01/76-68 Про стягнення компенсації за порушення особистих немайнових і майнових авторських прав - 13.12.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Волинської області від 19.11.2009 року у справі № 04/92-68, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2010 року, в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2010 року у даній справі зазначені вище рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

В результаті нового розгляду справи № 01/76-68 рішенням господарського суду Волинської області (суддя Якушева І.О.) від 30.09.2010 року в позові відмовлено.

Позивач –ТзОВ "Азуріт-СТ"з постановленим рішенням не погодилося, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що позивач та фізична особа –підприємець ОСОБА_1 в силу закону, а саме ч. 2 ст. 430 ЦК України, з моменту створення комплексного проекту стали суб’єктами майнових прав інтелектуальної власності, які здійснюють ці права спільно. При цьому, посилається на п. 8.1 контракту № 10/09 від 10.09.2006 року, укладеного між позивачем та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, яким встановлено, що розроблена проектна документація є інтелектуальною власністю замовника –ТзОВ "Азуріт-СТ", на підставі чого скаржник вважає, що увесь обсяг майнових авторських прав, які належали фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 в силу закону, перейшов до позивача, який став єдиним суб’єктом виключних прав інтелектуальної власності на комплексний проект у розумінні ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідач-2 –Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто"в особі Волинської філії у поясненнях на апеляційну скаргу зазначає, що контракт № 10/09 від 10.09.2006 року, укладений між ТзОВ "Азуріт-СТ"та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, не є авторським договором щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, а тому позивач не набув майнових прав автора комплексного проекту багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1 Окрім того, покликається на те, що при створенні робочого проекту будівництва 60-ти квартирного житлового будинку по вул. Ватутіна у м. Ковелі відповідач-2 не використав жодного елементу комплексного проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків, розробленого фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідач-1 –Управління житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву"правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не подало і явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, при цьому, причини неявки суду не повідомило, клопотань про відкладення розгляду справи не подавало, хоча було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 04647460, тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року.

Представники позивача та відповідача-2 в судовому засіданні підтримали доводи та заперечення, викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у поясненнях на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та пояснення на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 30.09.2010 року у справі № 01/76-68 –залишити без змін, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи колегією встановлено, що 30.08.2006 року між Управлінням житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву"(замовник) та ТзОВ "Азуріт-СТ"(виконавець) було укладено контракт № 14-3х на виконання проектно-вишукувальних робіт по розробці проектно-кошторисної документації на будівництво багатосекційного п’ятиповерхового з мансардним поверхом житлового будинку з вбудованими прибудованими приміщеннями (торгівельно-розважальний центр) по вул. Ватутіна в м. Ковелі згідно завдання на проектування, АПЗ, технічних умов (а. с. 12-15, Т. І).

Вартість робіт на стадії "Проект"склала 324 688,00 грн., на стадії "Робоча документація"– 455 076,00 грн. Стадія "Проект"виконана і оплачена відповідачем-1.

Згідно п. 8.1 цього контракту розроблена проектна документація є інтелектуальною власністю виконавця, тобто ТзОВ "Азуріт-СТ".

Пунктом 2.6 контракту обумовлено право залучення виконавцем в процесі проектування до виконання ПВР спеціалізованих проектних організацій на умовах субпідряду; кошти, отримані від замовника як оплата виконаних робіт, розподіляються між виконавцем та субпідрядними організаціями відповідно до умов укладених договорів субпідряду.

Для виконання проектних робіт ТзОВ "Азуріт-СТ"(замовник) 10.09.2006 року уклало з фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) контракт № 10/09, за умовами якого замовник (генпроектувальник) доручає та оплачує, а виконавець зобов’язується виконати проектні роботи по розробці проектної документації на будівництво багатосекційного п’ятиповерхового з мансардним поверхом житлового будинку з вбудованими прибудованими приміщеннями (торгівельно-розважальний центр) по АДРЕСА_1 по розділу – Архітектурні рішення, згідно завдання на проектування, АПЗ, технічних умов та на підставі передпроектних робіт згідно договору № 11/2006 від 08.06.2006 року (а. с. 5-8, Т. ІІІ).

