У травні 2008 року Прокурор Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М", 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна екологічна інспекція в Дніпропетровській області про стягнення з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровської міської ради збитків, завданих незаконним самовільним використанням спірної земельної ділянки, а також нецільовим її використанням в сумі 769 947, 96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно та самовільно займає земельну ділянку, яка віднесена до земель історико-культурного призначення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року (судді: Рудь І.А. –головуючий, Широбокова Л.П., Ліпинський О.В.) по справі № 1/161-08 господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" на користь Дніпропетровської міської ради 229 354, 51 грн. збитків, завданих незаконним самовільним використанням земельної ділянки. Стягнуто з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" на користь Державного бюджету України в особі Управління державного казначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного державного казначейства у Дніпропетровській області 2 293, 54 грн. державного мита та 35, 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 18, 27, 83, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, статтю 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначає про те, що правові підстави для стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, відсутні, оскільки право користування земельною ділянкою, на час звернення прокурора з позовом до суду, у відповідача відсутнє взагалі; що стосується вимог в частині стягнення з відповідача збитків, завданих незаконним самовільним використанням земельної ділянки, то позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року (судді: Євстигнеєв О.С. –головуючий, Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року по справі № 1/161-08 скасовано. Прийнято нове рішення. У позові відмовлено. Стягнуто з Дніпропетровської міської ради на користь Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" 3 849, 74 грн. витрат по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначає про те, що акт перевірки та протоколи складені з порушенням Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 року №312 (z1223-03) .

Не погоджуючиcь з постановою, Прокурор Самарського району м. Дніпропетровська звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року по справі № 1/161-08 господарського суду Дніпропетровської області, в якому просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року залишити в силі, мотивуючи касаційне подання доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 20 Земельного кодексу України, статей 32, 33, 34, 35 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що докази, надані прокурором, відповідають вимогам чинного законодавства.

Дніпропетровська міська рада надала відзив на касаційне подання, в якому просить постанову у справі скасувати, рішення - залишити без змін.

Відповідач надав відзив на касаційне подання в якому просить постанову у справі зашити без змін, а касаційне подання –без задоволення.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників позивача та Генеральної Прокуратури України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судом, 28.02.2008 року на вимогу Прокурора Самарського району м. Дніпропетровська від 25.02.2008 року №805-08 відповідно до статті 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі, яке затверджено Наказом Мінприроди від 19.12.2006 року №548, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської області Скляр Д.О. в присутності працівників ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства України, про що було складено відповідний акт.

В ході перевірки було встановлено, що рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 330 від 16.03.1995 року було вирішено надати Приватному агропромисловому підприємству "М-Самара-М" земельну ділянку по вул.Гаванська, 23 площею 16,8 га в тимчасове користування строком на 3 роки на період проектування та будівництва теплиць по виробництву сільськогосподарської продукції до 16.03.1998 року, що суперечило вимогам статті 75 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року.

Станом на 28.02.2008 року договорів оренди земельних ділянок Дніпропетровською міською радою з Приватним агропромисловим підприємством "М-Самара-М" за вказаною адресою не укладалось (лист Земельного управління Дніпропетровської міської ради № 4/11-153 від 22.02.2008 року).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2004 року по справі № 25/80 Приватне агропромислове підприємство "М-Самара-М" зобов’язано повернути зазначену земельну ділянку державі в особі Дніпропетровської міської ради, без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування земельною ділянкою.

Перевіркою встановлено, що вказане вище рішення не виконано, земельні ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 23 площами 3,17 га та 8,5725 га, огороджені бетонною огорожею та продовжують використовуватись Приватним агропромисловим підприємством "М-Самара-М" самовільно без правовстановлюючих документів на земельні ділянки під розміщення адміністративно-побутових будівель та споруд, які передані в оренду Приватним агропромисловим підприємством "М-Самара-М" в особі директора Вдовіна М.М., що суперечить вимогам статті 125 Земельного кодексу України.

Згідно пункту 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 16.03.1995 року Приватному агропромисловому підприємству "М-Самара-М" земельна ділянка надавалася в користування строком на три роки, тобто до 16.03.1998 року. Отже, припинення права на користування земельною ділянкою і відсутність рішення міської ради про надання земельної ділянки на подальший термін, свідчить про самовільне зайняття в подальшому земельної ділянки за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 23.

Судом також відзначено, що станом на 01.10.2008 року будь-яких рішень щодо надання Приватному агропромисловому підприємству "М-Самара-М" спірної земельної ділянки у користування міською радою не приймалося.

Таким чином у відповідача відсутні відповідні правовстановлюючі документи на займану земельну ділянку.

