розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді - Гінда О.М., Качмар В.Я.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (далі - Мукачівський РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області), в якому просив скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 27 лютого 2017 року ВП №53464389 та зобов'язати державного виконавця Мукачівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області вчинити дії щодо виконання рішення суду.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ), у зв'язку з повторним неприбуттям позивача у судове засідання без поважних причин.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року було залишено без руху, оскільки позивач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року апеляційну скаргу повернуто позивачу, оскільки ОСОБА_2 не виконав вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 26 грудня 2017 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції і ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2017 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року. Також позивачем було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VІ (3674-17) ), якою передбачено, що судовий збір не справляється, зокрема, за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, оскільки положення вказаної норми поширюється лише на вимогу про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю, позовні вимоги заявлені ОСОБА_2 не підпадають під дію пункту 13 частини другої статті третьої Закону № 3674-VІ (3674-17) , апеляційну скаргу позивача залишено без руху, оскільки скаржником до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення її недоліків. Позивача було зобов'язано надати документ про сплату судового збору у розмірі 1600 грн.

На виконання вказаної ухвали суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 надіслано клопотання, в якому останній просив, зокрема, звільнити його від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3, пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.

8 лютого 2018 року Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовив. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) повернув, у зв'язку з тим, що вимоги суду позивач не виконав і у вказаний судом строк недоліки заяви не усунув.

Суд апеляційної інстанції в обґрунтування рішення зазначив, що звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на судове рішення на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ не передбачено, оскільки згідно вказаної норми звільняються від сплати судового збору лише позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, однак у цій справі, позивачем заявлено позовні вимоги щодо скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та визнання бездіяльності державного виконавця при виконанні рішення суду протиправною.

Щодо посилання скаржника на пункт 13 частини другої статті 3 Закону, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зазначив, що оцінка вказаному клопотанню вже була надана в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 26 грудня 2017 року, у якій вказано, що позивач не підпадає під дію зазначеної норми, відтак підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі про повернення апеляційної скарги вказав про безпідставність звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 № 3674-VІ, зазначивши при цьому, що пільги осіб з відповідним статусом розповсюджуються лише на позовні вимоги, які витікають з цих конкретних випадків. Оскільки у цій справі, позивач, який має статус учасника бойових дій, звернувся до суду з позовними вимогами про скасування постанови та оскарження бездіяльності державного виконавця, то судовий збір має бути сплачений на загальних підставах, оскільки у даному випадку такий позов не пов'язаний з порушенням прав позивача, саме як учасника бойових дій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

За подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 1 січня 2017 року становить 1600 грн.

При цьому статтею 5 Закону № 3674-VI передбачені пільги щодо сплати судового збору.

В матеріалах справи наявне посвідчення серія АБ № 574436 від 29 серпня 2005 року, видане позивачу УМВС України в Закарпатській області, в якому зазначено, що його пред'явник має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.

Зазначена норма статті даного Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування не включає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, 65)).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частини перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C. G. Та інші проти Болгарії" (" C.G. and others v.Bulgaria", заява № 1365/07, 24 April 2008, 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, 170)).

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI в першу чергу пов'язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

На думку Верховного Суду, є необґрунтованим звужене тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, а отже і є помилковою відмова суду апеляційної інстанції позивачу у задоволенні заяви про звільнення його, як учасника бойових дій, від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з тих підстав, що справа за його позовом до Мукачівського РВ ВДВС ГТУЮ у Закарпатській області про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та визнання бездіяльності державного виконавця при виконанні рішення суду протиправною не пов'язана з порушенням прав позивача, як учасника бойових дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в силу положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI ОСОБА_2 звільнено від сплати судового збору, зокрема, за подання апеляційної скарги при оскарженні судового рішення першої інстанції.

Таким чином, Львівським апеляційним адміністративним судом при прийнятті оскарженої ухвали було порушено норми процесуального права, а саме статті 187 КАС України (в редакції чинній на момент подачі апеляційної скарги).

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 353 вказаного Кодексу підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2018 року необхідно скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.