Пунктом 8.1 цього контракту сторони обумовили, що розроблена проектна документація є інтелектуальною власністю замовника –ТзОВ "Азуріт-СТ", захищеною чинним законодавством.

Згідно зведеного висновку комплексної державної експертизи за вих. № 1965/244-07 від 30.10.2007 року по проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розробленого позивачем, даний проект рекомендовано відкоригувати і подати на повторну експертизу. За результатами повторної експертизи зазначений проект отримав позитивний висновок комплексної державної експертизи за вих. № 2026/244-07 від 06.11.2007 року.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, для коригування зауважень по проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1 відповідач-1 не залучив до роботи, передбаченої контрактом № 14-3х від 30.08.2006 року, позивача, а залучив відповідача-2, відмовившись від подальшої співпраці з позивачем по розробленню робочої документації та здійснення авторського нагляду за будівництвом.

25.06.2007 року між Управлінням житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву"(замовник) та Волинською філією Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст "Діпромісто"(виконавець) було укладено договір № 878 на створення (передачу) науково-технічної та проектно-кошторисної продукції, а саме: робочого проекту 60-ти квартирного житлового будинку з торгівельно-розважальним центром на АДРЕСА_1 (а. с. 21-23, Т. ІІ).

Авторський нагляд за реалізацією проектних рішень при будівництві 60-ти квартирного житлового будинку з торгівельно-розважальним центром на АДРЕСА_1 здійснювався Волинською філією УДНДІПМ "Діпромісто"на підставі договору № 880 А від 14.07.2007 року, укладеного між відповідачами, відповідно до "Положення про авторський нагляд за будівництвом будинків і споруд"ДБН А.2.2-4-2003 (а. с. 24-26, Т. ІІ).

Проектно-кошторисна документація будівництва 60-ти квартирного житлового будинку з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розроблена відповідачем-2, пройшла комплексну державну експертизу в Українській державній інвестиційній експертизі Волинській обласній службі та одержала позитивний висновок за вих. № 320/15-08 від 25.02.2008 року.

Позивач, посилаючись на порушення його особистих немайнових і майнових авторських прав, використання відповідачами його авторських рішень для подальшої реалізації проекту, усунення від авторського нагляду за будівництвом об’єкта архітектури, в червні 2008 року звернувся за захистом своїх прав до господарського суду з позовом про стягнення з відповідачів компенсації за порушення авторських прав та відшкодування моральної шкоди.

За клопотанням позивача господарським судом у справі було призначено експертизу, виконання якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України. Згідно висновку № 71/08 судової експертизи у сфері інтелектуальної власності від 21.04.2009 року (а. с.108-129, Т. ІІ) при створенні робочого проекту будівництва 60-ти квартирного житлового будинку з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розробленого Волинською філією інституту проектування "Діпромісто", був використаний комплексний проект будівництва багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розроблений ТзОВ "Азуріт-СТ".

Проаналізувавши вимоги законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегією суддів встановлено, що об'єктами авторського права, які підлягають охороні, відповідно до п. 9 ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права'є, зокрема, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва.

Твором архітектури у розумінні ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права'є твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо).

У висновку судової експертизи у сфері інтелектуальної власності № 71/08 від 21.04.2009 року зазначено, що креслення входять до складу проекту, який є однією із зовнішніх форм вираження об'єкта архітектури, проект згідно ст. 1 Закону України "Про архітектурну діяльність'як документація для будівництва об'єкта архітектури визначає містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення.

Таким чином, комплексний проект будівництва багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розроблений позивачем, за всіма ознаками, визначеними законодавством, є твором архітектури, який відповідно до ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права"охороняється авторським правом, про що зазначено в дослідницькій частині висновку судової експертизи у сфері інтелектуальної власності № 71/08 від 21.04.2009 року.

