Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,

У серпні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 липня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 631 250 грн. боргу, 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування судових рішень у зв’язку з порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосування норм матеріального права та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права .

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей ( ч. 2 ст. 1047 ЦК України(Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суди обґрунтовано виходили із того, що 17 листопада 2005 року ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_6 . у борг 125 тис. доларів США, які зобов’язався повернути до 15 травня 2005 року, про що особисто написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та був наданий ним під час розгляду справи.

Також правильно судами встановлено, що спірна розписка відповідає вимогам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, підписана відповідачем власноручно і не містить посилань на безгрошовість даної угоди й не свідчить про те, що гроші відповідачу передавалися для купівлі заводу.

Обґрунтовано визнано й те, що наданий відповідачем суду аркуш паперу з вчиненими записами та розрахунками під назвою "Угода - ЗАТ "Слава" від 17 листопада 2005 року не є належним доказом виконання ОСОБА_7 зобов’язань по поверненню боргу.

Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального й процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.