2/138 Про розірвання договору купівлі-продажу будинку та повернення коштів - 13.10.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Градострой" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" (відповідач) про розірвання договору № 108 від 12.12.2006 та повернення коштів в розмірі 4 274 383,75 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2010 позов задоволено повністю. Розірвано договір № 108 від 12.12.2006. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой" грошові кошти в розмірі 4 274 383,75 грн., 25585,00 грн. витрат по оплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив рішення від 13.07.2010 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального права, а також неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2010 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 28.09.2010.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 28.09.2010 та 07.10.2010 оголошувалась перерва.

У зв’язку з заявленим представником позивача клопотанням, ухвалою суду від 07.10.2010 було продовжено строк розгляду справи № 2/138.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та у виступі проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.12.2006 між позивачем (забудовник) та відповідачем (експлуатаційне підприємство) було укладено договір № 108, предметом якого є передача житлового будинку по вул. Здолбунівській, 13 в Дарницькому р-ні м. Києва, який мав бути введений в експлуатацію у 2007 році, і передано відповідачу для подальшого обслуговування. Позивач зобов’язаний на договірних засадах передати відповідачу відрахування у розмірі 2% від загальної житлової площі будинку, або грошові кошти, які визначаються на підставі ринкової або експертної вартості одного кв. м. загальної площі будинку (п. 1 договору).

Відповідно до п. 4 договору загальна сума грошових коштів, що відповідає ринковій вартості 2% загальної житлової площі будинку, становить 4274383,75 грн. без ПДВ.

Кошти розраховувались згідно п. 6.1 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 577 від 29.03.2006 "Про розподіл загальної житлової площі у житлових будинках на 2006 рік".

Пунктом 5 договору сторони погодили, що позивач зобов’язаний перерахувати відповідачу кошти, визначені договором, протягом трьох банківських днів з моменту укладання договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що договір № 108 від 12.12.2006 за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Метою укладення даного договору було замовлення на користь інвесторів житлового будинку по вул. Здолбунівській, 13 в Дарницькому р-ні м. Києва, житлово-комунальних послуг.

Беручи до уваги, що будинок по вул. Здолбунівській, 13 в Дарницькому р-ні м. Києва в експлуатацію не зданий, позивач зазначає, що відповідачем послуги по його обслуговуванню не надаються та не надавались.

Обов’язковість послідовності введення будинку в експлуатацію, потім передання його на обслуговування, та лише після цього здійснення відрахувань, позивач вбачає з норм Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , Розпорядження КМДА № 577 від 29.03.2006 "Про розподіл загальної житлової площі у житлових будинках на 2006", Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , Правил забудови м. Києва.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання скаржника, що судом не в повній мірі досліджено правову природу спірного договору, оскільки місцевий господарський суд, приймаючи рішення, виходив із правовідносин сторін, що склались між ними. Зокрема, пунктом 1 договору зазначено, що житловий будинок після вводу в експлуатацію буде передано відповідачу для подальшого обслуговування. Предмет договору повністю кореспондується з нормами ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , відповідно до ст.ст. 1, 19 якого, відповідач підпадає під визначення виконавця у сфері житлово-комунальних послуг – "суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору."

Предметом спірного договору та нормами ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) визначено, що обслуговування будинку після здачі в експлуатацію повинно було здійснюватись відповідачем на підставі даного договору шляхом укладання договорів про надання житлово-комунальних послуг з споживачами, а відтак договір №108 від 12.12.2006 є базовим договором для подальшого укладення між сторонами угод про надання конкретних видів житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Пунктом 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. 1 ст. 206 Господарського кодексу України господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що позивачем було направлено відповідачу лист № 042 від 06.05.2010, про що свідчать фіскальний чек №6682 від 06.05.2010 (а.с. 15-16), в якому було повідомлено відповідача про розірвання договору № 108 від 12.12.2006, крім того, позивач просив повернути грошові кошти в сумі 4274383,75 грн., у зв’язку з невиконаним відповідачем зобов’язанням.

