Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 30 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості неповерненого майна і моральної шкоди,

У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування із незаконного володіння відповідача транспортного засобу – автомобіля BMW, модель 523I Е60, випуску 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 посилаючись на те, що 3 березня 2006 року він надав відповідачу довіреність на право керування зазначеним автомобілем /без права розпорядження/, яка була посвідчена приватним нотаріусом Енергодарського міського нотаріального округу Запорізької області Сірою І.Є. Оскільки відповідач після відкликання довіреності автомобіль не повернув і продовжував ним користуватись, просив суд зобов’язати його повернути автомобіль, а у разі відсутності автомобіля, стягнути з нього 275185 гр. 77 коп. вартість автомобіля та моральну шкоду у сумі 3000 гр.

У ході розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і просив суд стягнути на його користь з відповідача вартість неповернутого автомобіля у розмірі 273298 гр. 58 коп., сплачених за договором № 06-369 від 24.02.2006 року, який укладений між ним та ТОВ "АВТ Баварія", стягнути 44289 гр. 36 коп., сплачених ним за кредитним договором № 014/17-11/5113-05 від 1.03.2006 року, який укладений між ним та АППБ "Аваль", у зв’язку із неповерненням належного йому майна; 150 гр. сплаченої комісії на перерахунок кредитних коштів, 50 гр. за послуги реєстрації обтяжень; стягнути 1380 гр. сплачених ним за договором страхування, стягнути 707 гр., сплачених ним за договором добровільного страхування позичальника банку від нещасних випадків від 5.09.2007 року; стягнути 18816 гр. 30 коп. сплачених ним за договором добровільного страхування наземного транспорту від 15.03.2006 року укладеним ним з ВАТ "Страхова компанія Універсальна" та 17951 гр. 24 коп. за договором від 7.08.2007 року; стягнути з відповідача сплачену ним за договором обов’язкового страхування 291 гр. 72 коп. від 5.09.2007 року та 202 гр. 59 коп. за договором від 15.03.2006 року, а також моральну шкоду у сумі 3000 гр. і судові витрати.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 21 грудня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт безпідставності набуття чи збереження спірного автомобіля відповідачем та факту знаходження у нього спірного автомобіля, а тому вважати, що відповідач безпідставно набув чи зберігає цей автомобіль і зобов’язаний відшкодувати його вартість немає.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що автомобіль BMW, модель 523І Е60 випуску 2005 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

3 березня 2006 року між сторонами у присутності приватного нотаріуса Енергодарського міського нотаріального округу Запорізької області Сірої І.Є. було укладено усний договір доручення на підставі якого, позивач видав довіреність на ім’я відповідача на право керування зазначеним вище автомобілем, яка була посвідчена нотаріально.

28 вересня 2007 року за заявою позивача зазначена довіреність була відмінена.

Перевіряючи вимоги позивача, судом були досліджені матеріали кримінальної справи № 450812, порушеної за заявою ОСОБА_1 від 9.10.2007 року, за фактом викрадення спірного автомобіля із автостоянки ТОВ "Лимар" невідомими особами. З даних матеріалів вбачається, що позивачу було відомо, що автомобіль на час звернення з вказаною заявою знаходиться у користуванні відповідача, але ніяких дій щодо його витребування ним не приймалося. З цих же матеріалів вбачається, що відповідач повернув автомобіль позивачу у кінці жовтня 2007 року. Також, постановою слідчого ГУМВС України в Запорізькій області Буланим Д.В. від 11.12.2008 року відмовлено у порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 289 КК України, відносно відповідача та його дружини ОСОБА_3, за відсутністю у їх діях складу злочину. Постановою слідчого від 7.06.2008 року спірний автомобіль оголошено у розшук, а постановою від 29.04.2009 року досудове слідство по факту незаконного заволодіння автомобілем призупинено до встановлення осіб, які вчинили даний злочин.

Таким чином, колегія вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт безпідставності набуття чи збереження спірного автомобіля відповідачем та факту знаходження у нього спірного автомобіля, а тому вважати, що відповідач безпідставно набув чи зберігає цей автомобіль і зобов’язаний відшкодувати його вартість немає і постановив правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання у апеляційній скарзі на кредитний договір, незаконні дії відповідача щодо користування автомобілем після скасування довіреності на право керування ним, матеріали кримінальної справи, щодо його викрадення, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки досліджувались судом першої інстанції, висновки за цими доводами позивача судом надана належна оцінка з якими погодилась і апеляційна інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.