5015/1135/12 Про стягнення заборгованості з оплати товару - 10.07.2012 Прийняття

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Макрос" (м.Київ) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат" (м.Львів) про стягнення 61539,19., з яких: 51 400,00 грн. -основний борг, 5 017,75 грн. -пеня, 666,35 - інфляційні втрати, 4 455,08 - плата за користування чужими грошима, а також суми збитків, що будуть спричинені в процесі розгляду справи.

У зв'язку з обранням судді Довгої О.І. суддею Львівського апеляційного адміністративного суду, автоматизованою системою документообігу суду у відповідності до ст. 2-1 ГПК України для рогляду вказаної справи 11.06.2012 р. визначено суддю Король М.Р.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем обов'язку по оплаті товару згідно договору № Л0311П від 23.05.2011 р.

Ухвалою суду від 22.03.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2012 р.

На вимогу відповідача здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 24.04.2012 р. проведено заміну відповідача у справі з ВАТ "Львівський холодокомбінат" на ПАТ "Львівський холодокомбінат" в зв'язку із зміною найменування.

Позивачем подано заяву про уточнення розміру позовних вимог (вх. №8869/12 від 24.04.2012 р.), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 41400,00 грн. основного боргу, 666,35 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 4455,08 грн. плати за користування грошовими коштами, 5017,75 грн. договірної пені, 925,82 грн. збитків. Вказана заява прийната господарським судом до розгляду.

29.05.2012 р. від позивача поступила повторна заява про уточнення розміру позовних вимог (вх. №11818/12), згідно якої стягнути з відповідача 52 465,00 грн., з яких: 41400,00 грн. основного боргу, 666,35 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 4455,08 грн. плати за користування грошовими коштами, 5017,75 грн. договірної пені, 2 757,58 грн. збитків. Вказана заява прийната господарським судом до розгляду.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримує з підстав, наведених в позовній заяві, заявах про уточнення розміру позовних вимог та письмових поясненнях (вх. №25/06-12-юр від 25.06.2012 р.), просить позов задоволити повністю.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №8838/12 від 24.04.2012 р.). Відповідач стверджує, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11400,00 грн. заборгованості вже були предметом розгляду господарського суду Львівської області у справі №5015/1947/11, в процесі розгляду якої сторони уклали мирову угоду, яка була затверджена господарським судом, а провадження у справі припинено. Щодо іншої частини позовних вимог, відповідач зсилається на усні домовленості сторін про відтермінування поставок.

22.06.12р. представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання (вх.№13817/12) про виклик посадових осіб для дачі пояснень, зокрема начальника відділу заготівлі сировини ПАТ "Львівський холодокомбінат"- Музички А.О. та директора ТОВ "Макрос" Гребеніка С.П. для отримання пояснень по суті спірних правовідносин. Суд частково задоволив клопотання відповідача, а саме в частині виклику в судове засідання директора ТОВ "Макрос" Гребеніка С.П. для дачі поснень по суті спірних правовідносин. В частині виклику в судове засідання начальника відділу заготівлі сировини ПАТ "Львівський холодокомбінат"- Музички А.О. клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що відповідачем не обгрунтовано неможливості самостійно забезпечити явку працівника ПАТ "Львівський холодокомбінат" для дачі поснень по предмету спору для доведення підставності своїх заперечень позовних вимог.

Директор ТОВ "Макрос" Гребенік С.П. в судове засідання не з'явився.

В судовому засіданні 10.07.2012 р. було оголошено перерву до 16 год. 00 хв. того ж дня.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

23.05.2011 р. між ТзОВ "Макрос" та ВАТ "Львівський холодокомбінат" укладено договір № Л0311П, згідно умов якого продавець (позивач) зобов'язується виготовляти для покупця (відповідача) та поставляти, а покупець -приймати і вчасно оплачувати товар, вид, кількість, вартість, а також умови постачання яких визначаються відповідно до порядку, передбаченого положеннями даного договору.

Згідно п. 2.3 договору, сторони домовились про особливості виготовлення та поставки певної кількості товару (особлива поставка). За умовами особливої поставки: покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (стабілізатор "МАКГЕЛЬ М23") в кількості 2100 кг. Можливо дострокове виконання умов особливої поставки.В рамках особливої поставки ціна товару складає 50 грн. за 1 кг. Ціна товару до моменту відвантаження кожної партії може бути збільшена продавцем, але тільки в межах коєфіцієнтів індексів інфляції. В рамках особливої поставки продавець виготовляє та поставляє товар окремими партіями. Кількість товару в кожній окремій партії -не менше 300 кілограм. Загалом заплановано сім поставок. В рамках особливої поставки продавець виготовляє товар в кількості місячної норми відвантаження до 25 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2011 р. Безпосередньо відвантаження (передача перевізнику) місячної кількості товару здійснюється після 25 числа кожного місяця, за письмовою заявкою покупця, на загальних умовах цього договору. У разі здійснення заявки на відвантаження в указаному порядку - оплата вартості відвантаженої партії товару здійснюється на загальних умовах договору. У разі не надсилання покупцем заявки на відвантаження до кінця кожного місяця, у покупця виникає грошове зобов'язання по сплаті вартості 300 кг товару в перший робочий день наступного місяця. В такому випадку загальні умови договору по оплаті товару на таку поставку не розповсюджуються. При цьому, виконання в подальшому зобов'язання по прийняттю (або по замовленню відвантаження) виготовленого товару не впливає на наявність грошового зобов'язання, та не звільняє покупця від сплати такого зобов'язання.

