У грудні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Агросфера" про стягнення 14 478,8 грн. пені та 10 285,4 грн. неустойки за прострочення поставки продукції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2009 року позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2009 року рішення місцевого суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведеність позивачем факту прострочення поставки продукції.

У касаційній скарзі позивач просить прийняту у справі постанову скасувати, а рішення місцевого суду про задоволення позову залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме, ст. 663 ЦК України та ст.ст. 32, 36, 43 ГПК України та зроблені невірні висновки щодо недоведеності отримання відповідачем заявок на поставку продукції, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 21.03.2008 року позивач (покупець) та відповідач (постачальник) уклали договір № 738 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язався передати покупцю автомобільне устаткування у кількості і за ціною згідно специфікації, а позивач у свою чергу - прийняти і оплатити його .

Пунктом 3.2 договору визначено, що сума договору складає 164851,50 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов’язався поставити продукцію узгодженими партіями у лютому-березні 2008 року згідно письмової заявки покупця протягом 10-ти календарних днів з моменту подачі письмової заявки постачальнику.

Відповідно до п. 7.1 договору за порушення відповідачем термінів постачання продукції, обумовлених п. 2.1 цього договору, відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі 0,2% від суми продукції, що недопоставлена, за кожен прострочений день постачання.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем відповідачу письмових заявок на поставку продукцію згідно договору № 101/04 від 01.04.2008 року на суму 70 871,4 грн. і № 158/04 від 18.04.2008 року на суму 57888,18 грн., а також докази їх отримання відповідачем, при цьому, на підставі пояснень представників сторін судом з’ясовано, що позивач направляв вказані заявки електронною поштою, у зв‘язку з чим неможливо встановити дійсну дату їх отримання відповідачем.

Поряд з цим, апеляційний суд, посилаючись на п. 2.4 договору, яким передбачено, що продукція вважається переданою позивачеві з дати підписання видаткових накладних, на підставі наявних серед матеріалів справи відповідних видаткових накладних, дійшов висновків про підтвердженість факту постачання відповідачем на користь позивача продукції на загальну суму 111923,88 грн.

Проте, зважаючи на недоведеність позивачем обставин направлення та отримання відповідачем письмових заявок, встановлення яких є суттєвим для вирішення спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення суми пені і неустойки ґрунтуються на припущенні про отримання відповідачем відповідних заявок у конкретні дати.

Приймаючи рішення про відмову у позові, суд другої інстанції зазначив, що договором строк постачання продукції позивачеві поставлений в залежність саме від часу отримання відповідачем письмової заявки, а з огляду на відсутність серед матеріалів справи доказів отримання відповідачем письмових заявок, неможливо встановити дату прострочення поставки продукції, з якої здійснюється нарахування пені та неустойки, тобто дату, з якої розпочинається перебіг 10-денного строку, передбаченого п. 2.1 договору. Неможливо встановити дати надсилання заявок позивача також із самих видаткових накладних, оскільки в них міститься тільки посилання на номери заявок без зазначення їх дати.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

З матеріалів даної справи не вбачається, що позивач підтвердив факт надсилання вказаних заявок відповідачу.

Проте, судова колегія звертає увагу на те, що зі змісту укладеного між сторонами договору випливає, що постачальник здійснює поставку продукції покупцю тільки на підставі та у відповідності з направленими позивачем письмовими заявками. Здійснення поставки продукції без отримання відповідної заявки договором не передбачено, а відповідач не надав будь-яких інших заявок, на виконання яких він здійснив поставку товару за видатковими накладними на суму 111923,88 грн.

За таких обставин, у колегії суддів не викликає сумнівів, що відповідач здійснював поставку саме на виконання заявок позивача № 101/04 та № 158/04, несвоєчасне виконання яких і стало підставою для звернення позивача з вимогами про стягнення неустойки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, передбаченої п.7.1 договору, суд апеляційної інстанції не врахував, що сам факт здійснення 29.04.2008 року поставки першої партії устаткування та зазначення відповідачем у відповідній видатковій накладній заявок № 101/04 та № 158/04 достеменно свідчить про отримання останнім обох заявок.

Наведеним спростовується висновок суду апеляційної інстанції про неможливість встановлення достовірної дати, з якої розпочинається перебіг 10-денного строку, передбаченого п. 2.1 договору та відмову у позові у повному обсязі фактично тільки на цій підставі.

Поряд з цим, не можна визнати законним та обґрунтованим і рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог та стягнення пені на підставі розрахунку позивача.

Так, у вказаному розрахунку, який місцевий суд визнав обґрунтованим, нарахування пені розпочинається з 29.04.2008 року, проте, ця дата може вважатися лише днем отримання обох заявок та початком перебігу 10-денного строку для їх виконання, оскільки інших доказів позивач не надав.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 8% вартості непоставленої продукції, заявлених на підставі Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення № 888 від 25.07.1988 року, то судова колегія вважає висновки місцевого суду про наявність правових підстав для їх задоволення передчасними, оскільки, п. 7.3 договору сторони погодили, що вказане Положення застосовується у випадках, не передбачених цим договором. Судом першої інстанції не враховано, що сторонами договору погоджена відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань з поставки товару. Крім того, приймаючи рішення про задоволення вказаної частини позову, місцевий суд не встановив чи відповідають заявлені вимоги положенням ст.ст. 547, 549 ЦК України та не обґрунтував можливість застосування передбаченої зазначеним нормативно-правовим актом відповідальності у вигляді сплати штрафу без додержання необхідної письмової форми її погодження.

Враховуючи наведене, судові рішення, прийняті у даній справі не можна визнати законними та обґрунтованими, тому, вони підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.