СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            22.01.2004

                             (Витяг)

     У грудні   2001   р.  Л.  звернувся  до  суду  з  позовом  до
Рівненської   митниці   (далі   -   Митниця)   про   відшкодування
матеріальної та моральної шкоди,  посилаючись на те, що працівники
Митниці 16,  серпня 2001 р. безпідставно стягнули з нього 105 грн.
митних  платежів за провезення в пасажирському поїзді запчастин до
велосипеда вартістю 150 грн.

     Рівненський міський суд рішенням від 29  листопада  2002  р.,
залишеним  без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області
від 17 березня 2003 р., у задоволенні позову відмовив.

     У касаційній  скарзі  Л.  просив  зазначені  судові   рішення
скасувати,  посилаючись  на те,  що вони постановлені з порушенням
норм матеріального та процесуального права.

     Ознайомившись із  матеріалами   справи,   Судова   палата   у
цивільних  справах Верховного Суду України вирішила,  що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

     Відповідно до ст.  202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
         рішення  суду  повинно
бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує рішення лише на тих
доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

     Згідно зі ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
         у рішенні суду зазначаються
встановлені  судом  факти  і відповідні їм правовідносини,  назва,
стаття,  її  частина,  абзац,  пункт,  підпункт  закону,  за  яким
вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався.

     Аналіз тексту  рішення суду першої інстанції свідчить про те,
що воно не відповідає вимогам вищезазначених норм ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
        ,
оскільки  в  ньому немає відомостей щодо встановлених судом фактів
із наведенням доказів,  якими  вони  підтверджуються,  не  названо
норму матеріального права, відповідно до якої вирішено спір.

     Крім того,  залишаючи  без  зміни  рішення місцевого суду про
відмову в задоволенні позову,  суд апеляційної інстанції  послався
на ст. 1 Закону від 13 вересня 2001 р. N 2681-III ( 2681-14 ) (2681-14)
         "Про
порядок ввезення (пересилання) в  Україну,  митного  оформлення  й
оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що
ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України",
що набрав чинності з 24 листопада 2001 р.

     Однак, як випливає з матеріалів справи, спірні платежі в сумі
105 грн.  за провіз через митний кордон запчастин до велосипеда Л.
оплатив 16 серпня 2001 р.,  тобто на той час Закон ( 2681-14 ) (2681-14)
        , на
який послався суд,  ще не був чинним,  а порядок обкладення  митом
предметів,   які  ввозяться  громадянами  в  Україну,  регулювався
Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р. N 162/96-ВР
( 162/96-ВР ) (162/96-ВР)
         "Про проект Закону України  про  порядок  обкладення
податками  предметів,  які  переміщуються громадянами через митний
кордон України" та відповідним Декретом Кабінету Міністрів України
від 11 січня 1993 р. N 2-93 ( 2-93 ) (2-93)
         "Про порядок обкладення митом
предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну".

     Оскільки суд не застосував закон,  який підлягає застосуванню
до розглядуваних  правовідносин,  та  порушив  вимоги ст.  202 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
        ,  Судова палата у цивільних  справах  Верховного  Суду
України,  керуючись ст.  334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
        ,  касаційну скаргу Л.
задовольнила,  рішення Рівненського міського суду від 29 листопада
2002 р.  та  ухвалу  Апеляційного  суду  Рівненської  області  від
17 березня 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до
суду першої інстанції.

Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 6, стор.33