За змістом частин 1, 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності –це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом; право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ст. 422 цього ж Кодексу право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно ст. 421 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Аналізуючи положення ст. 430 ЦК України, якою визначено суб’єктів, яким належать права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, та умови контракту № 10/09 від 10.09.2006 року, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку в силу вимог ч. 1 вказаної статті особисті немайнові права на об’єкт авторського права належать первинному суб’єкту –автору твору –фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1, якою створено твір архітектури за умовами контракту № 10/09 від 10.09.2006 року.

Згідно ч. 1 ст. 15 та ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права"до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права"виключне право –майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом (3792-12) .

Частиною 2 ст. 430 ЦК України передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Всупереч вимогам ст. 1112 ЦК України контрактом № 10/09 від 10.09.2006 року, укладеним між позивачем та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, не визначено умов використання об’єкта авторського права замовником, тобто обсягу прав, що передаються позивачу на створений у результаті виконання даного контракту об'єкт інтелектуальної власності, та способів використання цього об’єкта, невиключний перелік яких наведено у ч. 3 ст. 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

При цьому, відповідно до положень ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права"передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Таким чином, контракт № 10/09 від 10.09.2006 року за своїм змістом не відповідає вищенаведеним приписам законодавства, а тому не може вважатися договором на розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності згідно ст. 1112 ЦК України. За своєю правовою природою цей контракт є договором підряду на проведення проектних робіт, який регулюється нормами ст. ст. 887- 891 ЦК України.

При цьому, посилання позивача на п. 8.1 контракту № 10/09 від 10.09.2006 року, як на підставу набуття ним майнових авторських прав на об’єкт, створений фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 у результаті виконання цього контракту, вказаного висновку не спростовують з огляду на те, що про передачу позивачеві авторських (не за назвою, а за змістом) майнових прав, у цьому пункті контракту не йдеться.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що контракт, яким позивач обґрунтовує набуття виключних майнових авторських прав на твір архітектури та наявність у нього статусу суб’єкта авторського права, не є авторським договором у розумінні Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) , а відтак, позивач у встановленому законом порядку (на підставі договору) не набув виключних майнових авторських прав на об’єкт авторського права, порушення яких згідно п. "а" ч. 1 ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права"дає підстави для судового захисту способами, визначеними ст. 52 цього Закону.

Одночасно, слід зазначити, що використання відповідачами комплексного проекту будівництва багатоквартирних житлових будинків з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1, розробленого позивачем на виконання контракту № 14-3х від 30.08.2006 року, мало місце, що підтверджується висновком судової експертизи у сфері інтелектуальної власності № 71/08 від 21.04.2009 року, та полягало у передачі відповідачем-1 цього проекту для коригування і виконання робіт, передбачених контрактом № 14-3х від 30.08.2006 року, відповідачу-2 та використання останнім проекту позивача при створенні робочого проекту будівництва 60-ти квартирного житлового будинку з торгівельно-розважальним центром по АДРЕСА_1.

Разом з цим, як вірно зауважив господарський суд першої інстанції, з урахуванням досліджених положень контрактів № 14-3х від 30.08.2006 року та № 10/09 від 10.09.2006 року, приписів статей 430, 1112 ЦК України, відсутні підстави вважати, що використання об’єкта авторського права було неправомірним, оскільки жодним із зазначених контрактів не було визначено способів та умов використання цього об’єкта.

Враховуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність передбачених законодавством підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача компенсації за порушення авторських прав та відшкодування моральної шкоди, а тому вважає, що у

задоволенні позову судом відмовлено правомірно.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 30.09.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника документально не обґрунтовані, висновків господарського суду першої інстанції не спростовують і не розцінюються колегією як такі, що мають суттєве значення для вирішення даного спору, а тому до уваги не приймаються.