12/186пд Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання скасувати державну реєстрацію зазначеного договору - 14.02.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Артемівського відділення №21 м.Артемівськ звернулося до Артемівської районної державної адміністрації м. Артемівськ, Приватного сільськогосподарського підприємства "Чапаєвське" с. Покровське та Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" в особі філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"м.Артемівськ з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов’язання скасувати державну реєстрацію зазначеного договору.

Ухвалою місцевого господарського суду від 04.11.2010 р. зі складу третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет позову було виключено та залучено в якості третього відповідача по справі Артемівський райвідділ Донецької районної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"м.Артемівськ.

15.11.2010р. судом першої інстанції була здійснена заміна не належного відповідача по справі Артемівського райвідділу Донецької районної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" м.Артемівськ на належного - Державне підприємство "Донецький міський центр державного земельного кадастру" в особі Артемівського райвідділу Донецької районної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру".

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2010р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано частково недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.02.2009р. укладений між Артемівською районною державною адміністрацією та Приватним сільськогосподарським підприємством "Чапаєвське" в частині передачі земельної ділянки, що розташована під об’єктами нерухомості, які належать позивачу на праві власності, та яка необхідна для обслуговування цих об’єктів. Позовні вимоги до Державного підприємства "Донецький міський центр державного земельного кадастру" в особі Артемівського райвідділу Донецької районної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" залишено без розгляду.

Не погодившись з судовим рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "Чапаєвське" с.Покровське звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2010р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У мотивування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що позов пред’явлений неналежним позивачем, що унеможливлює його задоволення.

У судових засіданнях від 24.01.2011р. та 14.02.2011р. представник відповідача 2 підтримав правову позицію викладену у апеляційній скарзі. Представники позивача та відповідачів 1, 3 не з’явилися у судові засідання, про час та місце проведення яких були сповіщені належним чином.

На адресу Донецького апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшло клопотання про витребування доказів, яким останній просить суд зобов’язати позивача надати докази проведення (або не проведення) прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, назначених на 27.12.2010р.

В судовому засіданні від 14.02.2011р. представник ПСП "Чапаєвське" заявив усне клопотання про відмову від свого клопотання про витребування доказів.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача 2, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Донецької області від 26.09.2006р. по справі №25/262пн за Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України"в особі філії Артемівського відділення №21 м.Артемівськ визнано право власності на нерухоме майно, зокрема, на нежитлове приміщення критого току та зерноочищувального комплексу, яке розташоване за адресою: Донецька область, Артемівський район, село Покровське, вул. Польова.

На виконання зазначеного судового рішення 14.05.2007 року за позивачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлові споруди критого току та зерноочищувального комплексу розташовані за адресою: Донецька область, Артемівський район, село Покровське, вул.Польова, про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "Артемівське бюро технічної інвентаризації".

10.02.2009 року між Артемівською районною державною адміністрацією (далі –орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Чапаєвське"(далі –орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах території Покровської сільської ради Артемівського району Донецької області, загальною площею 1,1918 га під будівлями і дворами ( кадастровий номер 1420987500 : 01:110:0001) строком на 49 років.

За приписами п.1 договору, на земельній ділянці є об’єкти нерухомого майна –нежитлові будівлі зерносушильного комплексу.

Метою використання земельної ділянки відповідно до п.2.1. даного договору є обслуговування нежитлових будівель зерносушильного комплексу.

Виходячи з наданого до матеріалів справи проекту землеустрою, на земельній ділянці, що передана в оренду за спірним договором оренди, розташовано чотири об’єкти нерухомості.

Проте, на праві приватної власності ПСП "Чапаєвське"належить лише один з цих об’єктів, а саме, нежитлова будівля зерносушильного комплексу (літера "Г"), розташована за адресою: Донецька область, Артемівський район, село Покровське, вул.Польова.

На підтвердження зазначеного у матеріалах справи наявний нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.10.2007р., укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю імені Шевченко (далі –продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Чапаєвське" (далі –покупець), згідно до якого продавець передає у власність, а покупець набуває у власність нежитлову будівлю зерносушильного комплексу (літера "Г").

