За позовом - Управління Північно-Кримського каналу, м. Таврійськ.

До відповідача - Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі», м. Керч.

Про визнання договору укладеним в редакції позивача.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача - ОСОБА_2 - зас. нач., довіреність № 01/230 від 27.02.2012р.; ОСОБА_3 - ю/к., довіреність № 01/230 від 27.02.2012р.

Від відповідача - ОСОБА_4 - ю/к., довіреність № 34/13-13-18 від 07.02.2012р.; ОСОБА_5 - ю/к., довіреність № 35/13-13-18 від 07.02.2012р.

Суть спору: Управління Північно-Кримського каналу звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» про визнання договору № 2 «Про надання послуг з подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу» укладеним в редакції позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони не дійшли згоди щодо умов договору № 2 «Про надання послуг з подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу».

03 лютого 2012р. ухвалою господарського суду Херсонської області зазначену позовну заяву надіслано за територіальною підсудністю до господарського суду Автономної Республіки Крим.

16 лютого 2012р. ухвалою господарського суду АР Крим позовну заяву прийнято до розгляду та призначено дату судового засідання.

28 лютого 2012р. відповідач надав заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що відповідно до ч. 7 ст. 181 Господарського кодексу України, договір вважається укладеним з урахуванням протоколу розбіжностей, оскільки позивач не звернувся своєчасно до суду з метою врегулювання розбіжностей, які залишились неврегульованими. Відповідач також посилається на те, що позивач не надає йому послуги, оскільки він самостійно здійснює забір води.

У справі оголошувались перерви відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд -

28 грудня 2011 року Управлінням Північно-Кримського каналу направлено на адресу КРП «ВПВКГ м. Керчі» проект договору № 2 про надання послуг з подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу (а. с. 9-10).

04 січня 2012 року на адресу позивача надійшов підписаний договір № 2 з протоколом розбіжностей, в якому містились зауваження відповідача щодо усіх істотних умов договору.

05 січня 2012р. позивач направив відповідачу лист № 01/05 (а. с. 15), в якому повідомив про незгоду з протоколом розбіжностей до договору, у зв'язку з тим, що запропонована КРП «ВПВКГ м. Керчі» редакція договору суперечить вимогам п. 11. Постанови Кабінету Міністрів України № 1101 від 26.10.2011р. (1101-2011-п) , в якому вказано, що Управління Північно-Кримського каналу надає платні послуги, пов'язані з подачею води юридичним і фізичним особам. Також, позивач зазначив, що з 16.01.2012р. припинить надання послуги з подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу до точки водовиділу відповідача, у зв'язку з тим, що бездоговірні відносини між суб'єктами господарювання чинним законодавством заборонені.

06 січня 2012р. відповідач надав відповідь (03/13-13-18, а. с. 40) на лист позивача від 05.01.2012р., відповідно до якої останній 30.12.2011р. направив на адресу Управління Північно-Кримського каналу договір № 2, підписаний з протоколом розбіжностей.

16 січня 2012р. Управління Північно-Кримського каналу направило відповідачу протокол погодження розбіжностей до договору, про що свідчить лист № 04/51 (а. с. 26).

24 січня 2012 року відповідач направив позивачу лист № 180/13-13-18 (а. с. 14), відповідно до якого КРП «ВПВКГ м. Керчі» повернуло протокол узгодження розбіжностей до договору № 2 від 28.12.2011р. у зв'язку з неузгодженням певних пунктів договору, та запропонувало врегулювати дане питання у судовому порядку.

03 лютого 2012р. позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду Херсонської області.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли між сторонами через переддоговірний спір щодо розбіжностей при укладенні договору про надання послуг з подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу, у зв'язку з чим до останніх застосовуються положення гл. 20 Господарського кодексу України (436-15) щодо загального порядку укладення договорів, положення глав 52, 53 Цивільного кодексу України (435-15) та положення Водного кодексу України (213/95-ВР) .

На виконання зазначених норм, позивач зробив пропозицію відповідачу укласти договір про надання послуг з подачі води.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Як зазначалось, 06.01.2012р. КРП «ВПВКГ м. Керчі» направило на адресу позивача лист наступного змісту: «Підприємством, з метою врегулювання відносин, 30.12.2011р. направлено на адресу УПКК підписаний Договір № 2 від 28.12.2011р., з протоколом розбіжностей. На думку відповідача, УПКК звернулось до суду з порушенням терміну звернення визначеного нормами діючого законодавства: а саме 31.01.2012р.

Враховуючи наявне в матеріалах справи листування сторін, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що оскільки Управлінням Північно-Кримського каналу був пропущений 20-денний строк на звернення до суду у разі незгоди з протоколом розбіжностей, спірній договір набув чинності у редакції, запропонованій КРП «ВПВКГ м. Керчі».

Таким чином, суд вважає, що сторонами дотримано порядок, передбачений статтею 181 Господарського кодексу України.

Договір № 2 у редакції позивача має назву «Про надання послуг з подачі води, на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу», однак, згідно п. 2.1 (розділ 2. Відомості про послугу) «точкою водозабору Замовника є його насосна станція № 4», тобто підприємство здійснює самостійний забір води з Станційного водосховища, балансоутримувачем якого є УПКК.

