1.8 договору відступлення права вимоги між позивачем та ПАТ Промінвестбанк укладено окремі договори відступлення права вимоги, зокрема:

- договір про відступлення права вимоги № 20-0556/3-1 від 30.03.2010, за умовами якого ПАТ Промінвестбанк відступив TOB "КУА "ІЗІ ЛАЙФ" право вимоги за договором застави майна № 15-94/17-7368/06 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін від № 1 від 05.02.2007, № 2 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (а.с. 42);

- договір про відступлення права вимоги № 20-0557/3-1 від 30.03.2010, за умовами якого ПАТ Промінвестбанк відступив TOB "КУА "ІЗІ ЛАЙФ" право вимоги за договором застави майна № 15-94/17-825/07 з наступними змінами згідно договорів про внесення змін № 1 від 23.02.2007, від 05.06.2007, від 08.10.2007, від 22.01.2008, від 27.11.2008 (а.с. 43).

Згідно з п. 1.3. договору відступлення права вимоги до нового кредитора (TOB "КУА "ІЗІ ЛАЙФ") переходить право вимагати замість первісного кредитора (ПАТ Промінвестбанк) від TOB "Автотранспортне підприємство "Максімус" виконання наступних обов'язків:

- повернення грошових коштів в розмірі 2 515 000, 00 грн., отриманих згідно кредитного договору;

- повернення нарахованих станом на дату укладання цього договору процентів за користування кредитом згідно кредитного договору в сумі 566 758, 52 грн.;

- повернення нарахованої, але не отриманої комісійної винагороди в сумі 3 600 грн.

На виконання п. 2.1.1 договору відступлення права вимоги позивач платіжним дорученням від 30.03.2010 № 265 переказало на рахунок ПАТ Промінвестбанк відшкодування за відступлення права вимоги за кредитним договором в сумі 3 085 358, 52 грн.

Згідно п. 2.2.2 договору відступлення права вимоги ПАТ Промінвестбанк листом від 31.03.2010 № 17-30/1262 надіслав на адресу позичальника повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами застави 1, 2.

Оскільки банк відступив зобов'язання відповідача за кредитним договором позивачу, позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Максімус" заборгованості в сумі 3 085 358, 52 грн.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (третя особа) виникли на підставі договору про відступлення права вимоги.

Частиною 1 ст. 512 Цивільного кодексу України відступлення права вимоги визначено як одна з підстав заміни кредитора у зобов'язанні, яка полягає у переданні кредитором своїх прав іншій особі за правочином.

Відступлення права вимоги являє собою договірну передачу вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між цедентом та цесіонарієм.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що були на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1.2. кредитного договору дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22 жовтня 2009 року.

Згідно п. 3.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язався своєчасно сплачувати плату за кредит та відсотки та відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбачені цим договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши викладене вище в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, враховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитними коштами в передбачені договором строки не виконав, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості: 2 515 000, 00 грн. за простроченим кредитом, 566 758, 52 грн. за простроченими процентами та 3 600, 00 грн. комісійної винагороди.

Що стосується посилань заявника апеляційної скарги на те, що договір відступлення права вимоги не може бути підставою для задоволення позовним вимог, оскільки не відповідає чинному законодавству, так як за своєю правовою природою є договором факторингу і до нього повинні бути застосовані норми Глави 73 Цивільного кодексу України (435-15) , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В силу ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор та клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична особа або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу є різновидом договору про відступленні права вимоги, наділений специфічними ознаками, які дають можливість відмежувати факторингові відносини від цесії, зокрема, клієнту надається можливість відступити фактору майбутню вимогу, клієнт наділений правом відступити вимогу й у тих випадках, коли це заборонено чи обмежено умовами договору між клієнтом і третіми особами тощо.

Тобто, за своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг, проте, як було встановлено вище, договір відступлення права вимоги № 20-0533/2-1 від 30.03.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" не направлений на здійснення фінансування (кредитування) клієнта, а тому доводи відповідача судовою колегією відхиляються як необґрунтовані.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом принципів рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності, передбачених ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з розглядом справи за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з п. 3.5.1. "Інструкції з діловодства в господарських судах України" (v0075600-02) затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 та п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/482 від 13.08.2008 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (v_482600-08) ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи.

Крім того, у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 № 01-8/123 (v_123600-07) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, Вищий господарський суд України відповів, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як підтверджують матеріали справи, ухвали господарського суду міста Києва направлялися відповідачу на адресу, яка є його офіційним місцезнаходженням відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Максімус" на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2011 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2011 у справі № 3/76 підлягає залишенню без змін.