ПОСТАНОВА

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 11-386сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Гімарі Н. В.,

скаржника - ОСОБА_3,

представника Вищої ради правосуддя - РусаковаІ.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 07 грудня 2017 року,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 грудня 2017 року про притягнення судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності".

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 квітня 2018 року відкрила провадження в цій справі в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України, а ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2018 року призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 14 червня 2018 року.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 07 грудня 2017 року "Про притягнення судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності", є протиправним, висновки ВРП щодо необхідності зазначення в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на обшук мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін стосовно суті спору, є помилковими, а наведені дисциплінарним органом підстави не відносяться до дисциплінарного проступку, передбаченого підп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ), так як не передбачені цією нормою.

Також, на думку скаржника, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень та здійснив оцінку постановленої ним ухвали від 25 травня 2017 року.

ВРП у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні скарги, оскільки рішення від 15 березня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Таке рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Відповідач дотримав усі вимоги законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 22 вересня 2005 року призначив ОСОБА_3 на посаду судді Сніжнянського міського суду Донецької області, а Верховна Рада України Постановою від 09 вересня 2010 року обрала його суддею цього ж суду безстроково. Указом Президента України від 14 лютого 2015 року ОСОБА_3 переведено на посаду судді Галицького районного суду м. Львова.

25 травня 2017 року до Галицького районного суду м. Львова надійшло клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ХолодницькогоН.І. про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52016000000000477 від 09 грудня 2016 року.

Клопотання мотивовано тим, що суддя Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015-2016 роки зазначив неправдиві відомості про нерухоме та рухоме майно, яке перебуває в його користуванні та у власності його колишньої дружини ОСОБА_7 Вказані дії судді ОСОБА_6., на думку прокурора, можуть містити ознаки вчинення злочину, передбаченого ст. - 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ) декларування недостовірної інформації та ч. 2 ст. - 368-2 КК України незаконне збагачення, у частині незазначення в деклараціях за 2015-2016 роки відомостей про активи ОСОБА_7 та користування суддею ОСОБА_6. житловим будинком, земельною ділянкою і транспортним засобом у 2016 році.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2017 року справі присвоєно унікальний № 461/3636/17 та призначено головуючим у цій справі слідчого суддю ОСОБА_3.

Того самого дня, відповідно до вимог ч. 4 ст. 235 КПК України слідчий суддя ОСОБА_3 постановив ухвалу від 25 травня 2017 року, якою задовольнив частково зазначене клопотання та надав дозвіл старшому детективу Національного бюро - заступнику керівника Першого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ГоворуЮ.О., старшому детективу Національного бюро Першого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів КардашевськомуЮ.Р., старшому детективу Національного бюро Першого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів МартинівуЮ.Я., старшому детективу Національного бюро Першого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів СоломкуО.І., старшому детективу Національного бюро Першого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів МандзіюО.М., старшому детективу Національного бюро - заступнику керівника Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ПавлущикуВ.В., старшому детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОлійникуФ.В., старшому детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ШмітькуВ.В., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Бондаренку-БарбулюА.С., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ВасилюкуС.М., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ДудіН.О., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ЖуковійВ.І., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів КуштеруІ.М., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ПанайотовуЄ.О., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ПрокопенкуБ.О., детективу Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів СавюкуМ.І. на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 в Окружному адміністративному суді м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1, який перебуває у фактичному володінні Окружного адміністративного суду м. Києва, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв'язку, комп'ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які містять відомості про вчинений злочин. Строк дії ухвали встановлено до 25 червня 2017 року. Ця ухвала є чинною.

06 червня 2017 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга в.о. голови Окружного адміністративного суду м. Києва КелебердиВ.І. від 01 червня 2017 року на дії судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3., якій нібито вчинив істотне порушення норм процесуального права та прав особи у кримінальному провадженні під час розгляду клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ХолодницькогоН.І. про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52016000000000477 від 09 грудня 2016 року (справа № 461/3636/17).

На підставі ст. 46 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ) Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 05 жовтня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3.

За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 07 грудня 2017 року притягнула суддю ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що суддя ОСОБА_3 під час постановлення ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 допустив істотні порушення норм процесуального права, які свідчать про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII, а саме незазначення в судовому рішенні мотивів його ухвалення (підпункт "б"). Також, за позицією Першої Дисциплінарної палати ВРП, ОСОБА_3 не перевірив, чи наділений він повноваженнями на розгляд переданого йому клопотання, чим порушив правила підсудності справи, і не визначив в ухвалі від 25 травня 2017 року перелік майна, для відшукання якого надається дозвіл на обшук.