При цьому, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "Артемівське бюро технічної інвентаризації"16.11.2007р. за відповідачем 2 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно.

Щодо інших об’єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, переданій в оренду за спірним договором, то, як зазначалось раніше, нежитлове приміщення критого току та зерноочищувального комплексу, яке розташоване за адресою: Донецька область, Артемівський район, село Покровське, вул.Польова, належать позивачу на праві власності відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 26.09.2006р. по справі №25/262пн.

Посилання відповідача 2 на те, що фактично майном позивача користується ПСП "Чапаєвське"та на укладення між позивачем та відповідачем 2 договору купівлі-продажу від 06.06.2007р., який нотаріально не посвідчений, судом першої інстанції правомірно не беруться до уваги з підстав їх необґрунтованості.

Отже, на земельній ділянці, що за договором оренди земельної ділянки від 10.02.2009р. Артемівською районною державною адміністрацією передана в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Чапаєвське", розташовані як об’єкти нерухомості, які належать відповідачу 2, так і об’єкти нерухомості, які належать позивачу, а саме, нежитлові споруди критого току та зерноочищувального комплексу, розташовані за адресою: Донецька область Артемівський район, село Покровське, вул.Польова.

За таких обставин, позивач дійшов до висновку про наявність правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 10.02.2009 року недійсним у судовому порядку, та звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Як передбачено частиною 2 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 321 цього ж кодексу визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За нормами ст. 392 Цивільного кодексу України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, їх вільного волевиявлення, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків.

Частина 1 цієї статті встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені у статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які передбачені частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Як зазначалося вище, на земельній ділянці, яка передана в оренду за спірним договором, розташовані об’єкти нерухомості, які належать позивачу на праві власності - нежитлові споруди критого току та зерноочищувального комплексу, розташовані за адресою: Донецька область Артемівський район, село Покровське, вул. Польова.

З огляду на зазначене,суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог та визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.02.2009 року в частині передачі земельної ділянки, що розташована під об’єктами нерухомості, які належать позивачу на праві власності, та яка необхідна для обслуговування цих об’єктів.

Щодо позовних вимог про зобов’язання Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"в особі Артемівського райвідділу Донецької районної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру"скасувати державну реєстрацію спірного договору, то місцевий господарський суд правомірно залишив їх без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Державний ощадний банк України"в особі філії Артемівського відділення №21 не зверталось до відповідача 3 з приводу скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки. Відповідно позивачу і не могло бути відмовлено у здійсненні дій, що зазначені у позовних вимогах.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про судоустрій України" (3018-14) .

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 Господарського кодексу України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання своїх прав і законних інтересів.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою – посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, правових підстав звертатися до суду за захистом свого права шляхом зобов’язання відповідача 3 здійснити певні дії у позивача не було, оскільки право його ніяким чином не обмежувалось та не порушувалось.

Крім того, як визначено судом першої інстанції, договір або його частина є недійсним з моменту набуття з цього приводу рішення суду законної сили і не пов’язано з наявністю або відсутністю відповідної реєстрації.

Що стосується тверджень заявника апеляційної скарги про те, що позов пред’явлений неналежним позивачем, у зв’язку з чим його задоволення є неможливим, посилаючись при цьому на ст. 48 Закону України "Про банки та банківську діяльність", то судом апеляційної інстанції вони не приймаються до уваги.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 48 Закону України "Про банки та банківську діяльність", банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави.

За приписами ст. 575 Цивільного кодексу України, окремим видом застави є іпотека.

Як вбачається з рішення господарського суду Донецької області від 26.09.2006р. по справі №25/262пн, позивач набув право власності на нежитлові споруди критого току та зерноочищувального комплексу на підставі договорів іпотеки.

З огляду на наведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування судового рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2010р. у справі №12/186пд колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника –Приватне сільськогосподарське підприємство "Чапаєвське"с.Покровське.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Чапаєвське"с.Покровське на рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2010р. у справі №12/186пд - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2010р. у справі №12/186пд - залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.