Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, житлової комісії Полтавського гарнізону, житлової комісії військової частини А-2673, військової частини А-2673, Державного казначейства України про визнання права порушеним, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 5 листопада 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, житлової комісії Полтавського гарнізону, житлової комісії військової частини А-2673, військової частини А-2673, Державного казначейства України про визнання права порушеним, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Зазначали, що в період з червня 2002 року до листопада 2005 року ОСОБА_6 проходив військову службу у військовій частині А-2673 на посаді юрисконсульта. Наказом Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 29 жовтня 2005 року № 460 його (ОСОБА_6.) звільнено з військової служби в запас за підп. "Г" п. 63 у зв’язку зі скороченням штату та виключено зі списків особового складу частини з 9 листопада 2005 року із залишенням на квартирному обліку.

Відповідно до вимог Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" (1763-15) ОСОБА_6 протягом трьох років після звільнення повинен був бути забезпечений житлом у порядку, передбаченому законодавством, або він має право на отримання кредиту на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Посилаючись на те, що їхня сім’я не забезпечена квартирою, що свідчить про порушення їхнього конституційного права на отримання житла й чим їм завдано моральної шкоди, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просили позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 5 листопада 2009 року, позов задоволено частково: визнано право ОСОБА_6, ОСОБА_7 на отримання житла порушеним; зобов’язано Міністерство оборони України перерахувати через Державне казначейство України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, встановлених на утримання Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційному відділу м. Полтави грошові кошти у розмірі 391 657 грн. для придбання жилого приміщення жилою площею не більше 27, 30 кв. м у м. Полтаві й передачі його в користування ОСОБА_6 та ОСОБА_7; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з наявності порушеного права позивачів на отримання житла в порядку та строки, передбачені законодавством України.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_6 у період з 27 червня 2002 року до 9 листопада 2005 року перебував на дійсній військовій службі у військовій частині А-2673.

Наказом Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 29 жовтня 2005 року № 460 ОСОБА_6 звільнено в запас.

Наказом від 9 листопада 2005 року № 232 позивача виключено зі списків особового складу частини із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України у зв’язку зі звільненням внаслідок реформування Збройних Сил України.

Згідно з довідкою квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави від 4 лютого 2009 року № 350 ОСОБА_6 перебуває на квартирному обліку у військовій частині А-2673 складом сім’ї із двох осіб в загальній черзі за № 690 з 7 лютого 2003 року, а в пільговій черзі - зад № 271 з 14 листопада 2005 року.

Відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей" особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловим приміщенням у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з п. 3 ст. 4 Прикінцевих положень цього Закону Кабінету Міністрів України визначено передбачити щороку у проектах Закону України "Про Державний бюджет України" фінансування окремим рядком програм із забезпечення житлом військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, осіб, звільнених у запас або відставку.

Заперечуючи проти позову, Міністерство оборони України посилалося на те, що військовослужбовці, які були звільненні у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, на цей час забезпечуються житлом на загальних підставах відповідно до черги квартирного обліку з урахуванням пільг, оскільки законами України "Про Державний бюджет України" фінансування програм із забезпечення житлом таких осіб не передбачено й відсутній механізм виділення коштів на отримання кредитів на індивідуальне будівництво або придбання житла.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів відповідача належним чином не перевірив; не встановив та не зазначив у рішенні дійсного порядку забезпечення житлом військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв’язку з реформуванням Збройних сил України; не перевірив наявності фінансування програм із забезпечення житлом такої категорії громадян; узагалі не вмотивував свого висновку щодо порушення права позивачів на отримання житла в установлені строки з урахуванням їхнього чергового номера на квартирному обліку.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 5 листопада 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.