Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,

при секретарі Стрижак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна", третя особа приватне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про визнання частково недійсним договору страхування та стягнення страхового відшкодування за апеляційною скаргою відповідача на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 02 серпня 2012 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_1 пред'явив даний позов до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна", обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 23 грудня 2010 року між сторонами укладеного договір страхування наземного транспорту № 3078593. Предметом договору є майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Враховуючи, що спірний автомобіль придбаний позивачем у кредит, договором був визначений вигодонабувач - приватне акціонерне товариство "УкрСиббанк".

12 жовтня 2011 року на вулиці Артема у м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахований автомобіль зазнав механічних пошкоджень, що завдало власнику збитків.

14 жовтня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, надавши довідку про настання ДТП та автомобіль для огляду.

У грудні 2011 року відповідач повідомив, що вартість відновлення транспортного засобу складає більш ніж 70% від дійсної вартості автомобіля на момент страхування. Відповідно до пункту 24.4 укладеного між сторонами договору це означає повну загибель транспортного засобу. Відтак сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, становить 1796 грн. 03 коп.

Вважає, що сума відновлювального ремонту була завищена, оскільки до ремонтних калькуляцій включили роботи, у виконанні яких при ремонті не було потреби. У зв'язку з цим на підставі пп. 17.4, 20.1 та 20.12 договору він звернувся до експертної установи для визначення розміру матеріальної шкоди. Висновком експерта автотоварознавчого дослідження від 20 січня 2012 року визначено вартість відновлювального ремонту 63989 грн. 60 коп., ринкова вартість автомобіля - 100396 грн. 04 коп. Таким чином, вартість відновлення пошкодженого автомобіля не перевищує 70% від дійсної вартості транспортного засобу.

Крім того, він вважає таким, що суперечить вимогам ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", пункт 24.4 договору страхування, яким передбачено, що повна загибель транспортного засобу - це, зокрема, випадок, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків транспортного засобу. Вартість залишків транспортного засобу визначається шляхом визначення попиту та пропозиції на ринку щодо таких залишків (зокрема, онлайн-аукціон з продажу автомобілів) або шляхом експертної оцінки.

Позивач вважає, що вказана норма договору є несправедливою, оскільки за обставин її існування страхова компанія уникає обов'язку сплачувати страхове відшкодування, виходячи з розрахунку збитку.

Позивач з урахуванням доповнення просив визнати недійсним пункт 24.4 договору страхування в частині визнання повної загибелі транспортного засобу у випадку, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків транспортного засобу; стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування у сумі 63989 грн. 60 коп., витрати на правову допомогу 2400 грн.

рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 02 серпня 2012 року позов задоволено у повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням, звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, у якій посилається на порушення судом ст. 309 ЦПК України; просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що суд при ухваленні оскарженого рішення не врахував умови договору страхування, письмові докази та пояснення, що надані відповідачем. Суд неправильно застосував ст.ст. 6, 16, ч. 1 ст. 25 Закону "Про страхування", ст.ст. 215, 526, 627, ч. 4 ст. 636 ЦК України та дійшов помилкового висновку, що розрахунок страхового відшкодування, проведений відповідачем, не відповідає умовам договору та є підстави для його перерахунку. Стягуючи суму страхового відшкодування, визначену експертом за зверненням позивача, суд не зважив на те, що експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; представник страхової компанії не був присутнім при дослідженні; крім того, розраховано дійсну вартість транспортного засобу на момент складання висновку, в той час як при повній загибелі транспортного засобу береться до уваги дійсна вартість ТЗ на момент укладання договору; експертом не враховано усі деталі, які були виявлені та зазначені позивачем при зверненні до страхової компанії із заявою про настання події. Вважає таким, що не відповідає дійсності, висновок суду про визнання частково недійсним договору страхування, оскільки позивач підписав договір, що свідчить про його згоду з умовами договору, які відповідають вимогам чинного цивільного законодавства, Закону "Про страхування" (85/96-ВР) , Правилам № 003 "Добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного)", зареєстрованих в Державній комісії з врегулювання ринків фінансових послуг України 17 квітня 2009 року за № 0690260. Не є обґрунтованим висновок суду про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зроблений без урахування вимог цивільного процесуального закону та Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) від 20 грудня 2011 року. Крім того, ОСОБА_1 не є належним позивачем, оскільки за умовами договору виплата страхового відшкодування здійснюється Страховиком особі, вказаній у листі Вигодонабувачем. Останній не звертався з самостійними вимогами про стягнення страхового відшкодування, письмового погодження про здійснення виплати на користь ОСОБА_1 не було.

Представник апелянта ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Позивач та його представник ОСОБА_3 просили відхилити скаргу, рішення залишити без змін.

Третя особа не направила свого представника в судове засідання, про час і місце якого повідомлена належним чином.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення скасуванню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог керувався ст.ст. 509, 526, 979 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 16 Закону "Про страхування" й виходив з того, що вартість відновлення автомобіля, що належить позивачеві, складає менш ніж 70% від його дійсної вартості, відтак не означає повну загибель транспортного засобу. Умова пункту 24.4 договору страхування щодо визнання автомобіля фізично знищеним, якщо вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків транспортного засобу, є несправедливою, оскільки за обставин її існування страхова компанія фактично уникає обов'язку сплачувати страхове відшкодування, виходячи з розрахунку збитку.

Проте рішення не можна визнати законним й обґрунтованим, оскільки воно не відповідає вимогам ст.ст. 213- 215 ЦПК України.

Відносини за договором майнового страхування регулюються главою 67 Цивільного кодексу України (435-15) та Законом України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" (85/96-ВР) (далі - Закон № 85/96-ВР (85/96-ВР) ).