Договором передбачено певні особливості поставок, а саме:передбачено фіксована щомісячна кількість товару, яку позивач виготовляє, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити фіксовану вартість в передбачений договором строк. Загалом було пердбачено сім фіксованих поставок товару вартістю по 15 000 00 грн. кожна. Відповідач прийняв та оплатив п'ять з них, згідно накладних та довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи. (10 000, 00 грн. оплачено в процесі розгляду спору -29.03.2012 р.).

В провадженні господарського суду Львівської області знаходилась справа №5015/1947/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макрос" до Відкритого акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат" про стягнення 36 403,06 грн. В процесі розгляду спору сторони уклали мирову угоду наступного змісту: Сторони уклади новий Договір, що регулює їх відносини в подальшому (копія Договору № Л0311П від 23 травня 2011 р. додається). Вказаним Договором врегульовано питання сум, що вимагалися до сплати у заявленому позові. Сторона 2 (ВАТ "Львівський холодокомбінат") сплатила суму основного боргу, зобов'язується сплатити суму реально понесених Стороною 1 (ТзОВ "Макрос") судових витрат (736,00 грн. + 1636,64 грн.), протягом двох банківських днів. У разі неналежного виконання умов цієї мирової Угоди та умов Договору № Л0311П від 23 травня 2011 р., в частині дотримання зобов'язань щодо "Особливої поставки", Позивачу відмовляється від стягнення суми 14 229,72 грн., що були заявлені до стягнення в судове засідання 23.05.2011 р.

Вказана мирова угода була затверджена господарськи судом, провадження у справі припинено.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у

встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання в частині оплати двох партій товару за умовами особливої поставки (п.2.3 договору), в результаті чого заборгував відповідачу 30 000,00 грн.

Заперечення відповідачем позовних вимог з мотивів усних домовленостей між сторонами про відтермінування поставок товару є безпідставним в зв'язку з наступним.

Умовами договору №ЛО311П від 23.05.2011 р. (п.2.3) сторони передбачили особливості виготовлення та поставки певної кількості товару (Особлива поставка).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у відповідності до ч.1 ст. 651 ЦК України.

В матеріалах справи відсутні докази досягнення між сторонами згоди про внесення змін у договір №ЛО311П від 23.05.2011 р.

Подана відповідачем копія замовлення від 03.04.2012 р. та докази її направлення електронною поштою не можуть бути належним доказом направлення письмової заявки покупцем, оскільки пунктом 11.1 договору передбачено, що офіційні повідомлення, що направляють сторони одна одній, повинні бути виконані в письмовій формі і будуть вважатися здійсненими належним чином, якщо вони надіслані телеграфом, телефаксом, телексом, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, доставлені особисто або через кур'єра по реквізитах, зазначених у даному договорі.

В зв'язку з тим, що відповідач не надіслав заявок на відвантаження товару, у нього виникло грошове зобов'язання по оплаті вартості 300 кг товару за два місяці.

Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 11 400,00 грн. вже були предметом розгляду господарського суду в межах провадження у справі №5015/1947/11, результатом розгляду якої було припинення провадження у справі внаслідок затвердження судом мирової угоди.

Припинення провадження у справі -це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. ( Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. (v0018600-03) ).

Відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. (п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України).

В зв'язку з викладеним, провадження у справі в частині стягнення 11 400,00 грн. підлягає припиненню.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволенням якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди. (вищевказана Постанова пленуму ВГСУ).

В зв'язку з тим, що відповідач допустив прострочення оплати, позивач на підставі п. 6.3 договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5017,75 грн. пені, нарахованої з по кожній накладній, оплату якої було прострочено з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

У відповідності до п. 6.3. договору, пеня за прострочення виконання грошових зобов'язань та плата за користування грошима встановлюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожень день прострочення .

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що розрахунок пені позивачем проведено також на суму заборгованості в розмірі 11400 грн., яка не підлягає стягненню, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме: в розмірі 4514,28 грн.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства

У відповідності до п. 6.3. договору, плата за користування грошима встановлюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожень день прострочення .

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунками процентів за користування грошовими коштами у розмірі 4455,08 грн. та інфляційних втрат в сумі 666,35 грн., наданими позивачем і вважає такі обгрунтованими.

Позовні вимоги про стягнення 2 757,58 грн. збитків (включно 925,82 грн. -відрядження з 23.04.2012 р. по 25.04.2012 р.) не підлягають задоволенню в зв'язку з наступним.

Сторони домовились, що у випадку передачі спору, пов'язаного з виконанням цього договору, на розгляд суду, сторони безумовно відносять до збитків наступні суми: суми витрат на відрядження представника сторони, в межах максимального розміру витрат на відрядження, встановленого КМУ, та суми витрат на проїзд представника до місця вчинення відповідних дій.

У відповідності до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника..

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Це кореспондує загальним положенням процесуального законодавства (ч. 1 ст. 60 ЦПК і ст. 33 ГПК), відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати). До складу збитків, які підлягають відшкодуванню в разі порушення господарських зобов'язань, включаються і додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів), понесені стороною, яка зазнала шкоди внаслідок порушення зобов'язання другою сторонами.

Позивачем не надано належних доказів в обгрунтування розміру завданих збитків.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає уточнені позовні вимоги обґрунтованими, а отже такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 610, 623, 625, 629, 615, 651, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 230- 232 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82- 85 ГПК України, господарський суд -

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Львівський холодокомбінат" (79025, м.Львів, вул. Повітряна, 2, ідентифікаційний код 01553706) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКРОС" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 84/86, офіс 10, ідентифікаційний код 31256979) 30 000,00 грн. основного боргу, 4514,28 грн. пені, 666,35 грн. інфляційних втрат, 4455,08 грн. плати за користування чужими грошовими коштами, 1036,63 грн. судового збору.