СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            15.05.2002

                             (Витяг)

     У лютому  1999  р.  М.  звернувся  в  суд   із   позовом   до
акціонерного          товариства          відкритого          типу
"Черкаси-радіопобуттехніка" (далі - АТВТ) та виконавчого  комітету
Чорнобаївської  селищної ради Черкаської області (далі - виконком)
про стягнення внесених сум.  На обгрунтування своїх вимог  позивач
зазначив,  що  з  травня  1988  р.  він  працював радіомеханіком у
техно-торговому  центрі  "Славутич"  (далі  -  ТТЦ),   який   було
реорганізовано  в  АТВТ.  8  квітня  1993  р.  між відповідачем та
виконкомом,  що  був  залучений  до  участі  у  справі  як  другий
відповідач, було укладено договір про дольову участь у будівництві
жилого будинку в с.  Чорнобаї Черкаської області. За умовами цього
договору  відповідач  повинен  був  отримати в зазначеному будинку
двокімнатну квартиру.  В подальшому він,  М.,  та відповідач  усно
домовилися про передачу йому зазначеної квартири.  Оскільки коштів
для фінансування будівництва на той час  у  відповідача  не  було,
йому, М., запропонували внести в касу підприємства 1 млн. 200 тис.
крб. як перший внесок, що й було зроблено 1 червня 1993 р.

     Посилаючись на те,  що будівництво жилого будинку припинено і
квартиру йому до цього часу не надали,  позивач просив зобов'язати
відповідача повернути внесені кошти з урахуванням рівня інфляції.

     Рішенням Придніпровського районного  суду  м.  Черкас  від  4
травня  2001  р.,  залишеним  без  зміни  ухвалою судової палати з
цивільних справ апеляційного суду Черкаської області від 25  липня
2001 р., М. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

     У касаційній  скарзі  позивач  порушив питання про скасування
зазначених судових рішень у зв'язку з тим, що вони не відповідають
вимогам законодавства.

     Розглянувши матеріали справи, судова палата з цивільних справ
Верховного Суду України дійшла висновку,  що касаційна  скарга  не
підлягає задоволенню з таких підстав.

     Суд установив,  що 8 квітня 1993 р. між ТТЦ, правонаступником
якого є АТВТ,  та виконкомом було  укладено  договір  про  дольову
участь  у  будівництві  жилого будинку в с.  Чорнобаї,  за умовами
якого ТТЦ, з яким позивач перебував у трудових відносинах, повинен
був  у  визначені  строки  внести на рахунок селищної ради кошти в
сумі  3  млн.  570  тис.  крб.,  а  виконком  -  надати  дольовику
двокімнатну квартиру загальною площею 51 кв. метр. За домовленістю
між адміністрацією ТТЦ і позивачем зазначена  квартира  мала  бути
надана  останньому,  у  зв'язку з чим 1 червня 1993 р.  він вніс у
касу підприємства  1  млн.  200  тис.  крб.,  які  були  терміново
перераховані  на рахунок селищної ради і використані виконкомом на
будівництво.

     Після цього більше ніяких коштів позивач не вносив.

     За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про  те,
що   позивач   не   довів  того  факту,  що  кошти  були  одержані
відповідачами без достатніх підстав.  Тому,  керуючись ст.  469 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
        , суд правильно залишив позовні вимоги без задоволення.

     Постановлені у   справі   судові   рішення   є  законними  та
обгрунтованими,  вони ухвалені з додержанням норм матеріального  і
процесуального  права,  у  зв'язку  з  чим підстав для задоволення
скарги немає.

     Виходячи з  наведеного  судова  палата  з   цивільних   справ
Верховного Суду України касаційну скаргу М. відхилила.

 "Вісник Верховного Суду України",

 N 5, вересень - жовтень, 2002 р.