ГОЛОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

 від 01.04.2002

                                                           (Витяг)

     Постановою судді  Ворошиловського районного суду м.  Донецька
від 12 червня 2001 р.  на підставі ч. 1 ст. 8 Закону "Про боротьбу
з корупцією"  ( 356/95-ВР  ) (356/95-ВР)
         (далі - Закон) на П.  було накладено
штраф у розмірі 350 грн.

     П. визнано  винною  в  тому,  що вона,  перебуваючи на посаді
начальника   відділу   відрахування   податкової    заборгованості
державної   податкової   інспекції  у  Ворошиловському  районі  м.
Донецька,  11  і  12   квітня   2001   р.   підготувала   декілька
розпоряджень,  якими  було  відновлено  операції  на рахунках ряду
суб'єктів господарської діяльності за наявності в  них  податкової
заборгованості.   Ці  дії  розцінені  суддею  як  надання  особою,
уповноваженою на виконання  функцій  держави,  незаконних  переваг
юридичним  особам  під час підготовки рішень і кваліфіковані за п.
"г" ч. 3 ст. 5 Закону ( 356/95-ВР ) (356/95-ВР)
        .

     Голова Верховного  Суду України В.  Ф.  Бойко,  розглянувши в
порядку нагляду скаргу П.,  визнав,  що зазначене судове рішення є
незаконним  і  підлягає  скасуванню,  а  справа - закриттю з таких
підстав.

     За змістом  Закону  ( 356/95-ВР ) (356/95-ВР)
        ,  обов'язковою ознакою,  за
якою   будь-яка   неправомірна   чи   неетична   поведінка   осіб,
уповноважених    на    виконання   функцій   держави,   визнається
корупційною,  є корисливий або  інший  особистий  їх  інтерес  або
інтерес  третіх  осіб.  Тому  при  з'ясуванні суб'єктивної сторони
будь-якого з передбачених цим Законом ( 356/95-ВР  ) (356/95-ВР)
          корупційних
правопорушень,   у   тому  числі  й  такого,  як  надання  особою,
уповноваженою на виконання  функцій  держави,  незаконних  переваг
юридичним  особам  при  підготовці  і  прийнятті рішень,  належить
установлювати наявність інтересу,  яким  керувався  правопорушник.
Проте таких даних ні в мотивувальній частині судового рішення,  ні
в матеріалах справи немає.

     Залишено суддею без уваги й ту  обставину,  що  суть  надання
незаконних  переваг полягає в тому,  що воно відбувається в умовах
конкурсу,  коли особа,  котра його  проводить,  готує  чи  приймає
рішення  на  користь того претендента,  який фактично не має на це
права,  і при цьому порушуються інтереси тих  або  інших  законних
претендентів.

     Даних про  те,  що  відновленням  банківських   операцій   на
рахунках   названих   юридичних   осіб   на   підставі  зазначених
розпоряджень були порушені законні  інтереси  інших  осіб,  які  б
також на це претендували, в матеріалах справи теж немає.

     Таким чином,  висновок суду про те,  що П.,  підготувавши  ці
розпорядження,  надала  незаконні  переваги  юридичним  особам,  є
необгрунтованим.  Самі ж по собі підготовка і прийняття незаконних
рішень   ще  не  можуть  свідчити  про  корупційний  характер  дій
правопорушника. У такому випадку особа може нести відповідальність
(у разі доведеності її вини) за інші види правопорушень, але не за
ті діяння, які передбачені Законом ( 356/95-ВР ) (356/95-ВР)
        .

     З урахуванням   наведеного  Голова  Верховного  Суду  України
постанову судді Ворошиловського районного суду м.  Донецька від  1
червня   2001   р.  скасував,  а  справу  провадженням  закрив  за
відсутністю  в  діях  П.   складу   корупційного   правопорушення,
передбаченого п. "г" ч. 3 ст. 5 Закону ( 356/95-ВР ) (356/95-ВР)
        .

 "Вісник Верховного Суду України", N 3, травень-червень, 2002 р.