У серпні 2008 року Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа Лук"ян Роман Федорович звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Московін" про стягнення основного боргу у розмірі 145 000 грн., штрафу у розмірі 43 500 грн., інфляційних витрат у розмірі 55 839,03 грн., пені у розмірі 12 493,84 грн., 3% річних у розмірі 8 224,80 грн. та судових витрат.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.02.2009 року (суддя Балтак О.О.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 145 000 грн., штраф у розмірі 43 500 грн., інфляційні витрати у розмірі 55 839,03 грн., пеню у розмірі 12 493,84 грн., 3% річних у розмірі 8 224,80 грн. та судові витрати.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.05.2009 року (судді: Будішевська Л.О., Вечірко І.О., Зарудяна Л.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа Лук"ян Роман Федорович просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в пункту 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Московін" вартості переданої за договором на відповідальне зберігання трансформаторної підстанції, вартістю 145 000 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем прострочено термін виконання зобов"язання щодо сплати позивачу грошових коштів за вказану підстанцію.

Проте, апеляційна інстанція, скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову, вірно вказала на помилковість висновку суду першої інстанції щодо обов"язку відповідача сплатити позивачу вартість вказаної підстанції та на відсутність доказів передачі позивачем саме у власність відповідачу цієї трансформаторної підстанції.

При цьому, апеляційний господарський суд вказав на відсутність в матеріалах справи доказів передачі позивачем трансформаторної підстанції у власність відповідачу.

Так, апеляційною інстанцією встановлено, що 04 липня 2005 року між Приватним підприємством "Московін" (зберігач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Лук'яном Романом Федоровичем (поклажодавець) укладено договір №04-07/2005-ВЗ-1 відповідального зберігання, за умовами якого зберігач прийняв на відповідальне зберігання від Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Лук'яна Романа Федоровича майно з подальшим його викупом, а саме: трансформаторну підстанцію 2КТП 1000 кВа/10/0,4, вартістю 145 000 грн.

Пунктами 4.1 та 4.2 договору передбачено, що зберігач надає послуги по збереженню майна поклажодавця на безоплатній основі; зберігач зобов'язаний розрахуватися з поклажодавцем за майно протягом року з дня підписання акта приймання-передачі майна на збереження, після чого майно перейде у власність зберігача.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання, є дійсним до повного виконання сторонами своїх зобов'язань і може бути зміненим або пролонгованим додатковою до нього угодою на тих же або інших умовах на термін згідно домовленості сторін, про що сторони укладають окрему письмову угоду (п.8 договору).

Майно прийнято відповідачем на відповідальне зберігання за актом приймання-передачі від 11 липня 2005 року.

Перехід права власності на зазначене майно повинно було відбутися після повного розрахунку за майно, про що зазначено в п.3.3 договору, однак даний пункт договору відповідачем не виконано.

15.04.2008 року позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За загальним правилом тягар доведення позовних вимог покладено на позивача.

Встановлюючи правову природу спірного договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний договір є змішаним, оскільки містить елементи договору зберігання та договору купівлі-продажу з попередньою оплатою.

Згідно частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до приписів статті 655 названого Кодексу за договором купівлі - продажу одна сторона передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу, яка передбачає право позивача зупинити виконання свого обов"язку або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким, чином, апеляційна інстанція прийшла до обґрунтованого висновку про те, що у разі відсутності повного розрахунку за майно, позивач мав право зупинити виконання свого обов'язку, тобто, відмовитись від передачі у власність відповідача трансформаторної підстанції та повернути майно зі зберігання останнього.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позовних вимог.

З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Лук"яна Романа Федоровича залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 06.05.2009 року у справі №9/137-08 залишити без змін.