розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Зорянської сільської ради Рівненського району про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на спадкове майно,

рішенням Рівненського районного суду від 27 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Зорянської сільської ради Рівненського району (далі – Виконком) від 17.07.2003 року №207 "Про оформлення права приватної власності на будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1"; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо житлового будинку з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1, яке було видане Виконкомом 25.07.2003 року на ім’я ОСОБА_6; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що було видане 13.06.2008 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою (спадкова справа №986\2007, зареєстровано в реєстрі за №2-991), в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1, як спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1); визнано за позивачем право власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2).

Цим рішенням стягнуто солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_2 81 гривню судових витрат.

Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де покликалася на неправильну оцінку місцевим судом наданих доказів, що призвело до невідповідності зроблених висновків обставинам справи.

На обґрунтування своєї апеляційної скарги вказувала те, що висновок суду про прийняття позивачем та ОСОБА_6 спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 суперечить змісту виданих Зорянською сільською радою довідок від 12.12.2008 року №1420, від 10.03.2009 року №213, за якими спірний господарський двір

Справа №22-1581-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Красовський О.О.

Категорія: 37 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.

рахувався як колгоспний, головою якого був спадкодавець. Тому твердження, що він був останнім членом колгоспного двору не лише відповідає цим письмовим доказам, а навпаки вбачається, що впродовж тривалого часу ОСОБА_2 був членом цього двору. Одним з доказів (довідка №1420 від 12.12.2008 року) стверджено, що ОСОБА_6 після смерті спадкодавця став головою господарства. Вважала, що її доводи також узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які пояснили, що на час смерті ОСОБА_7 з ним проживав ОСОБА_12, однак суд не дав належної оцінки цим доказам. Таким чином, переконана, що позивач не міг спадкувати після смерті свого батька частину спірного будинку, який не міг входити до складу спадщини, а законним власником будинку був ОСОБА_6.

З наведених міркувань просила скасувати рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2010 року і ухвалити нове - про відмову в позові.

У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримуючи свою апеляційну скаргу, надала пояснення в межах її доводів.

Представники ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Представник Зорянської сільської ради, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини своєї відсутності не повідомив.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично вступив у володіння спадковим майном свого батька ОСОБА_7, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому поряд зі своїм братом ОСОБА_6 вони набули право на спадкове майно в рівних частках, тобто по 1\2 його частині. Отже, свідоцтво про право власності на весь спірний житловий будинок, видане ОСОБА_6, і видане на підставі складеного ОСОБА_6 заповіту на користь відповідача свідоцтво про право власності на спадщину є дійсними лише в 1\2 його частині. З означених мотивів місцевий суд визнав за позивачем право власності на 1\2 частину спірного житлового будинку.

Між тим, з правильністю досягнутих районним судом висновків не може погодитися колегія суддів, оскільки вони суперечать нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, і ця обставина сторонами не оспорюється, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 (а.с. 8, 11, 30). Померла особа була головою колгоспного двору, що був розташований по АДРЕСА_1. На момент смерті ОСОБА_7 з ним проживали його син ОСОБА_6 та ОСОБА_13, з якою останній проживав однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Після цього головою двору став ОСОБА_6. Статус колгоспного двору було збережено до 1987 року, коли його було переведено в робітничий, де він таким значився в погосподарських книгах до 2001 року, а головою робітничого двору був він же. Зазначені обставини стверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме довідками Зорянської сільської ради Рівненського району від 10.03.2009 року №213 (а.с. 8-9), без номера і без дати (а.с. 11), від 12.12.2008 року №1420 (а.с. 30-30, зв.).

17 липня 2003 року Зорянською сільською радою Рівненського району вирішено оформити за ОСОБА_6 право приватної власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 (а.с. 53), а 25 липня того ж року йому видано свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на зазначене нерухоме майно (спадкова справа №986 до майна померлого – а.с. 11). 9 листопада 2007 року він помер. 13 червня 2008 року на підставі складеного спадкодавцем заповіту свідоцтво про право на спадщину, а саме на спірний житловий будинок, державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори видано на ім’я ОСОБА_1 (спадкова справа №986 до майна померлого – а.с. 18).

Не погодившись з правом відповідача на 1\2 частину спадкового майна, ОСОБА_2 оспорив його, звернувшись до районного суду з відповідним позовом.

Приходячи до висновку про задоволення апеляційної скарги і скасування оскаржуваного рішення суду, колегія суддів знаходить, що право позивача на частину житлового будинку АДРЕСА_1 прийняттям ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_6 не є порушеним.

Так, встановлено, що ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_7.

Як пояснив у позовній заяві ОСОБА_2, і це підтвердили в судовому засіданні його представники, в 1965 році позивач залишив колгоспний двір, переїхавши для постійного проживання в м. Новосибірськ, що в Російській Федерації, де безперервно мешкає й понині.

Згідно зі ст. 126 ЦК Української РСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) – працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв’язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

За наведених обставин колегія суддів знаходить, що ОСОБА_2 припинив зв'язок з колгоспним двором, участь в якому він брав до 1965 року, а тому втратив і право на частку в його майні.

Вбачається безспірним те, що показання свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16 про те, що позивач забрав з собою при поверненні додому певні речі, які належали спадкодавцю ОСОБА_7, що було визнано місцевим судом при ухваленні оскаржуваного рішення як доказ фактичного вступу у володіння спадковим майном, вирішального значення при розгляді спору не мають, позаяк не впливають на правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду.

Так, очевидним колегія суддів знаходить те, що положення розділу УІІ Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , на які посилається позивач як на правову підставу для захисту свого права на спадкування і які застосовані судом попередньої інстанції при задоволенні позову, на правовідносини з приводу прав і обов’язків, що виникли з колгоспного двору, об’єктивно не поширюються. Спадкування майна колгоспного двору могло здійснюватися на загальних підставах лише в разі смерті останнього члена цього сімейно-трудового об’єднання осіб.

Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на вимогах цивільного законодавства та роз’ясненнях, даних Пленумом Верховного Суду України у своїй Постанові №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року (v0015700-98) ), у п.п. "г" п. 6 якої зазначено, що згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР – спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Тому за таких обставин оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно Виконкомом Зорянської сільської ради видане ОСОБА_6 з додержанням вимог закону, адже він вступив у права і обов’язки голови колгоспного двору як єдиний член цього двору після смерті свого батька. Підстав для визнання його незаконним з наведених ОСОБА_2 мотивів, як і для задоволення похідних вимог - про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання за позивачем права власності, колегія суддів не знаходить.

Отже, за повно і правильно встановлених обставин справи районним судом при вирішенні спірних правовідносин було застосовано норми матеріального права, які застосуванню очевидно не підлягали. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 місцевим судом задоволено з неправильним застосуванням вимог закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

На підставі ст. 126, ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР, п.п. "г" п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року (v0015700-98) ), керуючись ст.ст. 307, 309, 313- 314, 316, 324- 325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

рішення Рівненського районного суду від 27 серпня 2010 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 Зорянської сільської ради Рівненського району про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на спадкове майно.

рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.