15 березня 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_3 на зазначене рішення і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 07 грудня 2017 року.

ВРП дійшла висновку, що Першою Дисциплінарною палатою вірно встановлено, що ухвала про надання дозволу на обшук, яка постановлена суддею ОСОБА_3., не відповідає вимогам процесуального закону.

Разом з цим ВРП погодилась із доводами скаржника про відсутність в його діях порушень вимог КПК України (4651-17) щодо визначення підсудності розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, однак вказала, що в цій ухвалі ОСОБА_3 мав зазначити про наявність підстав для розгляду такого клопотання саме Галицьким районним судом м. Львова. Оскільки цього зроблено не було, ВРП вважає судове рішення в цій частині невмотивованим, що на її думку підтверджує вчинення суддею дисциплінарного проступку, передбаченого підп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII.

Не погоджуючись із таким рішенням ВРП від 15 березня 2018 року, ОСОБА_3 звернувся до Великої Палати Верховного Суду з скаргою, яка є предметом цього судового розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав та наведених у судовому засіданні аргументів.

Представник ВРП - РусаковаІ.Г. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, що викладені у відзиві та були наведені під час слухання справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII (1798-19) , глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування (ч. 1 цієї статті), зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скаржником не оспорюється відсутність підстав для скасування рішення ВРП від 15 березня 2018 року, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII. Такі підстави не встановлені й Судом. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено повноваженим складом ВРП, підписано всіма її членами, які були присутні на засіданні, а ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про засідання, розгляд дисциплінарної справи відбувся за його присутності.

На виконання п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII ВРП та її Перша Дисциплінарна палата в оскаржуваному рішенні зазначили, що суддя ОСОБА_3 допустив істотні порушення норм процесуального права, які свідчать про вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого підп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII, а саме не вказав у судовому рішенні мотивів його ухвалення.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов'язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції". У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України").

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. ВеликаПалата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII (1798-19) , рішення ВРП від 15 березня 2018 року про залишення без змін рішення її Першої Дисциплінарної палати від 07 грудня 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 15 березня 2018 року, які наведені в скарзі ОСОБА_3, а також у його виступі в судовому засіданні, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_3, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_3 посилається на ті обставини, що висновок ВРП та її дисциплінарного органу стосовно незазначення в судовому рішенні мотивів його ухвалення є помилковим, оскільки при постановленні ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6, ним не було допущено порушення норм процесуального права. На думку скаржника, це судове рішення прийнято з посиланням на діюче законодавство, на підставі об'єктивно встановлених обставин, що підтверджені доказами та іншими матеріалами, якими обґрунтовані клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ХолодницькогоН.І. про проведення обшуків. Суддя також зазначив, що ним оцінені докази на всебічному, повному й неупередженому дослідженні обставин кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими доводами скаржника та вважає їх прийнятними з огляду на таке.

У п. 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" установлено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що їх почули. Крім того, умотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають виконувати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення всіх фактичних даних зі спору.

Згідно з ч. 1 ст. 234 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) метою проведення обшуку є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

1) строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;

2) прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

3) положення закону, на підставі якого постановляється ухвала;

4) житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;

5) особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

За правовою позицією ВРП та її дисциплінарного органу ухвала слідчого судді ОСОБА_3. про надання дозволу на проведення обшуку повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених ст. 370 КПК України, яка знаходиться в розділі ІV "Судове провадження у першій інстанції". При цьому, відповідачем не враховано, що обшук і порядок його проведення регламентується ст. 234-236, які визначені в розділі ІІІ "Досудове розслідування" КПК (4651-17) України. Надання дозволу на обшук здійснюється під час досудового розслідування, яке є відмінним від стадії судового розгляду кримінального провадження.

Системний аналіз наведених норм КПК (4651-17) України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про надання дозволу на обшук положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення суду першої інстанції в кримінальному провадженні, можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів дисциплінарної справи, в ухвалі від 25 травня 2018 року слідчий суддя ОСОБА_3 зазначив про дослідження ним обставин кримінального провадження щодо наявності у діях ОСОБА_6 ознак вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. - 366-1 КК України (декларування недостовірної інформації) та ч. 2 ст. - 368-2 КК України (незаконне збагачення). У цій ухвалі визначені доводи заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ХолодницькогоН.І. про мету та необхідність надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 52016000000000477 від 09 грудня 2016 року. Ця ухвала містить відомості про: володіння особи, де планується проведення обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння; та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться, а в резолютивній частині згаданого судового рішення зазначена мета проведення обшуку.

