Справа № 22 - 11149 / 2010 р. 

Головуючий у 1-й інстанції: Нікітенко Н.П.

Суддя-доповідач: Приймак В.М.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Приймака В.М.,

Дзярука М.П.,

Дашковської А.В.,

при секретарі: Черненко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника – ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої ДТП та моральної шкоди,

У червні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної ДТП, в якій зазначав, що 21 листопада 2005 р., приблизно об 11 годині, керуючи автомобілем БМВ-735І, д/н НОМЕР_1, рухався по пл.Леніна зі сторони Греблі ДГЕС в напрямку пр. Леніна в м. Запоріжжя по крайній лівій смузі проїзної частини зі швидкістю приблизно 55-60 км/год. Дорожнє покриття було мокрим.

Попереду його автомобіля, в попутному напрямку інших транспортних засобів не було.

На нерегульованому перехресті пл. Леніна - вул. Б.Хмельницького він побачив, що з вул. Б.Хмельницького у напрямку пр. Леніна, перетинаючи перехрестя, виїжджає автомобіль ВАЗ-21099, д/н НОМЕР_2. Він звернув увагу на даний автомобіль, коли відстань між транспортними засобами склала приблизно 15 м.

Автомобіль ВАЗ-21099 рухався зі швидкістю приблизно 15-20 км/год., здійснюючи перешкоду для руху його автомобіля .

Коли відстань між транспортними засобами склала приблизно 2 м, він раптово побачив, що ВАЗ-21099 зупинився. Він намагався уникнути зіткнення та різко загальмував, вивернув руль праворуч, від чого його автомобіль почало заносити на проїзній частині, і він здійснив наїзд на бордюрний камінь.

Контакту між транспортними засобами не сталося.

В результаті ДТП його транспортний засіб - БМВ-735І, було пошкоджено. Внаслідок ДТП йому заподіяно матеріальну шкоду в сумі 9 825, 41 грн. та моральну шкоду в сумі 10 000 грн., яку відповідач відмовляється відшкодувати в добровільному порядку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 4 762, 71 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

ОСОБА_4 в особі представника – ОСОБА_5 звернувся до суду із апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 21.11.2005 року, позивач, керуючи автомобілем БМВ-735І, д/н НОМЕР_1 на нерегульованому перехресті пр. Леніна - вул. Б. Хмельницького в м. Запоріжжі, не вибрав безпечну швидкість руху та не впорався з керуванням, внаслідок чого скоїв наїзд на перешкоду.

В даній дорожній ситуації працівниками ДАІ було складено адміністративні протоколи відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_4, який створив аварійну ситуацію на дорозі.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2006 року провадження у справі відносно ОСОБА_6 за ст. 124 КУАП було закрито у зв’язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до даної постанови було встановлено, що ОСОБА_6 у даній дорожній ситуації порушив п.п. 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2007 року встановлено, що ОСОБА_4 у даній дорожній ситуації порушив вимогу дорожнього знаку 2.1 "Надати дорогу", створивши аварійну ситуацію на дорозі та примусивши ОСОБА_6 різко гальмувати та змінити напрямок руху, чим порушив вимоги п.п. 10.1 та 16.2 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) .

Посилаючись на вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даній дорожній ситуації як позивач, так і відповідач порушили Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) , а також те, що вина ОСОБА_6 та ОСОБА_4 підтверджена набравши ми законної сили вищезазначеними постановами Ленінського районного суду м. Запоріжжя, у відповідності до приписів ст. 61 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що вина ОСОБА_4 у даній дорожній пригоді не доведена спростовується вищезазначеними доказами.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір матеріальної шкоди, яка була завдана позивачу.

Відповідно до звіту спеціаліста автотоварознавця за № 257 від 03.12.2005 року розмір матеріальної шкоди визначений у сумі 9 825, 41 грн. (а.с. 12-15).

За таких обставин, суд першої інстанції, обґрунтовано посилаючись на приписи п.3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 4 912, 5 грн., оскільки у даному випадку і позивач і відповідач порушили Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) , внаслідок чого позивачу була заподіяна матеріальна шкода у розмірі 9 825, 41 грн.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач також порушив Правила дорожнього руху України (1306-2001-п) у даній дорожній ситуації, то на його користь слід стягнути з відповідача Ѕ частину вартості матеріальної шкоди, а саме – 4 912, 5 грн.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи апеляційної скарги і в тій частині, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, а суд першої інстанції безпідставно не застосував до даних правовідносин приписи ст. 256 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо – транспортна пригода мала місце 22.11.2005 року, а з позовом до суду позивач звернувся 01.06.2006 року, тобто в межах строку позовної давності, який передбачений законом.

Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін та правильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Апеляційна скарга не містить відповідних доводів, які би свідчили про порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника – ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.