АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі :

головуючого – судді Хромець Н.С.,

суддів – Острянського В.І., Страшного М.М.,

при секретарі – Рачовій І.І.,

з участю – позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про порушення права користування земельною ділянкою,-

У липні 2010року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що він має у власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 25 січня 2000 року земельну ділянку розміром 0,0661 га, розміщену в АДРЕСА_1, а відповідач є власником суміжної земельної ділянки розміром 0,0500 га, розміщеної в АДРЕСА_2 на підставі Державного акту про право приватної власності на землю від 20 січня 1998 року; що суміжна межа між садибами визначена цими державними актами, проте відповідач не дотримується правил добросусідства та порушує право позивача на користування належною йому земельною ділянкою, шляхом самочинного спорудження цегляного гаража та фільтруючого колодязя і вчинення перешкод, які призводять до неможливості обслуговувати частину його житлового будинку, яка виходить на суміжну межу. Тому, просив суд відновити право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту від 25.01.2000 року та висновку судової будівельно-технічної експертизи Чернігівського відділення Київського НДІ судових експертиз від 13.07.2009 року, яка була проведена у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення меж земельних ділянок (а.с.62-66) та зобов"язати відповідача не чинити перешкод у встановленні огорожі згідно з Державним актом і наведеним вище висновком експертизи.

У вересні 2010 року ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги (а.с.76) і остаточно просив суд відновити його право користування земельною ділянкою на підставі Державного акту приватної власності на землю, зобов"язати відповідача не чинити перешкод позивачу в установленні останнім огорожі згідно з Державним актом та висновком експертизи від 13.07.2009 року та зобов"язати відповідача знести та установити свій паркан згідно з Державним актом на землю та згаданим вище висновком експертизи.

рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2010 року позов задоволено.

Суд зобов"язав ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_2 в спорудженні огорожі по межі між їхніми земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1: від точки А (знаходиться на відстані 16,60 м від старої огорожі на точці Е) до кута гаража ОСОБА_5 на точці Б, довжиною 13,01 м; від кута гаража на точці Б до кута гаража на точці Є (довжиною 6,00 м); від кута гаража на точці є до точки В (довжиною 10, 70 м) і між точками В та Г, довжиною 1, 90 м, як це зазначено червоним кольором на схемі до висновку додаткової судово-землевпорядчої експертизи від 14 жовтня 2010 року, проведеної експертами Чернігівської регіональної торгово-промислової палати, і таким чином суд вважав, що усунув перешкоди в землекористуванні для ОСОБА_2. Також вирішив питання про судові витрати, шляхом стягнення з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_2 245,50 грн., які складаються з 7,5 грн. судового збору; 30 грн. витрат на ІТЗ; по 5 грн. банківських послуг за обидва види платежів та 198 грн. витрат за проведення додаткової судово-землевпорядчої експертизи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення Прилуцького міськрайонного суду від 28.10.2010 року і про постановлення ухвали про закриття провадження в справі в частині вимог про встановлення суміжної межі між земельними ділянками сторін по справі та про ухвалення нового рішення в іншій частині позовних вимог про відмову у їх задоволенні, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує на те, що 01.06.2010 року місцевий суд вже ухвалив рішення з приводу спору між цими ж сторонами, про той же самий предмет і з тих самих підстав (а.с.18,19); що позивач так і не зміг визначитись із способом захисту своїх цивільних прав за правилами ст. 16 ЦК України; що відповідачем через свого представника 28.09.2010 року (а.с.87-89) до суду було подане клопотання про закриття провадження у справі з наведених підстав, однак суд в порушення правил ЦПК України (1618-15) розглянув дане клопотання лише 28.10.2010 року, про відхилення якого зазначив в мотивувальній частині рішення (а.с.101 зі зворотом); що суд під виглядом зобов"язання відповідача не чинити перешкод позивачу в спорудженні огорожі по межі між земельними ділянками сторін, фактично своїм рішенням встановив межу з лінійними розмірами, зазначеними в додатковій судово-землевпорядчій експертизі; що дана експертиза не може вважатись додатковою, оскільки по справі не проводилось ніякої основної експертизи; що дана експертиза є додатковою по відношенню до висновку експертизи, який було проведено в іншій цивільній справі, по якій вже ухвалене рішення суду і це є також порушенням ЦПК України (1618-15) . Зазначив також, що суд не дав належної оцінки обставинам про те, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок та не перевірив чи встановлювались межі землекористування між суміжними землевласниками в натурі після приватизації ними земельних ділянок та що суд своїм рішенням в порушення правил ст. 158 Земельного кодексу встановив межу землекористування на місцевості, перебравши на себе повноваження Прилуцької міської ради як органу місцевого самоврядування.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Постановивши оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що сторони в справі є суміжними землевласниками та взявши за основу основний від 05 лютого 2009 року (а.с.36-38) і додатковий від 14 жовтня 2010 року (а.с.92-95) висновки судової будівельно-технічної експертизи, виконаної експертами Чернігівської регіональної торгово-промислової палати та пославшись на те, що власники земельних ділянок вправі використовувати їх за цільовим призначенням з додержанням правил добросусідства у користуванні спільною межею та встановлення на ній межових знаків, прийшов до висновку, що позивач вправі вимагати захисту свого права на земельну ділянку по АДРЕСА_1, шляхом визнання такого права та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення його права з боку відповідача ОСОБА_5 і що у даному разі позивач має право на встановлення огорожі по межі, зазначеній експертом червоним кольором у висновку експертизи.

