Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.12.2008 (суддя: В.Георгієвський) позов про визнання рішень Оржицької селищної ради від 22.07.2008 задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач рішенням від 22.07.08 "Про резервування земельної ділянки для передачі в оренду" в порушення ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України фактично припинив право користування земельною ділянкою позивача.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.04.2009 (судді: Б.Ткаченко, О.Лобань, Р.Федорчук) апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Полтавської області від 26.12.2008 змінено. Рішення Оржицької селищної ради визнані недійсними та скасовані. Відділ земельних ресурсів Оржицької районної державної адміністрації зобов'язано розробити та видати технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою на умовах, визначених в рішенні Оржицької селищної ради від 21.08.2007.

Постанова апеляційної інстанції в частині визнання оскаржуваних рішень селищної ради недійсними мотивована тими ж підставами, що і рішення господарського суду першої інстанції.

При цьому, апеляційна інстанція зазначила про невідповідність рішення місцевого господарського суду вимогам ст. 84 ГПК України щодо змісту, а саме про відсутність в резолютивній частині рішення місцевого господарського суду висновку про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог та про розподіл судових витрат між сторонами.

Разом з тим, апеляційна інстанція вказала, що зазначене порушення не привело до прийняття неправильного рішення, тому судове рішення підлягає зміні.

Прокурор в касаційному поданні просить рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав їх незаконності.

Прокурор зазначає, що наданий позивачем державний акт на право користування земельною ділянкою не містить відомостей його державної реєстрації, не відповідає встановленій формі та приписам Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації, і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею.

Прокурор посилається на відсутність оцінки судом обставин доцільності укладення договору оренди земельної ділянки за наявності державного акту на право користування цією земельною ділянкою.

Оспорюване рішення селищної ради від 22.07.2008 щодо резервування земельної ділянки не порушує право позивача, оскільки не свідчить про вилучення земельної ділянки чи припинення права землекористування.

Визнаючи недійсним рішення цієї ж селищної ради від 22.07.2008 про відміну рішення Оржицької селищної ради від 21.08.2007 суди не дослідили тих обставин, чому позивач не реалізовував тривалий час свого права щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

Суд не врахував, що за приписами ст. 92 Земельного кодексу України позивач не є суб'єктом, що вправі мати земельну ділянку в постійному користуванні.

Зобов'язуючи відділ земельних ресурсів Оржицької районної державної адміністрації вчинити дії, суд не врахував, що їх вчинення до компетенції даного суб'єкта не відноситься, суперечить ст. 26 Закону України "Про землеустрій", ст. 123 Земельного кодексу України.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційного подання, заслухавши прокурора, який вимоги подання підтримав, представника позивача, який проти вимог подання заперечив, вважає, що подання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом позову є визнання незаконними та скасування рішення Оржицької селищної ради від 22.07.2008 "Про відміну рішень", рішення Оржицької селищної ради від 22.07.2008 "Про резервування земельної ділянки для передачі в оренду".

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи зазначені рішення селищної ради господарські суди виходили з того, що відповідними рішеннями фактично припинено право користування земельною ділянкою позивача, що є порушенням ст.ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Касаційна інстанція вважає, що висновки господарських судів не відповідають законодавству, оскільки не ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України).

Господарські суди дійшли висновку, що позивач користується земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі рішення Оржицької селищної ради від 07.09.95 та Державного акту на право постійного користування землею.

Разом з тим, суди не звернули увагу, що Державний акт на право постійного користування землею виданий не позивачу, а Оржицькій автоколоні Лубенського АТП № 15309.

Касаційна інстанція зазначає, що земельне законодавство не передбачає правонаступництва прав на землю без оформлення таких прав у встановленому законом порядку.

Одночасно, обставин переоформлення позивачем державного акту на право постійного користування земельною ділянкою судом не досліджувалося.

Одночасно, судом встановлено, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,7805 га згідно договору оренди земельної ділянки від 24.07.2003.

Встановивши обставини щодо пролонгації дії договору оренди земельної ділянки від 24.07.2003 до 31.12.2008, суд послався на обставини, що про таку пролонгацію свідчить рішення Оржицької селищної ради від 21.03.2008.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на момент прийняття селищною радою рішення від 21.03.2008) оренда землі –це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 6 цього закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Виходячи з приписів ст. 116, ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі" та п.34 ст. 26 ч.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості передумови для укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 640, 654 ЦК України, п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.98 (2073-98-п) договір оренди набуває чинності після його державної реєстрації. В разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації.

Згідно ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й сам договір, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Однак, обставин пролонгації договору у встановленому договором та законом порядку судом не досліджено.

Крім того суди не з'ясували обставин щодо розміру спірної земельної ділянки, оскільки Державний акт свідчить про перебування у користування 0,73 га земельної ділянки, тоді як договір оренди земельної ділянки від 24.07.2003 укладений щодо 0,7805 га.

За таких обставин, висновок суду про наявність підстав у позивача для постійного права користування земельною ділянкою не відповідає встановленим обставинам та приписам законодавства.

Розробка технічної документації із землеустрою здійснюється відповідно до статей 123, 126, 141, 142, 151, 186 Земельного кодексу України, ст.ст. 22, 26, 50, 56 Закону України "Про землеустрій".

Задовольняючи вимоги щодо зобов'язання розробки та видачі техдокументації із землеустрою господарським судом обставин дотримання визначеного законодавством порядку розробки документації із землеустрою досліджено не було, а також не з'ясовувалися обставини щодо визнання бездіяльності цієї особи незаконною, наявності у неї підстав для вчинення вказаних дій при дотриманні визначеного законодавством порядку.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція дійшла висновку про не дотримання судами вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення всіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова в справі підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Приймаючи до уваги, що касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.04.2009 та рішення господарського суду Полтавської області від 26.12.2008 у справі № 22/213 господарського суду Полтавської області скасувати.