При цьому нормами КПК України (4651-17) не передбачено обов'язку слідчого судді перелічувати всі обставини кримінального провадження і викладати в ухвалі про надання дозволу на обшук усі відомі і встановлені відомості.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вмотивованість ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, зокрема в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується і з посиланнями ВРП та її Першої Дисциплінарної палати про необхідність обґрунтування слідчим суддею максимального строку дії ухвали про обшук.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, в ухвалі від 25 травня 2017 року про надання дозволу на обшук робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 слідчий суддя ОСОБА_3 вказав строк її дії - до 25 червня 2017 року, тобто виконав вимоги ч. 2 ст. 235 КПК України.

Суд звертає увагу, що визначений суддею строк дії спірної ухвали не перевищує граничної норми, визначеної КПК України (4651-17) , а тому не може бути процесуальним порушенням, а тому не може свідчити про неналежне виконання суддею покладених на нього повноважень щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується й з висновком ВРП та її дисциплінарного органу про нібито недотримання суддею ОСОБА_3. п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України, за переконанням яких в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку необхідно вказувати чіткий перелік речей, документів або інших відомостей, які б давали змогу ідентифікувати предмет майбутнього обшуку, та які саме речі, предмети, документи, знаряддя чи інше майно мають намір відшукати слідчі.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, серед іншого, повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

На виконання такої норми суддя ОСОБА_3 зазначив, що дозвіл на проведення обшуку надається з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме задля відшукання та вилучення щоденників, документів, чорнових записів, фотографій, відеозаписів, мобільних терміналів систем зв'язку, комп'ютерної техніки, електронних носіїв інформації, які містять відомості про вчинений злочин. Тобто в цій ухвалі наявні відомості про речі або документи, для виявлення яких проводиться обшук.

У п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі "Ратушна проти України" зазначено, що наведення більш детальної інформації в постанові про проведення обшуку щодо оперативно-розшукових заходів та їх результатів могло правильно вважатися невиправданим з огляду на дуже ранню стадію розслідування та, зокрема, той факт, що деякі суттєві докази ще мали бути виявлені.

Суд наголошує й на тому, що положеннями підп. "б" п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII передбачено підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за незазначення в судовому рішенні мотивів. При цьому в ухвалі слідчого судді ОСОБА_3. від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку зазначені мотиви, мета його проведення, визначені за родовими ознаками предмети, що підлягають відшуканню, та місце проведення обшуку. Оцінка допустимості та належності такого мотивування до компетенції ВРП та її дисциплінарних органів не входить.

Отже, при постановленні ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6 слідчим суддею ОСОБА_3 було дотримано вимоги ст. 235 КПК України, а тому ці обставини не можуть бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Так, при обранні виду дисциплінарної відповідальності ВРП та її Перша Дисциплінарна палата не врахували, що клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження (ч. 4 ст. 234 КПК України). Також не були враховані статистичні показники роботи скаржника, зокрема той факт, що 25 травня 2017 року у провадження судді ОСОБА_3., крім призначених до розгляду справ, надійшло 15 клопотань в порядку досудового розслідування, які підлягали розгляду в цей же день, і були ним розглянуті.

ВРП та її Перша Дисциплінарна палата при визначенні виду дисциплінарного стягнення не в повному обсязі врахували й дані про особу ОСОБА_3, а саме характеристику на нього, де зазначено, що стаж роботи на посаді судді станом на 16 листопада 2017 року становив 12 років 01 місяць 09 днів. За час роботи в Галицькому районному судді м. Львова ОСОБА_3 справи розглядає оперативно, дотримується строків та якісного розгляду. До дисциплінарної відповідальності не притягався.

Стосовно доводів судді ОСОБА_3. про неможливість притягнення його до відповідальності за фактичну реалізацію ним дискреційних повноважень судді та оцінку судового рішення Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на таке.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не вповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов'язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності.

Розглянувши доводи сторін та аргументи щодо їх обґрунтування, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП та її Перша Дисциплінарна палата не втручалися в суть постановленої суддею ухвали від 25 травня 2017 року про надання дозволу на обшук робочого кабінету голови Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_6, а лише констатували наявність порушень скаржником норм процесуального права, що було розцінено відповідачем як дисциплінарний проступок.

Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками, на які посилається ВРП, оскільки підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, що є підставою для скасування такого рішення згідно з п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII.

Відповідно до ч. 8 ст. 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП (). У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вищої ради правосуддя від 15 березня 2018 року № 795/0/15-18 "Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07 грудня 2017 року про притягнення судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_3. до дисциплінарної відповідальності" скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Л.М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н.П. Лященко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська