У жовтні 2000 р. Ш. звернулася до суду з позовом до ПП "Приватна телекомпанія "Візит" (далі - телекомпанія "Візит") про відшкодування моральної шкоди та спростування неправдивої інформації. На обґрунтування своїх вимог зазначала, що 29 серпня 2000 р. дала інтерв'ю тележурналістам цієї телекомпанії з приводу підпалу її автомобіля, вказавши, що не знає, хто міг вчинити такий злочин. Проте у вечірньому випуску теленовин диктор, коментуючи телерепортаж, сказав, що підпал автомобіля здійснив її знайомий - наркоман. Показ цього відеоматеріалу та коментаря, що не відповідає дійсності, призвів до погіршення відносин із сусідами, друзями й діловими партнерами, які перестали з нею спілкуватись і підтримувати ділові стосунки, а також психологічного стану та здоров'я. Пославшись на зазначене й на те, що вона зазнала істотних вимушених змін у стосунках із рідними та знайомими, зниження престижу й ділової репутації, оскільки займається бізнесом і її знає широке коло людей у місті, просила спростувати поширену інформацію про те, ніби-то вона вважає, що підпал автомобіля здійснив її знайомий наркоман, та стягнути з телекомпанії "Візит" у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 тис.грн.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 22 червня 2001 р., яке залишив без зміни ухвалою від 20 грудня того ж року апеляційний суд Полтавської області, позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідача на користь позивачки 25 тис.грн. та зобов'язав телекомпанію "Візит" спростувати відомості в телепередачі новин.

У касаційній скарзі телекомпанія "Візит", пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила зазначені рішення змінити й відмовити Ш. у позові до телекомпанії про відшкодування моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 47 Закону від 21 грудня 1993 р. N 3759-XII (3759-12) "Про телебачення і радіомовлення" моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові в результаті поширення телерадіоорганізацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними посадовими особами і громадянами. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в грошовому виразі визначається судом.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 (v0004700-95) (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. N 5 (v0005700-01) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" наголошено, що у справах про спростування відомостей, поширених засобами масової інформації (у пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягуються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а у передбачених законом випадках - і відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось із них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок з відшкодування тієї її частини, яка відповідає ступеню їхньої вини. У разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.

На порушення вимог зазначених норм суд, покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на телекомпанію "Візит", не притягнув до участі у справі як відповідачів автора репортажу (як вбачається з матеріалів справи, він був допитаний в судовому засіданні як свідок) та відповідних посадових осіб телекомпанії, не з'ясував ступінь вини кожного з них у заподіянні позивачці моральної шкоди.

Крім того, на порушення вимог ст. 40 ЦПК (1501-06) суди обох інстанцій не перевірили пояснень відповідача про те, що поширена інформація є правдивою, надійшла від позивачки і що випускаючи в ефір цей репортаж телекомпанія не мала на меті принизити честь, гідність або ділову репутацію позивачки; навпаки, за допомогою телерепортажу оперативно звернула увагу правоохоронних органів і громадськості на вчинення цього злочину й намагалася захистити права позивачки.

Оскільки суди не виконали вимог статей 15, 40, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , погодитися з ухваленими рішеннями не можна. Тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК (1503-06) , касаційну скаргу телекомпанії "Візит" задовольнила частково: рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 червня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 грудня 2001 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.