60/36-10 Про зобов'язання повернути місце та стягнення неустойки і вартості демонтажу конструкції - 14.07.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скарги позивача (вх. № 1802 Х/1-7) та апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1803 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 31.05.10р. у справі № 60/36-10 (новий розгляд справи 06-5/57-54/73-09)

за позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків,

до публічного акціонерного товариства "Експобанк", м. Київ, в особі філії "Харківське регіональне управління" ПАТ "Комерційний банк "Експобанк", м. Харків,

про зобов'язання повернути місце та стягнення 15074,61 грн.,

Позивач, КП "Міський інформаційний центр", звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача, 15074,61 грн. заборгованості (497,66 грн. - пеня, 276,95 грн.. - витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції, 14830,00 грн. –штраф) та повернути позивачеві на підставі акту приймання-передачі місце, яке знаходиться у комунальній власності за адресою м. Харків, вул. Космічна, 22. В уточненнях до позовної заяви позивач збільшив позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу –просив стягнути з відповідача 16800,00 грн. штрафу, в іншій частині позовні вимоги залишив без змін.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.07.2008р. в позові було відмовлено повністю, справу направлено до господарського суду Харківської області за підсудністю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.06.2009 р. у справі № 06-5/57-54/73-09 (суддя Хачатрян В.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.09р. (колегія суддів у складі: Бондаренко В.Л., Камишева Л.М., Терещенко О.І.), позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2009р. у справі № 06-5/57-54/73-09 касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 10.06.09р.та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2009р. у справі №06-5/57-54/73-09 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справі присвоєно № 60/36-10.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.05.2010р. у справі № 60/36-10 (суддя Чистякова І.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Експобанк", м. Київ, в особі філії "Харківське регіональне управління" ПАТ "Комерційний банк "Експобанк", на користь комунального підприємства "Міський інформаційний центр" 497,66 грн. пені за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу за договором № 2400 від 16.04.2007р. за період з 16.04.2007р. по 19.06.2007р., 16800,00 грн. штрафу за прострочення повернення місця, наданого в користування, що утворилася на підставі договором № 2400 від 16.04.2007р., 257,98 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 17,00 грн. витрат, пов’язаних з отриманням довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб-підприємців щодо державної реєстрації відповідача.

Зобов'язано публічне акціонерне товариство "Експобанк", м. Київ, в особі філії "Харківське регіональне управління" ПАТ "Комерційний банк "Експобанк" повернути комунальному підприємству "Міський інформаційний центр" на підставі акту приймання-передачі місце, що знаходиться у комунальній власності, за адресою м. Харків, вул. Космічна, 22.

В решті позову в сумі 276,95грн. відмовлено.

Позивач частково не погодився з цим рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване ним рішення скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат за проведення демонтажу спеціальної конструкції в сумі 276,95 грн. та прийняти нове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача 1757461 грн. (497,66 грн. - пеня за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу за договором № 2400 від 16.04.2007р. за період з 16.04.2007р. по 19.06.2007р., 276,95 грн.. - витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції, 16800,00 грн. –штраф за прострочення повернення місця за договором № 2400 від 16.04.2007р.) та зобов’язати повернути позивачеві на підставі акту приймання-передачі місце, яке знаходиться у комунальній власності за адресою м. Харків, вул. Космічна, 22. Судові витрати просить покласти на відповідача. Вважає що при винесенні цього рішення місцевий господарський суд не з'ясував повністю обставини що мають значення для справи та порушив норми матеріального права.

Відповідач теж не погодився з вказаним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване ним рішення скасувати в частині стягнення з відповідача 497,66 грн. пені за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу, 16800,00 грн. штрафу за прострочення повернення місця, а також в частині зобов’язання відповідача повернути позивачеві місце на підставі акту приймання-передачі. Просить прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачеві в задоволенні повністю. Всі судові витрати просить покласти на позивача. Вважає оскаржуване ним рішення необґрунтованим, незаконним.

Представник позивача в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник відповідач в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, просив залишити її без задоволення

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

16 квітня 2007 року між сторонами був укладений договір про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій №2400.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1. позивач надає відповідачу в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.