Відповідно до дозволу на спец. водокористування, а саме п. 6.а. КРП «ВПВКГ м. Керчі» здійснює забір свіжої води з Станційного водосховища, у пункті 6.б. (об'єми отриманої води від інших підприємств) підприємства, які забезпечують підприємство водою не зазначені.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.

Відповідно до ст. 42 зазначеного кодексу, первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Як пояснив відповідач, підприємство здійснює забір води власними водозабірними спорудами, отже виступає первинним водокористувачем.

Відповідно, назва договору № 2 у редакції позивача не відображає характеру фактичних правовідносин, що виникли між сторонами.

Позивач визначив предмет договору (пункт 1.1) наступним чином: «надання послуг з подачі води на комунальні потреби», проте, відповідно до п. 2.1 «точкою водозабору Замовника є його насосна станція № 4», тобто підприємство здійснює самостійний забір води з Станційного водосховища, балансоутримувачем якого є УПКК.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розбіжності при укладенні даного договору виникли через незгоду КРП «ВПВКГ м. Керчі» укладати його на платній основі, виходячи з того, що послуги з подачі води позивачем не надається, оскільки підприємством здійснюється самостійний забір води з Станційного водосховища.

Зазначене водосховище знаходиться на балансі Управління Північно-Кримського каналу, основними завданнями якого, як вбачається з його Положення є розроблення та здійснення комплексних заходів з утримання каналу та всіх гідротехнічних споруд на ньому в належному технічному стані, підтримання експлуатаційної надійності каналу, міжгалузевого перерозподілу водних ресурсів з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки Херсонської області та АР Крим у питній, технічній воді та на зрошення.

Відповідно до п. 1.1 Положення, Управління є бюджетною неприбутковою організацією та належить до сфери управління Державного комітету України по водному господарству.

Незважаючи на те, що Управління Північно-Кримського каналу є бюджетною неприбутковою організацією, позивач, посилаючись на пункт 11 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1101 (1101-2011-п) «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються бюджетними установами, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів», наполягає на укладенні договору про подачу води відповідачу на платній основі.

Пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1101 (1101-2011-п) до переліку платних послуг, які надаються бюджетними установами, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів віднесено послуги, пов'язані з подачею води юридичним та фізичним особам з меліоративних систем і водних джерел для поливу зрошуваних або зволоження осушених земель, промислових і комунальних потреб, а також поливу городів, садів і богарних земель та наповнення наливних водойм.

Таким чином, можливість отримання плати передбачена за послуги, пов'язані з подачею води і лише за умови надання останніх.

На думку позивача, оскільки відповідач здійснює забір води для передачі її на комунальні потреби, то такі послуги підпадають під пункт 11 Переліку, у зв'язку з чим наполягає на укладенні договору про подачу води на платній основі.

Однак, як було зазначено, відповідач здійснює забір води з водосховища Північно-Кримського каналу своїми водозабірними спорудами: насосною станцією № 4.

Предметом діяльності КРП «ВПВКГ м. Керчі», як вбачається з пункту 2.2 статуту (а. с. 43-52), є, зокрема, забезпечення водою населення, підприємств, установ, організацій; відвід і очищення стічної води; здійснення капітального ремонту мереж і споруд, а основними напрямками діяльності, зокрема: централізоване водопостачання і водовідведення; пошук та відобуток підземних вод; експлуатація систем водопостачання та водовідведення (пункт 2.3 статуту).

Відповідно до статті 46 Водного кодексу України водокористування може бути загальним та спеціальним.

Спеціальне водокористування (стаття 48 ВК України) - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення.

Статтею 29 Водного кодексу України встановлено перелік організаційно-економічних заходів щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, зокрема, видачу дозволів на спеціальне водокористування та встановлення ставок зборів за спеціальне водокористування.

В матеріалах справи міститься дозвіл на спеціальне водокористування, виданий КРП «ВПВКГ м. Керчі» від 28.05.2010р., який продовжено до 01.06.2012р. (а. с. 85-87), при цьому, характер водокористування визначений як забір води з «Станційного водосховища».

Підприємство, згідно законодавства здійснює оплату збору за спеціальне водокористування.

Відповідно до ст. 30 Водного кодексу України, збори за спеціальне водокористування справляються з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включають збір за спеціальне використання води та екологічний податок за скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, які встановлюються Податковим кодексом України.

Вищевказаною правовою нормою врегульовано, що збори за спеціальне водокористування справляються, зокрема, з метою відтворення водних ресурсів.

Відповідно, розділ 3 договору у редакції позивача не відображає характеру правовідносин, що виникли між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що проект договору № 2, запропонованій позивачем, не відображає характеру правовідносин, що виникли між сторонами, містить неузгодження та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (частина 1 стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Враховуючи викладені обставини, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заповнюючи Станційне водосховище до точки водозабору 4-ої насосної станції відповідача, позивач тим самим, виконує покладені на нього завдання, передбачені Положенням, а не надає відповідачу послуги з подачі води, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 17.04.2012р.

рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України - 23.04.2012р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В задоволенні позову - відмовити.