Крім того, судом відзначено, що відповідачем не надано правовстановлюючих документів, які б свідчили про належність йому на праві власності будівель і споруд, розташованих по вул. Гаванській, 23 в м. Дніпропетровську.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно використовує спірну земельну ділянку.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки по вул. Гаванській, 23, не за цільовим призначенням, у розмірі 540593,45 грн., не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як зазначено судом, відповідач самовільно використовує земельну ділянку, яка розташована по вул. Гаванській, 23 у м. Дніпропетровську, оскільки відповідно до рішення господарського суд Дніпропетровської області у справі № 25/80 від 17.04.2004 року відповідач зобов’язаний звільнити спірну ділянку, однак, в порушення вимог чинного законодавства, відповідач не виконав рішення суду, та продовжує безпідставно використовувати зазначену ділянку.

Правові підстави для стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, відсутні, оскільки право користування земельною ділянкою, на час звернення прокурора з позовом до суду, у відповідача відсутнє взагалі.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що при проведенні перевірки з боку осіб, які проводили перевірку були допущені порушення Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 року № 312 (z1223-03) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2003 року за №.1223/8544 (z1223-03) .

Зокрема, судом зазначено, що акт перевірки з урахуванням статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України не є належним доказом по справі, оскільки складений з порушенням вимог законодавства, що позбавляє останній доказової сили. Порушення земельного законодавства з боку відповідача ні прокурором, ні позивачем не доведені належними доказами по справі.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зробивши дані висновки, судом апеляційної інстанції не надано оцінки договорам оренди укладеним Приватним агропромисловим підприємством "М-Самара-М" та, відповідно, про які зазначено в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 28.02.2008 року.

Не звернуто уваги апеляційним господарським судом і на те, що відповідач не заперечує проти використання ним земельної ділянки по вул. Гаванській, 23 в м. Дніпропетровську.

Судом першої інстанції відзначено, що земельна ділянка по вул. Гаванській, 23 розташована в межах Ігренської заповідної території, в охоронній зоні пам’ятки історії "Місце битви запорізьких козаків з татарами в 1660 році".

Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт належності земельної ділянки по вул. Гаванській, 23 в м. Дніпропетровську до земель історико-культурного призначення доведено та підтверджено матеріалами справи.

За таких обставин, місцевий суд вважає, що розрахунок розміру збитків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області проведено у відповідності до вимог діючого законодавства, згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу" від 25.07.2007 року № 963 (963-2007-п) , та застосовано коефіцієнт за формулою, з урахуванням історико-культурного призначення спірної земельної ділянки.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків, завданих незаконним самовільним використанням земельної ділянки по вул. Гаванській, 23, у розмірі 229354,51 грн. підлягають задоволенню.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначив, що розрахунок не відповідає вимогам Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 року (963-2007-п) , оскільки прокурор і позивач не довели належними доказами факт знаходження земельних ділянок у складі земель історико-культурного призначення. Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2004 року по справі №25/80 встановлено, що "розташування земельної ділянки на історико-культурній заповідній території, яка створена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 24.11.1988 року № 447 та Дніпропетровського міськвиконкому від 04.03.1991 року документально не підтверджено".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт самовільного використання земельної ділянки встановлено судом першої інстанції, однак, судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази того, що спірна земельна ділянка віднесена до земель історико-культурного призначення.

Не звернуто судом першої інстанції і на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2004 року по справі №25/80, якою встановлено, що "розташування земельної ділянки на історико-культурній заповідній території, яка створена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 24.11.1988 року № 447 та Дніпропетровського міськвиконкому від 04.03.1991 року документально не підтверджено".

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, судами не звернуто уваги на те, що згідно рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 16.03.1995 року № 330 відповідачу було надано земельну ділянку за рахунок Любимівського лісництва Дніпропетровського лісгоспзагу.

Отже, судам слід дослідити правовий статус спірної земельної ділянки, а відтак, встановити дійсний розмір шкоди.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року у справі № 1/161-08 господарського суду Дніпропетровської області підлягає скасуванню.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року у справі № 1/161-08 підлягає скасуванню в частині задоволення позову в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" на користь Дніпропетровської міської ради 229354,51 грн. збитків, завданих незаконним самовільним використанням земельної ділянки; в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" в доход державного бюджету України 2293,54 грн. державного мита та 35,15грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року у справі № 1/161-08 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційне подання Прокурора Самарського району м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2009 року у справі № 1/161-08 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2008 року у справі № 1/161-08 скасувати в частині задоволення позову в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" на користь Дніпропетровської міської ради 229354,51 грн. збитків, завданих незаконним самовільним використанням земельної ділянки; в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "М-Самара-М" в доход державного бюджету України 2293,54 грн. державного мита та 35,15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.