Проте з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 є власником присадибної земельної ділянки розміром 0,0500 га, розміщеної по АДРЕСА_2 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, виданого головою Прилуцької міської ради 20 січня 1998 року серії НОМЕР_1 (а.с.43), а позивач ОСОБА_2 є власником присадибної земельної ділянки розміром 0,0661га, розміщеної по АДРЕСА_1 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, виданого головою Прилуцької міської ради 25 січня 2000 року серії НОМЕР_2 (а.с.10) та що ці земельні ділянки є суміжними. Що Державні акти на право приватної власності на землю сторін є чинними, ними визначено розмір земельних ділянок та їх конфігурацію і вони є обов"язковими для їх дотримання, як сторонами по справі, так і судом, а право власності за правилами ст. 321 ЦК України є непорушним.

Згідно з правилами ч.3 ст. 158 Земельного кодексу України спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства, віднесені законом до повноважень

органів місцевого самоврядування.

З матеріалів справи також видно, що після отримання Державних актів на земельні ділянки, як позивач, так і відповідач у встановленому законом порядку не виносили межі належних їм земельних ділянок в натурі на місцевості.

З копій Державних актів на земельні ділянки сторін (а.с.71,72 зі зворотами) при їх візуальному і порівняльному співставленні слідує, що суміжна межа в акті від 20.01.1998 року на ім"я ОСОБА_5 не співпадає за лінійними розмірами (відповідно: 32, 30 м і 31, 66 м), тобто не є тотожною, з такою в акті від 25.01.2000 року на ім"я ОСОБА_2.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14.10.2010 року (а.с.92-95) слідує, що експерт пропонує суду встановити суміжну межу, яка розділяє земельні ділянки сторін у спосіб, який порушує, як лінійний розмір та конфігурацію суміжної межі, встановленої Державними актами на землю, так і розміри самих земельних ділянок, шляхом збільшення їх площі: на 15 кв.м – у ОСОБА_5 і на 7 кв.м – у ОСОБА_2.

З врахуванням наведеного, вимоги позивача про відновлення права користування належною йому земельною ділянкою, шляхом зобов"язання відповідача не чинити перешкод в установленні ним огорожі за Державним актом на землю, не можуть бути задоволеними в силу їх недоведеності та необгрунтованості на нормах чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Отже, висновок місцевого суду, викладений в резолютивній частині оскаржуваного рішення, за яким останній зобов"язав відповідача не чинити перешкод позивачу в спорудженні огорожі по межі між їхніми земельними ділянками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 в спосіб, визначений висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14.10.2010 року, що поєднано з порушенням розмірів і конфігурації цих земельних ділянок, встановлених чинними Державними актами на право приватної власності на землю на ім"я ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.71,72 зі зворотами) не може вважатись законним та обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду в частині вирішення позову про встановлення суміжної межі підлягає скасуванню з закриттям провадження в справі в цій частині вимог, оскільки набрало законної сили рішення Прилуцького міськрайонного суду від 01.06.2010 року (а.с.18,19), постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, не можуть бути підставою для скасування і закриття провадження в справі в цій частині вимог, т. я. даний спір заявлений з інших підстав.

З врахуванням наведеного, оскаржуване рішення місцевого суду не може вважатись законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з врахуванням та задоволенням інших доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2010 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про порушення права у користуванні земельною ділянкою відмовити .

рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.