Згідно з ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Доказів повідомлення про результати розгляду виказаного листа від відповідача матеріали справи не містять.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Таким чином, вимоги позивача про розірвання договору від 12.12.2006 № 108 є обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлялася вимога про повернення грошових коштів в сумі 4 274 383,75 грн., які були передані відповідачу.

В обґрунтування вимог про повернення коштів позивач зазначає, що відрахування в розмірі 2 %, які в грошовому виразі становлять 4 274 383,75 грн., утримуються відповідачем без законних підстав, та всупереч розпорядженням КМДА, відповідачем до міського бюджету не перераховані, а тому дані кошти мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 653 ЦК України в порядку застосування цивільно-правових наслідків розірвання договору з урахуванням п.3.ч.3 ст1212 ЦК України (435-15) .

Як було зазначено вище, в п. 1 договору №108 від 12.12.2006 визначено, що згідно п. 6.1 розпорядження Київської міської державної адміністрації №577 від 29.03.2006 "Про розподіл загальної житлової площі у житлових будинках на 2006 рік" забудовник (позивач) зобов’язаний на договірних засадах передати експлуатаційному підприємству (відповідачу) відрахування у розмірі 2 % від загальної житлової площі будинку або грошові кошти, які визначаються на підставі ринкової або експертної вартості одного квадратного метра загальної житлової площі будинку.

Спірним договором не визначено, що грошові кошти в сумі 4 274 383,75 грн., передані позивачем, є платою за виконання зобов’язань відповідача за договором.

Пунктом 6.1 розпорядження Київської міської державної адміністрації № 577 від 29.03.2006 "Про розподіл загальної житлової площі у житлових будинках на 2006 рік" встановлено, що при будівництві житла всіма забудовниками, незалежно від джерел фінансування на всіх земельних ділянках, відведених до 01.01.2003 року, а також відведених після 01.01.2003 року, встановлені розміри відрахувань у розмірі 2% - на службову площу в будинках, які передаються на баланс експлуатуючим організаціям районних у м. Києві державних адміністрацій, або на договірних засадах, в т.ч. нежитловими приміщеннями.

Пункт 6 вказаного розпорядження визначений на виконання п. 70 рішення Київської міської ради від 27.12.2005 року №621/3082 "Про бюджет міста Києва на 2006 рік" (ra_621023-05) , відповідно до якого встановлено розміри відрахувань до бюджету м.Києва на розвиток житлового будівництва.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що призначення платежу в сумі 4 274 383,75 грн. – це відрахування до міського бюджету на розвиток житлового будівництва.

Статтею 1212 Цивільного Кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення статті 1212 ЦК України (п.3) застосовуються до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Задовольняючи позов в частині повернення коштів згідно положень ст. 1212 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, і з цим погоджується апеляційна інстанція, що посилання відповідача на неможливість застосування до правовідносин ст. 1212 ЦК України, у зв’язку з протиріччям відносно норми ч.4 ст. 653 ЦК України в якій встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язаннями до моменту зміни або розірвання договору є помилковим, беручи до уваги наступне.

Необхідність у поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору при цьому право вимоги повернення виконаного надається не стороні договору, а суб’єкту, який вже втратив статус сторони договору.

У випадках, коли положеннями законодавства про окремі види зобов’язань передбачено обов’язок повернути отримане на виконання зобов’язання у зв’язку з достроковим припиненням зустрічного зобов’язання, повернення отриманого регулюється нормами інституту, що поширюються на відповідні зобов’язальні правовідносини. Якщо відповідний правовий інститут не містить таких норм, повернення виконаного здійснюється відповідно до норм інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Судом було встановлено, що позивач у встановленому ст. 907 ЦК України порядку з урахуванням ч. 3 ст. 651 ЦК України відмовився від договору №108 від 12.12.2006 та вимога про розірвання такого договору передана на розгляд суду.

Пунктом 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Враховуючи те, що відповідач отримав від позивача 4 274 383,75 грн. за умовами договору від 12.12.2006 № 108, який визнано розірваним, то кошти в сумі 4 274 383,75 грн. є майном, які утримуються відповідачем без достатніх правових підстав, а тому відповідач зобов’язаний повернути позивачу вказану суму.

Доводи наведені Товариством з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010 – відсутні.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010 – без змін.