Додатком №1 до договору сторони встановили, що місце надається відповідачу за під розташування щита стаціонарного (1,20x1,80x2) за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 22.

Пунктом 1.4. Договору встановлено, що місця передаються відповідачу згідно акту прийому - передачі строком з 16 квітня 2007 року по 30 червня 2007 року.

Згідно акту прийому - передачі місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій по договору від 16 квітня 2007 року позивач передав відповідачу місце.

На підставі Довідки відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 12.04.2007р. відповідачу було встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції щита стаціонарного (1,20x1,80x2) за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 22 на три місяця.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.06.2007р. за №589 "Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами"відповідачу було надано дозвіл на розміщення зовнішньої реклами за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 22.

Відповідно до п.3.4.2. Договору відповідач зобов'язується не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим договором до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

Судом встановлено, що відповідачем 12 квітня 2006 року було встановлено спеціальну конструкцію типу Щит стаціонарний 1,20x1,80x2 за адресою: вул. Космічна, 22, що підтверджується актом встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 12 жовтня 2006 року. Даний акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Пунктом 4 даного акту встановленого обов'язок відповідача сплатити позивачу пеню за весь період часу з моменту укладання договору до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Як вбачається із матеріалів справи позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 497,66 грн. за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу за спірним договором.

4.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за

правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно п.6.3. Договору у разі порушення зобов'язань, передбачених пунктом 3.4.2. пункту 3.4. Розділу 3 Договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі плати за користування місцями, встановленої п.4.1.цього договору, пропорційно часу розміщення спеціальних конструкцій з порушенням зобов'язань.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплатити пеню за розміщення спеціальної конструкції без дозволу за період з 16.04.2007р. до 19.06.2007р.

Згідно ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Посилання відповідача на те, що чинне законодавство України передбачає застосування штрафних санкцій як пені лише за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання, на думку колегії суддів, було судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки відповідно до ч. З ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.6.6. Договору у випадках, передбачених пунктами 6.2., 6.4., 6.5. Договору нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано не припиняється, отже колегія суддів вважає, що сторонами узгоджено можливість нарахування штрафних санкцій за межами шестимісячного строку, встановленого ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши нарахування позивачем пені у розмірі 497,66 грн., колегія суддів зазначає, що даний розрахунок є вірним, таким, що відповідає умовам чинного законодавства, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції у розмірі 276,95 грн.

Відповідно до п.5.1. Договору протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь - яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. Договору відповідач зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі актів прийому - передачі, які підписуються уповноваженими представникам сторін. При цьому демонтаж спеціальних конструкцій і приведення території місць у належним стан (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється відповідачем самостійно за власний рахунок.

Пунктом 2.1. Порядку демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій,

встановлених на місцях, які перебувають у комунальній власності, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради за №977 від 20.10.2004р. "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові"під демонтажем необхідно розуміти комплекс заходів, які передбачають відокремлення спеціальної конструкції від місця її розташування або її основи та транспортування на склад для подальшого зберігання.

Підпунктом а) пункту 2.3. вищенаведеного Порядку встановлено, що спеціальні конструкції підлягають демонтажу у випадку, передбаченого договором про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій.

Згідно п.5.2. Договору місця вважаються фактично повернутими позивачу з моменту підписання актів прийому-передачі.

Судом встановлено, що відповідачем не було підписано акт прийому-передачі, отже місця вважаються таким, що не були передані позивачу.

Згідно п.5.4. Договору у разі невиконання вимог позивача щодо звільнення відповідачем місць, позивач має право здійснити роботи з демонтажу спеціальних конструкцій, що розташовані на займаних відповідачем місцях, з наступною оплатою відповідачем цих робіт в розмірі фактичних витрат позивача, пов'язаних з вимушеним проведенням робіт з демонтажу і зберіганням демонтованих спеціальних конструкцій. Проведення робіт з демонтажу спеціальних конструкцій оформлюється шляхом підписання сторонами акту здачі - приймання виконаних робіт.

