розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду від 09 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Зарічанської сільської ради, про визнання права власності на земельну ділянку,

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку площею 0,06 га, розташовану в АДРЕСА_1 Посилалась на те, що вона прийняла спадщину, в тому числі на вказану земельну ділянку, після смерті матері – ОСОБА_4, проте не може нею користуватись, оскільки її самовільно зайняв відповідач.

В процесі розгляду справи співвідповідачем залучено Зарічанську сільську раду.

Рішенням Житомирського районного суду від 09 вересня 2010 року у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судом, просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що суд ухвалив рішення у відсутності її без належного повідомлення про час та місце слухання справи. Крім того, суд не взяв до уваги положення чинного законодавства згідно якого присадибні земельні ділянки передані у приватну власність рішенням від 1993 року переходять у власність спадкоємцям з правом одержання державного акту. Не перевірено судом і той факт, що нині покійна ОСОБА_4 одержала Державний Акт на право власності, в якому

Справа № 22ц 6288/10 Головуючий у 1 інстанції Мокрецький В.І

Категорія 37 Доповідач – суддя Олексієнко М.М.

зазначено земельну ділянку 0.1044 га, хоча в дійсності рішенням 13 сесії Зарічанської сільської ради їй передано у власність 0,16 га. Про неправомірність відомостей, викладених в Державному Акті, покійна повідомляла Житомирську районну державну адміністрацію. Не взято до уваги судом і ту обставину, що прокуратурою району винесено постанову про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільний захват землі.

Вислухавши доводи осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, виходячи із зібраних та досліджених доказів, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав до визнання права власності за позивачкою, як спадкоємицею, на спірну земельну ділянку, що знаходиться по вулиці Молодіжна, 12 в с. Зарічани Житомирського району.

Докази, надані в апеляційній інстанції, висновок суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до положень ст. 22 ЗК України 1990 року (з подальшими змінами і доповненнями), який діяв на час виникнення права на спірну земельну ділянку, пункту 3 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-92 від 26.12.1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документу, що посвідчує це право.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей визначених у статті 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державних актів на право приватної власності на землю.

За правилами частини 1 ст. 125, ст. 126 ЗК України 2001 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

ОСОБА_4 згідно довідки №345 від 05.07. 2001 року, виданої виконавчим комітетом Зарічанської сільської ради (а.с.9), архівної довідки №239 від 04.09.2006 року (а.с. 59), рішенням 13 сесії 21 скликання від 02.06.1993 року передано у власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку розміром 0,16 га по фактичному користуванні.

Проте, як вірно зазначив районний суд, остання при житті не оформила право власності, якраз, на спірну земельну ділянку. Принаймні, позивачка не надала доказів, які б свідчили, що був зроблений запис у земельно-кадастрових документах на вказану земельну ділянку, що ОСОБА_4 при житті одержала Державний Акт на 0,16 га. Згідно копії Державного Акту на право приватної власності на землю серії І-ЖТ №051889, виданого Зарічанською сільською радою 09.07.2001 року (а.с.60) ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,1044 га, яку вона за договором дарування від 29.08.2001 року подарувала позивачці. При цьому остання за життя у встановленому законом порядку не заявляла вимогу про визнання цього державного акту недійсним з підстав невідповідності розміру земельної ділянки, виділеної рішенням сільської ради з розміром вказаним в ньому.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід права та обов’язки (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Оскільки ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не стала власницею спірної земельної ділянки, тому позивачка не може успадкувати право на цю земельну ділянку.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, зокрема посилання на порушення норм процесуального права, на суть рішення та його законність не впливають.

Зокрема, згідно матеріалів справи позивачка належним чином повідомлялась про час та місце слухання справи. Відповідно до ч. 5 ст. 87 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається вручення повістки і цій особі. У справі є довіреність належним чином оформлена, про те, що ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_6 вести її справи у всіх судових інстанціях (а.с. 47). Останній належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, був присутній в судовому засіданні, яке мало місце 09.09.2010 року, тому позивачка теж вважається належним чином повідомлена про дату та місце слухання справи.

Апеляційною інстанцією досліджувались ті докази, які позивачкою долучені до апеляційної скарги, однак, як зазначалось вище, вони висновок суду першої інстанції не спростовують.

Наявність постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільний захват землі не свідчить про набуття права власності на земельну ділянку позивачки.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 209, 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 315, 324 ЦПК України, колегія суддів,

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.