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування врегульовані ст. 25 Закону № 85/96-ВР, ст. 990 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що 23 грудня 2010 року між акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Україна", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство " Страхова компанія "АХА Україна", та ОСОБА_1 укладено договір страхування наземного транспорту № 3078593 05АВ, предметом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вигодонабувач за договором - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "УкрСиббанк". Строк дії договору з 24 грудня 2010 року по 23 грудня 2011 року (ас. 10-18).

Відповідно до пункту 24.4 зазначеного договору повна загибель транспортного засобу - випадок, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу:

- перевищує 70% його дійсної вартості на момент укладення Договору або

- перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків транспортного засобу. Вартість залишків транспортного засобу визначається шляхом вивчення попиту та пропозицій на ринку щодо таких залишків (зокрема, онлайн-аукціон з продажу автомобілів (ТОВ "Україно-Польське підприємство "Автоонлайн-Україна") або шляхом експертної оцінки (у випадку відсутності попиту/пропозицій на ринку).

Як встановлено судом і це визнається сторонами, 12 жовтня 2011 року, тобто під час дії договору, на вулиці Артема в м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

Автомобіль відповідно до умов Договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11315900000 від 17 березня 2008 року (ас. 19-30) знаходиться у заставі вигодонабувача, визначеного договором страхування.

У статті 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз'яснено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку.

Зазначене положення міститься і у ст. 3 Закону № 85/96-ВР.

За змістом наведених законів України випливає, що договір страхування надає право третій особі (вигодо набувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього.

З матеріалів справи вбачається, що вигодонабувач - Банк - залучений до участі у справі як третя особа, участі у справі при розгляді по суті не брав, заяв про підтримку позову чи заперечення на нього суду не надав; згідно зі ст. 34 ЦПК України самостійних позовних вимог до страховика про переадресацію страхової виплати не заявив.

Отже, вигодонабувач фактично відмовився від пред'явлення позову до страховика. Тобто за таких умов сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом.

За таких обставин пред'явлення ОСОБА_1 позову про виплату страхового відшкодування на свою користь є правомірним, а доводи скарги, що позов пред'явлено не належним позивачем, безпідставні.

Щодо висновку суду про стягнення страхового відшкодування у сумі 63989 грн. 60 коп. та визнання недійсним пункту 24.4 договору страхування в частині визнання повної загибелі транспортного засобу у випадку, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує різницю між страховою сумою, встановленою на відповідний період надання послуг, та вартістю залишків транспортного засобу, то не можна визнати його обґрунтованим.

Згідно зі статтею 18 Закону "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Матеріалами справи встановлено, що страховик надав інформацію страхувальнику про усі відомі йому обставини, що мають суттєве значення для визначення вірогідності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання. Крім цього, суттєвими є обставини спірних пунктів, оскільки вони обумовлені страховиком у договорі страхування.

Відповідно до вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У договорі страхування зазначено, що страхувальник із правилами, які є невід'ємною частиною договору, ознайомлений, оскільки такий обов'язок закріплений у ст. 20 Закону України "Про страхування" та виконаний страховиком.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, що п. 24.4 порушує права позивача та є частково недійсним, оскільки положення зазначеного пункту договору не суперечать вимогам діючого законодавства.

Вирішуючи питання щодо розміру страхового відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з вимог п. 20.8.2 договору страхування.

Пред'явлення позову свідчить про відсутність заяви Страхувальника про відмову від прав на застрахований транспортний засіб при повній загибелі. Суд не враховує представлений позивачем висновок експерта № 6702/27 автотоварознавчого дослідження від 20 січня 2012 року з тих підстав, що у ньому відображені не всі пошкодження та перелік запасних частин, необхідних для виконання ремонту. Крім того, дійсна вартість транспортного засобу вирахувана на момент складання висновку, у той час як при повній загибелі транспортного засобу береться до уваги дійсна вартість транспортного засобу на момент укладання договору.

Отже, розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 1796 грн. 03 коп., тобто у розмірі, визначеному відповідачем. Наведений останнім розрахунок у листі № 7846/12/УВ від 30 листопада 2011 року визнається судом правильним.

Згідно зі статтею 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Правове регулювання положення особи, яка надає допомогу, передбачене ст. 56 ЦПК України.

Вирішуючи спір у частині стягнення витрат на правову допомогу, слід перевіряти, чи є особа фахівцем у галузі права та чи має вона право за законом на надання правової допомоги; чи надавала ця особа правову допомогу стороні як фахівець у галузі права чи брала участь у справі як представник позивача.

З матеріалів справи (договір № 1-27/02-12 про надання правової допомоги та представництво від 27 лютого 2012 року - ас. 61-62) вбачається, що адвокат ОСОБА_4 надавав позивачеві правову допомогу по складанню позовної заяви; у процесі розгляду справи по суті здійснював представництво ОСОБА_1 як позивача з усіма правами, передбаченими ст.ст. 27, 31 ЦПК України.

Отже, відшкодуванню підлягають лише витрати, пов'язані зі складанням позовної заяви. Проте квитанція про сплату гонорару (ас. 70), що включає вартість надання правової допомоги та представництва за договором (п. 5 договору), не вираховує окремо вартість правової допомоги по складанню позовної заяви, що виключає можливість стягнення певної суми.

З урахуванням наведеного апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не встановив відповідні факти, не застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню, й порушив норми процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує оскаржене рішення та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача стягується судовий збір на користь держави.

Керуючись ст. 307 ч.1 п. 2, ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" задовольнити частково.

рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 02 серпня 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування 1796 грн. 03 коп. (одна тисяча сімсот дев'яносто шість грн. 03 коп.).

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна " судовий збір 229 грн. 40 коп.

рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.