Наказом позивача за вих. №114 від 12.06.2007р. "Про проведення демонтажу спеціальних конструкцій"зобов'язано відділ демонтажу рекламних конструкцій у трьохмісячний термін з дня видання цього наказу вжити заходів щодо проведення демонтажу спеціальних конструкцій з дотриманням вимог порядку проведення демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій, затвердженого наказом директора підприємства позивача від 10.02.2003р. №10 згідно з переліком, до якого увійшов й спірний об'єкт.

У відповідності до статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, які належним чином доведені незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

Підставою для відшкодування збитків є протиправна поведінка заподіювача збитків, тобто порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином.

У відповідності до вимог ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків; причинний зв'язок між порушенням права та збитками, вина. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Відсутність хоча б однієї складової цивільного правопорушення робить неможливою відповідальність відповідача у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Вищий господарський суд у своїй постанові від 10 листопада 2009 року по справі №06-5/57-54/73-09 зазначив, що необхідність виконання договірного зобов'язання зі сплати спірної суми свідчить про відсутність підстав для юридичної кваліфікації цієї суми як збитків. З урахуванням того, що позивач кваліфікує понесені витрати як збитки, посилаючись зокрема на ст. 22 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що дані витрати не є збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України, отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2.7. Договору позивач зобов'язується письмово повідомити відповідача про проведення демонтажу його спеціальної конструкції у випадках, передбачених п.п. 3.1.1. п.3.1. розділу 3 Договору.

Згідно п.2.4. Порядку демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій, встановлених на місцях, які перебувають у комунальній власності демонтаж спеціальних конструкцій здійснюється позивачем після направлення розповсюджувачу зовнішньої реклами повідомлення з вимогою про звільнення місця, що зайняте без згоди власника або особи, уповноваженої на надання цих місць у користування.

Відповідно до п.2.5. даного Порядку позивач направляє зазначені повідомлення розповсюджувачам зовнішньої реклами у письмовій формі поштою або вручає уповноваженим представникам розповсюджувачів зовнішньої реклами особисто, реєструє у відповідному журналі та вносить до інформаційного банку даних.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Повідомлення № 4728 від 05.04.2007 року за вих. № 2587, на яке позивач посилається як на доказ належного повідомлення відповідача про демонтаж рекламної конструкції було направлено згідно повідомлення про вручення поштового відправлення за № 233868 06.04.2007 року та вручено відповідачу 10.04.2007 року, тобто до моменту укладення вищезазначеного договору. Демонтаж спеціальної конструкції - щит стаціонарний (1,20x1,80x2) розташований за адресою: м.Харків, вул.Космічна, 22 було проведено 27 липня 2007 року, що підтверджується Актом проведення демонтажу спеціальних конструкцій, отже після укладення вищезазначеного договору, отримання відповідачем дозволу на розміщення зовнішньої реклами та припинення договору своєї дії, тому колегія суддів не приймає дане повідомлення в якості належного доказу повідомлення відповідача про проведення демонтажу спеціальної конструкції.

Інших доказів на підтвердження повідомлення відповідача про демонтаж спеціальної конструкції позивачем не надано, а тому позивачем не дотримано встановленого порядку демонтажу спеціальної конструкції.

Позивачем було нараховано витрати на проведення демонтажу спеціальної конструкції в сумі 276,95 грн., що складаються з вартості демонтажу, вартості послуг позивача, вартості транспорту та послуг міліції.

Згідно п.1 договору №1 від 01 вересня 2003 року, укладеного між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Русановим Сергієм Семеновичем, виконавець зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника (позивача) з використанням своїх матеріалів або матеріалів позивача, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити роботи по демонтажу та зберіганню спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

В подальшому між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою Русановим Сергієм Семеновичем було укладено додаткову угоду до договору №1 від ЗО грудня 2005 року, яким продовжено дію договору до 31 грудня 2008 року.

Згідно п.4.2. Додаткової угоди №3 від ЗО грудня 2005 року прийом - здача виконаних робіт здійснюється уповноваженим представником позивача та виконавця шляхом укладення акту прийому-здачі виконаних робіт.

Відповідно до п.5.1. даної додаткової угоди вартість робіт встановлюється згідно кошторису, затвердженого позивачем згідно акту прийому - здачі виконаних робіт.

Актом проведення демонтажу спеціальних конструкцій від 27 липня 2007 року позивачем за відсутності відповідача було здійснено демонтаж щита стаціонарного 1,20x1,80x2 за адресою: м. Харків, вул. Космічна,22.

Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення витрат на демонтаж конструкції було надано зведений кошторис розрахунку вартості демонтажу, зведена вартість демонтажу рекламних щитів, зведений розрахунок вартості будівництва (демонтаж щита стаціонарного "Лайтбокс"), локальний кошторис 2-1-1 на демонтаж щита стаціонарного "Лайтбокс", однак, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, дані документи не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів понесених витрат, оскільки доказів того, що дані розрахунки були здійснені при демонтажі спеціальної конструкції відповідача позивачем не надано.

Крім того позивач в якості доказу понесених витрат надає акт виконаних робіт за липень 2007 року на загальну суму 33037,76 грн., який містить перелік демонтованих конструкцій, кількість кв.м., вартість та загальну вартість робіт, однак доказів того, що певна сума з даного акту була понесена позивачем за демонтаж конструкції відповідача за спірним договором позивачем не надано.

Також згідно п.1.1. Договору про забезпечення охорони суспільного порядку при проведенні демонтажу спеціальних конструкцій від 01 грудня 2006 року, укладеного між позивачем та Головним Міністерством внутрішніх справ України у Харківській області, виконавець зобов'язується забезпечити охорону суспільного порядку при проведенні демонтажу спеціальних конструкцій робітниками позивача на території міста Харкова, а позивач зобов'язується своєчасно сплачувати надані послуги в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Згідно акту виконаних робіт по договору б/н від 01.12.2006р. липень - серпень 2007 року від 31 серпня 2007 року Головне Міністерство внутрішніх справ України у Харківській області виконало послуг по забезпеченню охорони суспільного порядку при проведенні демонтажу спеціальних конструкцій в сумі 3093,80 грн. В даному акті взагалі відсутні будь - які посилання на те, при демонтажі яких саме спеціальних конструкцій був присутній виконавець, а тому посилання позивача на те, що за послуги міліції було понесено витрат на суму 9,62 грн. є безпідставними та не підтверджуються документально доказами.

Крім того, позивачем не надано доказів сплати витрат в сумі 276,95 грн. за демонтаж спеціальних конструкцій.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем було направлено відповідачу рахунок - фактуру №СФД-000089 від 14.04.2008р. про сплату витрат за демонтаж спеціальних конструкцій в сумі 276,95 грн.

Згідно п.4.7. Договору оплата робіт з демонтажу спеціальних конструкцій у випадках, передбачених підпунктом 3.1.1. та пунктом 5.4. Договору здійснюється протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідачем рахунку позивача.

Позивачем не надано доказів направлення даного рахунку відповідачу, отже в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язання по оплаті . рахунку у відповідача не настав.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення витрат на проведення демонтажу спеціальної конструкції в сумі 276,95 грн. не підлягають задоволенню.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення повернення місця в сумі 16800,00 грн.

Згідно п.6.2. Договору у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 50 гривень за кожний день затримки повернення кожного місця.

Позивачем нараховано штраф за період з липня 2007 року по червень 2008 року, дане нарахування судом перевірено та встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Посилання відповідача на наявність дозволу №11880, яким відповідачу надано дозвіл на розповсюдження зовнішньої реклами, що діяв до 15.08.2007р. колегія суддів не приймає до уваги, оскільки штраф нараховується за умови невиконання відповідачем зобов'язань по поверненню місць згідно розділу 5 Договору, яким встановлено обов'язок відповідача повернути місце шляхом підписання акту прийому-передачі, а тому наявність дозволу та закінчення дії договору не звільняють відповідача від зобов'язань по поверненню місць та оплаті штрафу.

Крім того, відповідач посилається на те, що місця вважаються повернутими позивачу без підписання акту прийому - передачі та обов'язок складати акт прийому-передачі покладається на позивача, а тому підстави для нарахування штрафу у позивача відсутні.

Дані обставини колегією суддів не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Примірний договір про надання в користування місць, які перебувають комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, що є додатком №4 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №977 від 20.10.2004 "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові"налічує п.5.1. Договору, який також мається в спірному договорі, яким встановлено обов'язок відповідача звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу шляхом підписання актів прийому-передачі.

З даного пункту вбачається, що саме відповідач як Користувач місця зобов'язаний виготовити та підписати з позивачем відповідні акти прийому передачі, що є загальним правилом повернення речей з користування та відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а саме розумності.

Згідно з п.п. 8.1.7 договору, цей договір припиняє свою дію по закінченню строку дії цього договору, отже відповідно до п. 2.1. цього договору він припинив свою дію 01 липня 2007 року.

Вищим господарським судом України у своїй постанові від 10 листопада 200 року по справі №06-5/57-54/73-09 надано вказівку в порядку ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу Україні дослідити положення Договору щодо відповідальності Товариства за несвоєчасні виконання зобов'язань з повернення місця (пункти 3.4.10, 5.1, 6.2 тощо), звернуті увагу на ст.ст. 232, 233 ГК України.

Згідно п. З ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу Україні господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у винятковий випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України надає суду право зменшити розмір неустойки, яка підлягає стягненню з боржника, якщо він (розмір неустойки) значно перевищує розмір збитків, яких зазнав кредитор внаслідок порушення зобов’язання боржником та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов’язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Частина 1 ст. 233 Господарського кодексу України приписує враховувати при цьому ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушенням зобов'язання кредитору не завдано збитків взагалі, суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій з урахуванням інтересів боржника.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факті, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач не вчиняє дій, направлених на повернення спірних місць позивачу, хоча з 2007 року мав можливість та достатньо часу для повернення даних місць. Крім того, слід зазначити, що неповернення місці відповідачем позивачу призводить до понесення позивачем як комунального підприємства збитків, а саме унеможливлює подальше передання місць іншим майбутнім користувачам даного місця. Тому колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру штрафу та пені відсутні.

Перевіривши нарахування позивачем штрафу у розмірі 16800,00 грн., колегія суддів вважає, що даний розрахунок є вірним, таким, що відповідає умовам чинного законодавства, зокрема ст. 232 Господарського кодексу України, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Також позивач просить суд зобов’язати відповідача повернути позивачеві на підставі акту прийому - передачі місце, що знаходиться у комунальній власності за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 22.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України права та закони інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом, зокрема присудження де виконання обов’язку в натурі.

А у відповідності з ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення та примусове виконання обов'язку в натурі.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.4.7. Договору відповідач зобов’язався звільнити і повернути позивачу місця у належному стані та у порядку визначеному розділом 5 договору.

Пунктом 5.1. Договору встановлено обов’язок відповідача звільнити місця і передати їх позивачу на підставі актів прийому-передачі, підписаних представниками сторін.

Судом встановлено, що відповідачем не було повернуто позивачу місця після припинення дії спірного договору, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував відсутність зобов'язання по поверненню місць за актом прийому - передачі, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання повернути місце правомірні та обґрунтовані, тому підлягають задоволенню.

Позивачем також була заявлена до стягнення з відповідача сума витрат у розмірі 17,00 грн., що пов'язана з отриманням довідки про включення відповідача до ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи, господарським судом першої інстанції судом було зобов'язано позивача надати довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державної реєстрації відповідача.

Позивачем було виконано вищенаведені вимоги суду, та за отримання вказаної довідки сплачено 17,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1304 від 29 травня 2008 року на суму 17,00 грн. з призначенням платежу: "Оплата за отримання довідки про включення ТОВ КБ "Експобанк"до ЄДРПОУ".

При таких обставинах, в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з отриманням довідки про державну реєстрацію відповідача є судовими витратами, тому підлягають розподілу відповідно до ст. 49 цього Кодексу.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.